Рішення № 30508644, 01.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-75/17549-2012 01.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛ "ДІЛА"

до Публічного акціонерного товариства "Електроприлад"

про стягнення 2093874,91 грн.

Судді Васильченко Т.В. (головуючий)

Куркотова Є.Б.

Нечай О.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Поліводський О.А., довіреність б/н від 11.01.2013.

від відповідача - Смокталь Т.В., довіреність б/н від 19.12.2012.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "МЛ "ДІЛА", яке було створено в результаті реорганізації Приватного підприємства "ДІЛА" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Електроприлад" (далі - відповідач) про стягнення передплати за попереднім договором в розмірі 1000000 грн., трьох відсотків річних в розмірі 19890,41 грн. та штрафу в розмірі 1073984,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.03.2012 між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за яким сторони зобов'язувались не пізніше 26.11.2012 укласти основний договір купівлі-продажу. При цьому, відповідач зобов'язувався виділити нежилі приміщення, що є об'єктом попереднього договору, в окремий об'єкт нерухомості з відповідним оформленням всіх необхідних документів та надати їх позивачу для ознайомлення не пізніше 26.09.2012. Втім, незважаючи на неодноразові претензії позивача, відповідач надав лише частину документів 15.11.2012, а 23.11.2012 повідомив позивача про неможливість виконання свого обов'язку щодо виділу нежилих приміщень в окремий об'єкт права власності з посиланням на лист Головного управління комунальної власності м. Києва від 25.09.2012. Відтак, оскільки основний договір не був укладений сторонами 26.11.2012 з вини відповідача, так як останній не надав необхідні для нотаріального посвідчення основного договору документи, позивач просить повернути сплачену відповідачу 30.03.2012 суму передплати, та на підставі п.п. 6.3, 6.4, 6.5 попереднього договору стягнути з відповідача штраф в розмірі 5 % від ціни нежилих приміщень і три відсотки річних від простроченої суми передплати на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідно до наданого розрахунку.

11.01.2013 позивач подав письмові пояснення у справі, відповідно до яких зазначив, що передплата повинна бути повернута на підставі вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки попередній договір припинив свою дію в частині обов'язку укласти основний договір і будь-яких правових підстав для утримання відповідачем отриманої від позивача предоплати не має. При цьому, позивач зауважує на тому, що безпідставне володіння відповідачем коштами передплати почалося з моменту їх перерахування останньому, тобто з 30.03.2012 і сплачені кошти передплати є завдатком в розумінні ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України, тобто грошовим зобов'язанням, яке при припиненні зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання підлягає поверненню з урахуванням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

14.01.2013 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення передплати за спірним договором в сумі 1000000,00 грн. та 3% річних в сумі 19890,41 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки з вимогою про повернення коштів позивач до відповідача не звертався, а в решті позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідачем вчинено всі необхідні дії, передбачені п.п. 3.7.1-3.7.34 попереднього договору для надання необхідних документів для укладення основного договору, втім оформлення права власності на нежилі приміщення, як окремий об'єкт права власності не передбачено чинним законодавством України.

17.01.2013 позивач подав клопотання, відповідно до якого просив залучити до матеріалів справи висновок № 12021 експертного будівельно-технічного дослідження від 11.01.2013, в якому вказано про технічну можливість поділу в натурі двох нежилих приміщень в літ. «К» та в літ. «Ж», що на думку позивача підтверджує недобросовісність дій відповідача щодо виконання умов попереднього договору.

Крім того, позивач подав письмові пояснення, в яких пояснив, що зобов'язання за попереднім договором припинилось частково, а саме: зобов'язання щодо укладення основного договору припинилось 26.11.2012, а зобов'язання щодо сплати штрафу продовжує тривати в силу приписів ст.ст. 598, 635 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 14.01.2013, у відповідності ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 21.01.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2013 продовжено строк вирішення спору у даній справі на п'ятнадцять днів до 21.02.2013 та оголошено в судовому засіданні перерву до 11.02.2013.

