Ухвала суду № 30504770, 02.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2013 р. м. Київ К-28093/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємства «Зерно Торг»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року

у справі № 2а-2241/09/1870

за позовом Приватного підприємства «Зерно Торг»

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Зерно Торг» (позивач) звернулось до суду з позовом до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000471510/0 від 11 листопада 2008 року, № 0000481510/0 від 11 листопада 2008 року та № 0000571510/2 від 13 лютого 2009 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ПП «Зерно Торг», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Зерно Торг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 741-23/30134732 від 30 жовтня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000471510/0 від 11 листопада 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 17 062,91 грн. (12 007,92 грн. - основний платіж, 5 054,99 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000481510/0 від 11 листопада 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39 626,00 грн. (26 417,33 грн. - основний платіж, 13 208,77 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, додатково прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000571510/2 від 13 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5 536,65 грн. (3 478,69 грн. - основний платіж, 2 057,96 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.20, 1.26 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на необґрунтоване нарахування амортизаційних відрахувань та податкових зобов'язань з податку на додану вартість при продажу автомобіля марки Lexus LX-470 пов'язаній особі за ціною, меншою за звичайні ціни.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, оскільки, в один день - 20 лютого 2007 року зроблено два різних висновки експертів щодо вартості одного й того ж автомобіля марки Lexus LX-470, а саме - 134 600,00 грн. та 293 503,98 грн., то позивач при визначенні суми амортизаційних відрахувань та податкових зобов'язань з податку на додану вартість при реалізації легкового автомобіля пов'язаній особі повинен був за звичайну ціну прийняти 293 503,98 грн.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

Згідно з підпунктом 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Поряд з цим, слід враховувати, що підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому, необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товару, який є - предметом купівлі-продажу.

Крім того, відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. А тому, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, зокрема, висновки експертів, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не вимагали від позивача надати обґрунтування розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу автомобіля марки Lexus LX-470 саме за ціною 134 600,00 грн.

При цьому, частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

В даному випадку з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, судам слід було витребувати у податкового органу на обґрунтування його правової позиції інформацію щодо рівня звичайних цін на автомобіль марки Lexus LX-470, надану уповноваженим державним органом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Зерно Торг» задовольнити частково.

Скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Моторний О.А.