Постанова № 30486883, 02.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 квітня 2013 року 11:59 № 826/2088/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шморгун Р.М. (довіреність від 01.04.2013 р.)

від відповідача: Нагірняк В.В. (довіреність від 27.12.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОрендного підприємства « 6-й Київський авторемонтний завод»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва ДПСпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013 № 0000252202, № 0000262202 та № 0000272202,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Орендне підприємство « 6-й Київський авторемонтний завод» з позовом до ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2013 р.:

- № 0000252202, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошових зобов'язань за платежем «податок на прибуток» на 52727 грн. за основним платежем та на 13182 грн. за штрафними санкціями,

- № 0000262202, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 036 547 грн. (декларація 1 кв. 2012 р. від 07.05.2012 р. № 9024589970),

- № 0000272202, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 257 526 грн. (декларація за березень 2012 р. від 20.04.2012 р. № 9020899313).

Позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки ДПІ, сформовані за результатами перевірки відносин позивача з ПП «Прилукихімснаб».

Доводи ДПІ в обґрунтування спірних рішень, як зазначає позивач, ґрунтуються на фіктивності та нікчемності договору, укладеного з контрагентом-постачальником. Підставами для такого висновку є те, що ДПІ не може провести звірку по цьому підприємству у зв'язку з тим, що контрагент, на думку ДПІ, був відсутній за своїм місцезнаходженням. З огляду на наведене, як зазначає позивач, ДПІ прийшла до висновку про не підтвердження з боку контрагента здійснення спірних операцій та про їх нездійснення у зв'язку з цим.

У той же час, як зазначає позивач, операції, за якими постачалось необхідне позивачу обладнання, фактично були виконані, обладнання поставлено, щодо оплати сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, контрагент був зареєстрований платником ПДВ та за спірними операціями оформлено належні первинні документи, у т.ч. ТТН та податкові накладні, що у сукупності та відповідно до вимог ПК України давало позивачу право на формування спірних сум податкових вигод.

Враховуючи відсутність, на думку позивача, підстав для прийняття оскаржуваних рішень, позивач просить скасувати спірні рішення.

Відповідач, з підстав, викладених в акті перевірки, вважає спірні рішення законним та обґрунтованими, у задоволенні позову просить відмовити.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.04.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем, відповідачем та третьою особою документи, заслухавши пояснення представника сторін та третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну невиїзну позапланову перевірку орендного підприємства « 6-й Київський авторемонтний завод» (код з ЄДР 21534645; адреса: 03065, м. Київ, Солом'янський район, б-р Івана Лепсе, 10) при взаємовідносинах з ПП «Прилукихімснаб» (код з ЄДР 31360133; адреса: 08600, Київська обл., місто Васильків, вул. Шевченка, 15), яке, як вбачається з відомостей з ЄДР, припинено про що 10.12.2012 р. внесено запис до ЄДР.

Перевірка проводилась з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо ПДВ за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р. та по податку на прибуток за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 27.12.2012 р. № 9309/22-2/21534645 (далі - Акт перевірки).

Згідно з Актом перевірки позивач взятий на податковий облік 25.03.1992 р. та був зареєстрований платником ПДВ у т.ч. у період, який перевірявся.

Згідно з Актом перевірки до основних видів діяльності позивача належить виробництво автомобільних кузовів, деталей та приладдя для автомобілів та їх двигунів.

Щодо відносин із контрагентом в Акті перевірки зазначається, що за взаємовідносинами з ним позивачем задекларовано податковий кредит з ПДВ за березень 2012 р. у розмірі 257 526 грн. Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на зазначену суму.

В контексті наведеного в Акті перевірки зазначається, що між позивачем (покупцем) та ПП «Прилукихімснаб» було укладено договір № 24/02 від 24.02.2012 р. У березні 2012 р. на виконання умов договору виписана податкова накладна № 90 від 14.03.2012 р. на суму 154515 грн., у т.ч. ПДВ 257526 грн. з номенклатурою поставки «запчастини». Податкова накладна відображена у реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2012 р. та включена до складу податкового кредиту за березень 2012 р.

У той же час, до ДПІ надійшли матеріали від ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.08.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагенту, в якому зазначена ДПІ прийшла до висновку про порушення контрагентом положень ЦК України та, перебравши на себе функції суду, визнала невизначені деталізацією правочини контрагента нікчемними.

