Постанова № 30509712, 04.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. Справа № 907/98/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельного підприємства «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино, Мукачівського району від 07.03.2013р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2013р.

у справі № 907/98/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунапак-Україна», м.Ходорів, Жидачівського району, Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино, Мукачівського району

про стягнення 227326,58грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Янклевич Я.Є. - представник

від відповідача: Мужанов К.В. - представник (Опалінський Д.В. - представник, був присутній в судовому засіданні 02.04.2013р.)

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні 02.04.2013р. було оголошено перерву до 04.04.2013р.

Встановив :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.02.2013р. у справі №907/98/13-г (суддя Русняк В.С.) позов задоволено повністю та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельного підприємства „Гофротара - Закарпаття" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунапак - Україна" суму 227326,58 грн. (двісті двадцять сім тисяч триста двадцять шість гривень п'ятдесят вісім копійок) в т.ч. 217049,41 грн. основного боргу, 8401,88 грн. пені та 1875,29 грн. 3% річних та суму 4546,53грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок шість гривень п'ятдесят три копійки) відшкодування судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів оплати поставленого товару суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття» оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом розглянено спір за відсутності представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Крім цього, скаржник зазначає про те, що на його думку договір №180512/01 від 18.05.2012р. був неукладеним, так як зі сторони ТзОВ «Дунапак-Україна» був підписаний не уповноваженою на це особою, а тому не породжує жодних прав та обов'язків для сторін цього договору. При цьому апелянт стверджує, що оскільки облікова ставка НБУ не є постійною величиною і в договорі не має посилань на розмір облікової ставки на конкретний період її дії, пеня договором не визначена, а тому відсутні підстави для її стягнення.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 29.03.2013р. №39 (вх.№05-04/1106/13 від 02.04.2013р.) та в судовому засіданні представник ТзОВ «Дунапак-Україна» спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 02.04.2013р. представником ТзОВ виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття» подано клопотання про зупинення провадження у справі, мотивуючи його тим, що Львівський апеляційний господарський суд може прийняти рішення у справі №907/98/13-г лише після прийняття рішення господарським судом Львівської області у справі №914/1091/13. Аналогічне клопотання була заявлено іншим представником відповідача в судовому засіданні 04.04.2013р. В задоволенні зазначених вище клопотань апеляційним господарським судом відмовлено, зважаючи на наступне. У відповідності до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Як вбачається з ухвали господарського суду Львівської області провадження у справі №914/1091/13 порушено 21.03.2013р., а отже після прийняття рішення у даній справі, у зв'язку з чим, рішення у справі №914/1091/13 може слугувати лише підставою для перегляду рішення господарського суду Закарпатської області за нововиявленими обставинами, оскільки не досліджувалося місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо заявленого представником відповідача в судовому засіданні 02.04.2013р. клопотання про виклик в судове засідання директора ТзОВ «Дунапак-Україна» для дачі пояснень з приводу своїх повноважень, суд апеляційної інстанції таке клопотання відхилив, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують повноваження директора ТзОВ «Дунапак-Україна» Гнатюк Н.Я.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2013р. у справі №907/98/13-г слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Між ТзОВ „Дунапак - Україна" (Постачальником) та ТзОВ ВТП „Гофротара - Закарпаття" (Покупцем) укладено Договір поставки №180512/01 від 18.05.12 (далі - Договір). Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця гофрокартонну продукцію (далі - товар), а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар. Найменування, асортимент, кількість, обсяг, термін поставки кожної окремої партії товару погоджуються сторонами до початку поставки та вказуються у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору і укладених на підставі погоджених заявок Покупця.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України у відношенні до поставок застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України щодо договору купівлі-продажу. Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 3 Договору ціни на товар погоджуються сторонами окремо на кожну партію поставки та встановлюються у гривнях у письмово погоджених ними специфікаціях та зазначаються у рахунках-фактурах та накладних Постачальника. Покупець зобов'язаний здійснити післяоплату за поставлений товар у розмірі 100% вартості даної партії на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товар, шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок Постачальника.

