Рішення № 30516530, 25.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.03.13 р. Справа № 905/678/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Сич Ю.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЄКС-КОРН», м.Донецьк (ідентифікаційний код 36011504)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІФЛОН», м.Харків (ідентифікаційний код 24674128)

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віва Лекс», м.Донецьк (ідентифікаційний код 36380751)

про стягнення з відповідача-1 основного боргу в сумі 11700,00грн., 3% річних у розмірі 381,00грн., інфляції в сумі 181,40грн. та з відповідача-2 основного боргу в сумі 500,00грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача-1: не з’явився,

від відповідача-2: не з’явився.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЄКС-КОРН», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача-1, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІФЛОН», м.Харків відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віва Лекс», м.Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 12200,00грн., 3% річних у розмірі 381,00грн., інфляції в сумі 181,40грн.

Ухвалою від 28.01.2013р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/678/13-г.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем-1 зобов’язань в частині виконання робіт за договором б/н від 18.10.2011р., внаслідок чого у позивача виникла заборгованість за неповернуті грошові кошти у розмірі 12200,00грн., та підстави для нарахування 3% річних у розмірі 381,00грн., інфляційних втрат у розмірі 181,40грн., з яких 500,00грн. позивач просить стягнути з відповідача-2 на підставі договору поруки №29/12 від 29.06.2012р.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору б/н від 18.10.2011р., банківської виписки від 03.11.2011р., претензії №15/09 від 28.09.2012р., листа №15-09 від 28.09.2012р., договору поруки №29/12 від 29.06.2012р., наказу №17 від 12.05.2009р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 562, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

11.02.2013р. позивачем надано заяву, якою останній конкретизував позовні вимоги щодо кожного з відповідачів та просив стягнути з відповідача-1 суми основного боргу у розмірі 11700,00грн., 3% річних у розмірі 381,00грн., інфляційні втрати у розмірі 181,40грн., стягнути з відповідача-2 суму основного боргу у розмірі 500,00грн.

12.02.2013р. відповідачем-1 надано відзив на позовну заяву, за яким останній заперечує проти позовних вимог та зазначає, що товар був виготовлений відповідачем-1, але не прийнятий позивачем. Також зазначив, що до правовідносин з виконання робіт не підлягає застосуванню положення статті 625 Цивільного кодексу України. На підтвердження своїх доводів відповідач-1 надав для долучення до матеріалів справи копії листів №15-09 від 28.09.2012р., №16-09 від 28.09.2012р. та доказів їх отримання, листа №85 від 16.01.2013р. та доказів його отримання, листів №02 від 22.01.2013р., №03 від 30.01.2013р. та доказів їх направлення.

27.02.2013р. відповідачем-2 надано відзив на позовну заяву, за яким останній не заперечує проти позовних вимог у зазначеному розмірі 500,00грн.

13.03.2013р. відповідачем-1 надано письмові пояснення, за якими зазначено, що свідчення виконання відповідачем-1 своїх договірних зобов’язань є належне відображення останнім вказаної фінансово-господарської операції в своїй податковій звітності – подання податкової накладної.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представників позивача та відповідача-2 було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників позивача та відповідача-2, суд встановив:

18.10.2011р. між ТОВ «Гекс-Корн» (замовник) та ТОВ «Діфлон» (виробник) укладено договір б/н (далі – Договір), за умовами якого замовник доручає, а виробник зобов’язується виготовити оснастку на стакан 0,75мл, замовник за цим договором зобов’язується прийняти т а оплатити роботі, які є предметом цього договору (п.п.1.1., 1.2. Договору).

На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано ні змін, ні доповнень щодо виконання умов Договору.

Доказів визнання в судовому порядку Договору недійсним сторонами суду не представлено.

Строк дії цього договору – до 31 грудня 2012р. (п.6.2. Договору).

За п.2.1. Договору вартість послуг складає 12200,00грн.

Відповідно до п.2.2. Договору замовник оплачує вартість виконаних робіт в наступному порядку: передплата здійснюється замовником – 100%.

Так, 03.11.2011р. замовником здійснено передплату у розмірі 12200,00грн. на користь виробника на виконання умов Договору, про що свідчить банківська виписка, яка міститься в матеріалах справи.

Виробник за цим договором зобов’язується виготовити оснастку на стакан 0,75мл. протягом 16 календарних днів з дня здійснення замовником оплати (п.1.3. Договору).

Таким чином, станом на 20.11.2011р. передбачені Договором роботи повинні бути виконані.