Згідно акту про неможливість звірки у той же час, як зазначається в Акті перевірки позивача, встановлено, крім іншого, що контрагент був зареєстрований платником ПДВ згідно свідоцтва від 01.02.2009 р.

В акті про неможливість звірки зазначено про не встановлення в ході проведення перевірки факту передачі товарів/послуг ПП «Прилукихімснаб» контрагентам-покупцям у зв'язку з ненаданням для перевірки договорів, актів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

У той же час, враховуючи положення акту про неможливість звірки, ДПІ приходить до висновку, що операції контрагента не підтверджуються, здійснення діяльності є неможливим, відсутні умови для здійснення контрагентом діяльності. Відносно контрагента у зв'язку з цим зазначено, що виходячи з наведеного його діяльність здійснюється поза межами правового поля.

Ні акт перевірки позивача, ні акт про неможливість звірки не містять посилання на конкретні докази та обставини в обґрунтування наведених висновків.

У той же час, як зазначає ДПІ, правочини між ПП «Прилукихімснаб» та контрагентами є, на думку ДПІ, фіктивними (стор. 5 Акту).

При цьому ДПІ одночасно визнає зазначені правочини і нікчемними (стор. 6 Акту). Відтак, як зазначає ДПІ, первинні документи по відносинам позивача з його контрагентом, складені всупереч вимогам законодавства у зв'язку з чим не має можливості (у ДПІ) підтвердити факт здійснення спірних операцій та не має підстав для включення позивачем до складу податкового кредиту вартості придбання ТМЦ від ПП «Прилукихімснаб».

Виходячи з наведеного, ДПІ приходить до висновку, що в порушення п. 198.6., 201.4., 201.6. ПК України підприємством завищено податковий кредит на 257 526 грн. за березень 2012 р., що, з урахуванням даних податкової звітності позивача, стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000272202, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 257 526 грн. (декларація за березень 2012 р. від 20.04.2012 р. № 9020899313).

Окрім того, відносно правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на прибуток, в Акті перевірки (стор. 8) зазначено, що по взаємовідносинам із вищезгаданим контрагентом до складу витрат за 1 кв. 2012 р. включено витрати у розмірі 1 287 630 грн. (за вищевказаним договором на поставку запчастин).

Враховуючи висновки акту про неможливість звірки по контрагенту, ДПІ зазначає (стор. 9 Акту), що первинні документи складені всупереч вимогам законодавства, а отже неможливо підтвердити факт здійснення господарських операцій та не має підстав для включення до витрат вартості придбання товарів у контрагента. У період, що перевірявся, як зазначено в Акті перевірки, позивач мав від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 кв. 2012 р. у сумі 1 036 547 грн. Враховуючи наведені обставини, як вважає ДПІ, порушено п/п. 139.1.9. ПК України в результаті чого завищено витрати на 1287630 грн. за 1 кв. 2012 р. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за цей період на 1036547 грн. та занижено податок до сплати на 52527 грн. На підставі зазначених висновків акту перевірки прийнято два інших оскаржуваних рішення щодо податку на прибуток.

В контексті наведеного та щодо обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом під час розгляду справи встановлено наступне.

Так, згідно умов вищезгаданого договору № 24/02-П від 24.02.2012 р. контрагент зобов'язався поставити позивачу обладнання в асортименті, номенклатура якого визначена у специфікації до договору.

Згідно договору (п.3.1.) продавець поставляє товар на склад покупця за адресою: м. Київ, б-р. І. Лепсе, 10 (місцезнаходження заводу).

Згідно із Специфікацією № 1 від 24.02.2012 р. визначено номенклатуру поставки: трансформатори в асортименті: ТМЗ-1000кВА (1 шт.) за ціною 90312 грн. без ПДВ, ТМ-1000/10У (2 шт.) по ціні 89504 грн. без ПДВ, ТМ-630/10У1 (2 шт.) по ціні 63717,15 грн., ТМ-400/10У1 (1 шт.) по ціні 48230,70 грн. без ПДВ, а також автоматичний вимикач Э25С-У3 по ціні 37308 грн. без ПДВ, панель секційна ЩО90-1303 по ціні 56820 грн., підшипник 6034 в кількості 100 штук по ціні 916,50 грн. без ПДВ, компресор 2ВМ2,5-12/9 (2 шт.) по ціні 328433,50 грн. без ПДВ. Всього обумовлено поставку продукції на суму 1 287 630 грн. без ПДВ, ПДВ - 257 526 грн., з ПДВ - 1 545 156 грн.