В судовому засіданні 11.02.2013, в зв'язку зі складністю справи суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду вказаної справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.02.2013 призначено колегіальний розгляд справи № 5011-75/17549-2012 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Ониськів О.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2013 справу №5011-75/17549-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Ониськів О.М. та призначено справу до розгляду на 25.02.2013.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2013 розгляд справи відкладено на 18.03.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.03.2013 справу № 5011-75/17549-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Марченко О.В., Куркотова Є.Б., у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. (головуючий) на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/17549-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Марченко О.В., Куркотова Є.Б. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 21.03.2013 р. справу № 5011-75/17549-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Куркотова Є.Б., у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. (головуючий) з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/17549-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Куркотова Є.Б. та призначено справу до розгляду на 25.03.2013.

Втім, з метою подолання наслідків стихійного лиха, яке відбулося 22-23.03.2013, Урядом України 24.03.2013, зокрема, у місті Києві, понеділок - 25.03.2013 оголошено вихідним днем для працівників бюджетної сфери.

Наказом Голови господарського суду міста Києва від 25.03.2013 № 85-К понеділок - 25.03.2013 оголошено вихідним днем.

У зв'язку з наведеним судове засідання 25.03.2013 не відбулося.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2013 розгляд справи відкладено на 01.04.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 01.04.2013 р. справу № 5011-75/17549-2012 передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Нечай О.В., у зв'язку із перебуванням судді Марченко О.В. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/17549-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Нечай О.В. та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні 01.04.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 01.04.2013 представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 01.04.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.03.2012 між відповідачем (як продавцем) та позивачем (як покупцем) укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу 92/100 частини нежилих приміщень, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 48 (групи приміщень № 1), №№ 1, 2 (групи приміщень № 2), №№ І, II, III першого поверху, з № 1 по № 36 (групи приміщень № 3), №№ І, II другого поверху (літера К), загальною площею 2009,10 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 17.

Сторони домовились укласти основний договір купівлі-продажу не пізніше 26 листопада 2012 року (п. 1.1. попереднього договору).

При цьому, відповідно до п. 1.2 продавець взяв на себе зобов'язання виділити нежилі приміщення і оформити їх окремим об'єктом права власності на день підписання та нотаріального посвідчення основного договору.

Відповідно до п. 2.1 попереднього договору сторони домовились вчинити продаж зазначених приміщень за 21479689,92 грн.

Згідно із п.п. 2.8, 2.9 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу покупець (позивач) передає продавцю (відповідачу) грошові кошти в сумі 1000000 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 166666,67 грн. Зазначена сума розцінюється сторонами як передплата і зараховується в рахунок основного договору. Вказана оплата перераховується на рахунок продавця протягом 5 банківських днів з дня підписання попереднього договору.

На виконання зазначених умов попереднього договору позивач, як покупець, перерахував на розрахунковий рахунок відповідача як продавця зазначену суму передплати, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 30.03.2012 та не заперечується відповідачем.

Статтями 526, 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Отже, зазначеною нормою встановлено дві правові підстави припинення зобов'язання, встановленого попереднім договором, кожна з яких має самостійний характер і не залежить від іншої: 1) якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором; або 2) якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що основний договір не було укладено сторонами в останній день строку - 26.11.2012 з вини відповідача, оскільки останній не надав необхідні для укладення та нотаріального посвідчення основного договору документи.

При цьому, доказів про внесення змін до попереднього договору в частині зміни строку (продовження терміну) укладення основного договору, як це передбачено п. 5.4 попереднього договору, сторони суду не надали.

Так, відповідно до п. п. 5.1, 5.4 попереднього договору перенесення терміну укладення основного договору можливе у випадку, якщо продавець не надасть у встановлені строки необхідні документи, втім, таке перенесення можливе виключено за письмовою згодою покупця.

Доказів надання письмової згоди покупця в порядку п. 5.1 попереднього договору на перенесення терміну укладення основного договору суду також не надано.