На підставі вищезазначеного Договору та видаткових накладних №831 від 20.08.12, №858 від 27.08.12, №855 від 28.08.12, №875 від 30.08.12, №893 від 10.09.12, №979 від 14.09.12, №983 від 14.09.12, №1196 від 29.10.12, №1263 від 09.11.12 Постачальником було поставлено Покупцю товар на загальну суму 220888,44 грн. Як випливає з матеріалів справи, відповідачем проведено часткову оплату за поставлений товар, внаслідок чого станом на 28.01.13 у відповідача утворився борг перед позивачем за період з 20.08.12 по 09.11.12 у розмірі 217049,41 грн.

Згідно з п. 1 та п. 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази повної або часткової сплати Відповідачем на користь Позивача 217049,41грн. боргу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з п. 5.2 Договору за порушення термінів по оплаті кожної конкретної партії товару, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого але не оплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється на протязі усього періоду прострочення виконання зобов'язання від його тривалості. Згідно розрахунку позовних вимог Відповідачу нараховано пеню у розмірі 8401,88грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги про стягнення 8401,88грн. пені підставні і задоволені судом першої інстанції правомірно.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1875,29грн. 3% річних.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права здійснено розгляд справи за відсутності представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Закарпатської області від 31.01.2013 р. порушено провадження у справі № 907/98/13-г та призначено її розгляд на 14 лютого 2013 року. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14 лютого 2013 року, у зв'язку з тим, що від відповідача по справі надійшло клопотання № 02.5-1-17/1475/13 від 14.02.2013 р. про відкладення розгляду справи на інший термін, у звязку з відрядженням керівника підприємства у м. Донецьк, розгляд даної справи судом було відкладено на 26 лютого 2013 року, при цьому явка сторін не визнавалася обов'язковою. Натомість 26 лютого 2013 року відповідач вдруге не направив в судове засідання уповноваженого представника, в наслідок чого розгляд даної справи відбувся без участі представника відповідача. Зважаючи на викладене, доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, а тому колегією суддів відхилено через їх безпідставність. При цьому слід зазначити, що відкладення розгляду справи, у відповідності до ст..77 ГПК України, є правом судом, а не його обов'язком.

Твердження відповідача, про те, що цей договір був підписаний із сторони ТОВ «Дунапак-Україна» неуповноваженою особою, а саме директором з економіки та контролінгу Гнатюк Н.Я., - є безпідставним, оскільки Згідно пункту 9.4. Статуту ТОВ «Дунапак-Україна», викладеного у новій редакції, та зареєстровано Державним реєстратором Жидачівської РДА 24.12.2009 р., з урахуванням змін та доповнень до Статуту товариства зареєстрованих Державним реєстратором Жидачівської РДА 01.10.2010 року, право підпису від імені Товариства на всіх документах, договорах (контрактах), угодах, правочинах, в межах повноважень, визначених цим статутом або на підставі рішення Зборів Учасників товариства мають право в тому числі дві посадові особи Товариства разом - директор з економіки та контролінгу з комериійним директором або з начальником виробництва.

Договір поставки № 180512/01, який був укладений між ТОВ «Дунапак-Україна» та ТОВ ВТП «Гофротара-Закарпаття» , із сторони ТОВ «Дунапак-Україна» був підписани директором з економіки та контролінгу Гнатюк Н.Я та комерційним директором Васьків Г.В. Окрім цього, рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Дунапак-Україна» ( Протокол № 99 від 16.05.2012 року ) надано повноваження директору з економіки та контролінгу Гнатюк Н.Я. та комерційному директору на укладення та підписання цього договору.

Безпідставними є також доводи апелянта про те, що в договорі відсутні посилання на розмір облікової ставки, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування і стягнення пені, оскільки, п. 5.2. Договору поставки № 180512/01 від 18.05.2012 року, за несвоєчасну оплату товару покупець (ТзОВ виробничо-торгівельного підприємство «Гофротара-Закарпаття») зобов'язане оплатити постачальнику (ТзОВ «Дунапак-Україна») пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але не оплаченого в термін товару за кожен календарний день прострочення на протязі усього періоду прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття» залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 26.02.2013 року у справі №907/98/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття» залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ на виконання рішення суду.

4. Матеріали справи повернути в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 08.04.2013р.