Сторонами договору на його виконання підписано видаткову накладну № 90 від 14.03.2012 р. на всю суму обумовленої поставки та відповідно до вищенаведеної номенклатури, а саме: на 1 545 156 грн. з ПДВ. Крім цього, контрагентом видано позивачу податкову накладну № 90 від 14.03.2012 р. на суму поставки за вищезгаданою специфікацією 1 545 156 грн. з ПДВ - 257526 грн. та відповідно до вищенаведеної номенклатури.

Щодо транспортування зазначеної продукції на склад покупця, до матеріалів справи додану копію товарно-транспортної накладної від 14.03.2012 р., відомості з якої не спростовані ДПІ під час розгляду справи. Згідно зазначеної ТТН, яка підписана сторонами договору, вантажовідправником/автопідприємством визначено контрагента позивача, замовником/вантажоотримувачем - позивача. Маса вантажу склала 14,220 т. Товар відвантажено з м. Бровари, вул. Вокзальна, 1. Пунктом розвантаження визначено м. Київ, б-р. І. Лепсе, 10 (місцезнаходження позивача). ТТН містить також посилання на зазначену вище видаткову накладну, що пов'язує зазначені документи між собою та з поставкою продукції.

Щодо розрахунків, під час розгляду справи надано угоду № 30/02-12 від 30.03.2012 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зараховані зустрічні грошові вимоги по договорам № 01/02-П від 01.02.2012 р. (де позивач є кредитором контрагента на суму 1 545 156 грн. з ПДВ за операціями з поставки позивачем контрагенту товарів, відносини щодо чого не оспорюються ДПІ в Акті перевірки) та по вищезгаданому договору з тією ж сумою грошових зобов'язань позивача перед контрагентом.

Щодо подальшого руху придбаної позивачем продукції, під час розгляду справи надано видаткова накладна № 152 від 13.04.2012 р. та довіреність на отримання мат.цінностей на поставку ТОВ «Фоззі-Фуд» автоматичного вимикача по ціні 37 383,33 грн. без ПДВ, тобто з прибутком у порівнянні з ціною придбання у контрагента, що супроводжувалось оплатою, видачею позивачем рахунку, податкової накладної та, відповідно, нарахуванням податкових зобов'язань.

Окрім того, відносно обліку іншої придбаної позивачем продукції, під час розгляду справи надано інвентаризаційну відомість від 31.12.2012 р., де відображено облік зазначено обладнання та відомості щодо чого не спростовані ДПІ під час розгляду справи.

Під час розгляду справи з боку ДПІ не надано доказів витребування ДПІ під час перевірки зазначених вище документів по спірним операціям та доказів (акту) відмови позивача у їх наданні, складеного в порядку п. 85.6 ПК України.

Вирішуючи з урахуванням наведеного спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України, а саме:

- п/п. 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»)

- (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат), а саме: п/п. 14.1.27. (щодо визначення терміну «витрати»), , п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття собівартість реалізованих товарів), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар), п/п. 139.1.3. ПК України (не включаються до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування», яким є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України), п. 198.1. ПК України (щодо операцій, при здійсненні яких виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо видачі п/п та її реквізитів), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

- п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження даних обліку), а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання послуг із метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

У той же час, в контексті спірних відносин наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів/податкових накладних.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того, вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку ДПІ наявності фактичних підстав та юридичних підстав, які наведені ДПІ в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності у спірних відносинах.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, відповідач, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України не довів належними та допустимими доказами нездійснення спірних операцій та наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах.

У той же час, сукупність досліджених судом під час розгляду справи первинних, платіжних, облікових та звітних документів, у т.ч. досліджені судом ТТН, угода про залік зустрічних грошових вимог, видаткова та податкова накладна, первинні та інші документи про подальший рух товарів та відомості інвентаризації, тобто сукупність тих документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду разом з дослідженими судом матеріалами податкової звітності контрагента, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, натомість, сукупність цих документів підтверджує виконання спірних операцій.