З огляду на зазначене, на думку суду, в силу ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України зобов'язання за попереднім договором припинилося.

У п. 6.5 попереднього договору сторони узгодили, що у разі, якщо з будь-яких причин основний договір не буде укладено, продавець зобов'язаний повернути отримані кошти, передбачені в п. 2.8 попереднього договору, тобто повернути суму отриманої передплати.

Згідно із ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідач визнав факт отримання від позивача зазначених коштів. Доказів повернення позивачу коштів попередньої оплати відповідач суду не надав.

Відтак, оскільки зобов'язання за попереднім договором припинилося 26.11.2012, перерахована позивачем відповідачу на підставі попереднього договору сума передплати утримується останнім без достатньої правової підстави починаючи з 27.11.2012, у зв'язку з чим підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та п. 6.5 попереднього договору у заявленому розмірі.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення передплати за попереднім договором в розмірі 1000000 грн. є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, посилання позивача на те, що сплачені кошти передплати є завдатком в розумінні ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України безпідставні, оскільки правові норми про завдаток застосовуються у випадках, коли між сторонами було укладено договір (основний договір), але він не виконується з вини якоїсь зі сторін. У разі, коли сторони лише домовились укласти основний договір, але не уклали його і не оформили, сплачені в рахунок виконання основного договору платежі вважаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому надавались. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може бути лише у випадку наявності основного зобов'язання, яке мало б випливати з договору купівлі-продажу нежилих приміщень. А оскільки договір купівлі-продажу нежилих приміщень між сторонами укладено не було, тому перерахована позивачем відповідачу сума передплати є авансом і підлягає поверненню саме в такому розмірі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку й посилався позивач в своїх подальших поясненнях.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ч. 2 ст. 635 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Пунктом 6.4 договору сторони передбачили, що у разі ненадання продавцем за 2 місяці до дати укладення основного договору документів, що передбачені п. 3.7 та іншими пунктами попереднього договору, покупець має право відмовитись від укладення основного договору та стягнути з продавця штраф у розмірі 5 % від ціни нежилих приміщень, що визначена у п. 2.1 попереднього договору та стягнути з продавця упущену вигоду, пряму дійсну шкоду та моральні збитки, включаючи всі витрати покупця за іншими договорами між продавцем та покупцем щодо нежилих приміщень.

Отже, вимога позивача про стягнення штрафу в розмірі 1073984,50 грн., що становить 5 % від ціни нежилих приміщень, за своєю природою не є ані шкодою, ані збитками, як зазначає відповідач, а є саме штрафом, що ґрунтується на п. 6.4 попереднього договору.

Тобто, передбачений п. 6.4 попереднього договору штраф, стягнути який просить позивач, є за своєю правовою природою штрафною санкцією у вигляді неустойки (штрафу), яку передбачили сторони укладаючи попередній договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, основний договір не було укладено в останній день строку - 26.11.2012 з вини відповідача, оскільки останній не надав необхідні для укладення та нотаріального посвідчення основного договору документи.

При цьому, строки укладення основного договору було визначено сторонами у розділі 5 попереднього договору, за змістом п. 5.1 якого у випадку ненадання продавцем (відповідачем) у встановлений попереднім договором строк необхідних для укладення основного договору документів, передбачено можливість за письмовою згодою покупця (позивача) перенести термін укладення основного договору.

Втім, як встановлено судом вище, така згода покупцем (позивачем) не надавалася, у зв'язку з чим дія попереднього договору припинилася з вини продавця (відповідача).

Таким чином, зі змісту вищенаведеного пункту попереднього договору (п. 5.1) випливає, що ненадання покупцем (позивачем) зазначеної згоди та подання даного позову є нічим іншим, як його відмовою від укладення основного договору у зв'язку із ненаданням продавцем (відповідачем) необхідних документів, що в силу п. 6.4 попереднього договору тягне правові наслідки у вигляді застосування щодо продавця (відповідача) штрафу в заявленому розмірі.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення штрафу ґрунтуються на договорі і не суперечать закону, тому підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 02.04.2012 по 29.11.2012, посилаючись на те, що оскільки саме з вини відповідача не було укладено основний договір, то вже з моменту перерахування позивачем коштів за попереднім договором наявні підстави для нарахування цих коштів.