Як посилається позивач, відповідач не виконав передбачені Договором роботи, у зв’язку із чим, претензією №15/09 від 28.09.2012р. позивач просив відповідача розірвати Договір та повернути передплату у розмірі 12200,00грн.

Проте, як вбачається з відповіді №70 від 08.10.2012р. на вказану претензію, копія якої надана до матеріалів справи позивачем, відповідач повідомляє, що виготовив оснастку у відповідності з Договором, та зазначає, що позивачу неодноразово по «Новій Пошті» відправлялись стакани 0,75 літру с вигравіруваним «Лого» та з нанесенням 4-х колірним малюнком. Також відповідно до вказаного листа зазначено, що виготовити стакани 0,75 літру з вигравіруваним «Лого» без виготовлення оснастки – неможливо. Також зазначив, що вважає вищевказану претензію надуманою.

Відповідно до п. 6.3. Договору всі зміни та доповнення до цього договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було в письмовій формі розірвано Договір.

Відповідно до приписів ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Доказів розірвання вищевказаного Договору в судовому порядку сторонами суду не представлено.

Отже, в даному разі претензія за своєю правовою природою є пропозицією про розірвання договору в порядку, передбаченому статтею 188 ГК України, а не односторонньою відмовою від договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний Договір не був розірваний ні сторонами на підставі вищевказаної претензії №15/09 від 28.09.2012р., ні в судовому порядку, однак, як зазначалось судом вище, Договір закінчив свою дію 31.12.2012р. на підставі п.6.2.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під регулювання статей 837-864 Цивільного кодексу України.

За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Проте, доказів здійснення позивачем огляду виконаної роботи або наявності мотивованої відмови від прийняття робіт останнім суду не надано.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, враховуючи всі обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано обов’язок, покладений на нього Договором та законом щодо прийняття виконаних робіт або надання мотивованої відмови від їх прийняття.

Укладений сторонами Договір передбачає певні зобов’язання сторін, а саме: зобов’язання виробника виготовити оснастку на стакан 0,75мл, а замовника – прийняти та оплатити роботи, які є предметом цього договору.

Дослідивши умови Договору, суд дійшов висновку, що у виробника відсутні зобов’язання щодо здійснення будь-яких платежів, а тому за укладеним договором у нього не має грошових зобов’язань перед замовником, отже не може бути і заборгованості.

Відтак, право вимоги суми грошових коштів в спірних правовідносинах ні сторонами, ні нормами чинного законодавства не передбачено, відповідно грошове зобов’язання відповідача-1 в частині повернення зазначеної суми відсутнє.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 заборгованості у розмірі 11700,00грн., оскільки зазначені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Також позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-1 3% річних в сумі 381,00грн., інфляційних втрат в сумі 181,40грн.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто вказані вище нарахування здійснюються за період прострочення виконання грошового зобов’язання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і висновків суду встановлених вище, за Договором у відповідача-1 перед позивачем відсутнє прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав у позивача для стягнення з відповідача-1 відповідних нарахувань.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 381,00грн., інфляційних втрат в сумі 181,40грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача-2 суму боргу у розмірі 500,00грн.

29.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віва Лекс» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гекс-Корн» (кредитор) укладено договір поруки №29/12 (далі – Договір поруки), за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов’язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Діфлон» (боржник) за договором, передбаченим ст. 2 цього договору (надалі іменується «основний договір»), щодо виконання робіт, зазначених в Основному договорі в повному обсязі (п.1.1. Договору поруки).

За п.1.2. Договору поруки у разі порушення боржником основного договору боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п.1.3. Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором в межах суми в розмірі 500,00грн.

Під основним договором в цьому договорі розуміють договір б/н від 18 жовтня 2011р., укладений між кредитором (в основному договорі іменується «замовник») та боржником (в основному договорі іменується «виробник») (п.2.1. Договору поруки).

За ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Проте, як встановлено судом вище, у відповідача-1 перед позивачем відсутнє зобов’язання щодо сплати грошових коштів за Договором.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача до відповідача-2 щодо стягнення боргу у розмірі 500,00грн.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на позивача у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 553, 610, 612, 625, 837, 853 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЄКС-КОРН», м.Донецьк до відповідача-1, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІФЛОН», м.Харків відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віва Лекс», м.Донецьк про стягнення з відповідача-1 основного боргу в сумі 11700,00грн., 3% річних у розмірі 381,00грн., інфляції в сумі 181,40грн. та з відповідача-2 основного боргу в сумі 500,00грн.

У судовому засіданні 25.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 01.04.2013р.

Суддя Сич Ю.В.