Вимога позивача щодо відшкодування трьох відсотків річних ґрунтується на приписах ч. 3 ст. 1214, ст. 536, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Так, згідно із ч. 3 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, виходячи з аналізу норм ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. При цьому, ст. 625 Цивільного кодексу України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України , а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.06.2012 в справі № 6-49цс12.

В даному випадку зобов'язання відповідача повернути позивачу суму передплати випливає з положень ст. 1212 Цивільного кодексу України та п. 6.5 попереднього договору, та виникло у зв'язку із припиненням в силу ст. 635 Цивільного кодексу України зобов'язання за попереднім договором через не укладення сторонами основного договору в термін не пізніше 26.11.2012.

А відтак, починаючи саме з 27.11.2012 відповідач володіє грошовими коштами позивача без достатньої правової підстави, які в порушення положень ст. 1212 Цивільного кодексу України та п. 6.5 попереднього договору йому не повертає, чим прострочив виконання зазначеного зобов'язання, яке починаючи з 27.11.2012 набуло статусу саме грошового зобов'язання.

Таким чином, на вимогу позивача відповідач повинен нести цивільно-правову відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України лише за час такого прострочення, тобто з 27.11.2012.

При цьому, з огляду на зазначені положення закону та попереднього договору судом відхиляються твердження позивача про безпідставне знаходження суми передплати у відповідача починаючи з моменту їх перерахування останньому, тобто з 02.04.2012 (перший робочий банківський день після фактичного перерахування коштів).

Із наданого позивачем розрахунку трьох відсотків річних вбачається, що нарахування здійснено позивачем починаючи з 02.04.2012 (перший робочий банківський день після фактичного перерахування коштів) й до 29.11.2012 перед зверненням до суду, тобто 242 дні.

Втім, з огляду на викладене, обґрунтованими є вимоги позивача лише про стягнення трьох відсотків річних за період з 27.11.2012 до 29.11.2012, тобто за 3 дні, що становить 245,90 грн. (1000000 грн. (сума грошового зобов'язання) х 3 (відсотки річні) : 366 (днів у 2012 році) х 3 (дні прострочення) : 100 % = 245,90 грн.)

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає задоволенню частково в сумі 245,90 грн.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог, а доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та умовами попереднього договору.

При цьому, суд зважує на те, що обов'язок повернути суму передплати виник у відповідача в силу вищенаведених положень закону і договору, з моменту припинення попереднього договору та не пов'язується із пред'явленням відповідачу відповідної вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених судом вимог.

При цьому, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 41877,50 грн., а сплатив в розмірі 42552,69 грн. про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 2 від 30.11.2012.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 675,19 грн.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Електроприлад" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 17, ідентифікаційний код 00227554) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛ "ДІЛА" (01103, м. Київ, вул. Підвисоцького, 6-А, ідентифікаційний код 25587390) передплату за попереднім договором в розмірі 1000000 (один мільйон) грн. 00 коп., 245 (двісті сорок п'ять) грн. 90 коп. 3% річних, 1073984 (один мільйон сімдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп. штрафу та 41484 (сорок одна тисяча чотириста вісімдесят чотири) грн. 61 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "МЛ "ДІЛА" (01103, м. Київ, вул. Підвисоцького, 6-А, ідентифікаційний код 25587390) з Державного бюджету України 675 (шістсот сімдесят п'ять) грн. 19 коп. зайво сплачений судовий збір, перерахований платіжним дорученням № 2 від 30.11.2012, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.04.2013.

Головуючий суддя: Т.В.Васильченко

Судді: Є.Б.Куркотова

О.В.Нечай