Слід зазначити, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача.

Вищезгадані первинні документи, податкова накладна видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній відомості відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, а отже видача ним податкових накладних, є правомірною.

В контексті ж доводів ДПІ, викладених в Акті перевірки, слід зазначити, що сама по собі неможливість звірки по контрагенту не свідчить про невиконання спірних операцій, не свідчить про відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на час вчинення спірних операцій та про порушення позивачем податкового законодавства в період здійснення спірних операцій.

При цьому, з цього акту про неможливість звірки не вбачається та під час розгляду справи не надано доказів того, що контрагенту надсилались пропозиції щодо надання документів та повідомлялось про проведення звірки, як і відсутні докази надіслання контрагенту цього акту.

Із самого акту про неможливість звірки вбачається, що по суті проводилась перевірка контрагента, про що свідчить зміст положення п. 2.1., 2.2. та зміст всіх інших положень цього акту, що не відповідає вимогам п. 73.5. ПК України («зустрічні звірки не є перевірками»). З наведеного акту про неможливість звірки та пояснень відповідача по даній справі вбачається, що процедура проведення звірки не була ініційована відповідачем по даній справі, як-то передбачено п. 3 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27 грудня 2010 р. № 1232. Наведене в сукупності вказує на порушення проведення порядку проведення зустрічної звірки та на те, що акт про неможливість звірки складений з порушенням законодавства, що зумовлює застосування положень ч. 3 ст. 70 КАС України, відповідно до яких докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

ДПІ при цьому не надано доказів відсутності контрагента за місцезнаходженням в період виконання спірної операції та, як вважає суд, сам по собі факт відсутності особи за місцезнаходженням не є самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність у контрагента відповідних умов для здійснення спірних операцій в період проведення цих операцій, підставою для висновку про нездійснення спірних операцій та порушення позивачем податкового законодавства.

Під час розгляду справи також не надано висновків експертизи, проведеної, зокрема, за ініціативою ДПІ в порядку ст. 84 ПК України, щодо можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями.

Окрім того, в контексті доводів ДПІ, викладених в Акті перевірки з посиланням на положення ст. 551 ГК України, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»), яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/перереєстрації цього підприємства на підставних осіб.

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, на чому наполягає ДПІ в Акті перевірки.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України, на можливість зверненням ДПІ до суду з окремим позовом щодо чого звертає свою увагу ВАС України у роз'ясненні від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, висновків щодо чого дійшла ДПІ в Акті перевірки.

В контексті наведеного слід окремо зазначити, що Податковим кодексом України на податкові органи не покладено функцій з контролю за дотриманням платниками податків цивільного законодавства та визнання договорів нікчемними.

Відповідачем під час розгляду справи також не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств - контрагента позивача на підставних осіб.

При цьому, в контексті доводів ДПІ про відсутність у контрагента матеріальних ресурсів, слід зазначити, що відповідно до додатку АМ до декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2012 р. (період виконання спірних операцій) контрагентом задекларовано нарахування амортизації основних засобів, а також балансову вартість основних засобів на суму 105000 грн. та в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено недостатності наявних у контрагента на той період засобів для здійснення господарської діяльності, як і не доведено обсягів інших ресурсів (у т.ч. трудових), які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але на думку ДПІ були відсутні у контрагента.

У той же час, в контексті наявності у контрагента трудових ресурсів, під час розгляду справи надано податковий розрахунок з ПДФО за 1 кв. 2012 р. (з квитанцією про прийняття податковим органом) відповідно до якого у контрагента працювало 16 осіб, недостатності яких для здійснення спірних операцій не доведено відповідачем під час розгляду справи. При цьому, згідно розрахунку за 2 кв. 2012 р. у контрагента продовжувало працювати 17 осіб, а у 3 кв. 2012 р. - 15 осіб, що спростовує доводи ДПІ відносно неможливості здійснення контрагентом господарської діяльності (в контексті оцінки наявності трудових ресурсів контрагента).

Відносно витрат контрагента, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2012 р. вбачається декларування адміністративних витрат у розмірі 94 268 грн. до яких, серед іншого, входять витрати на службові відрядження й утримання апарату управління, витрати на утримання основних засобів (п/п. 138.10.2. ПК України), наявність яких (витрат) спростовує доводи ДПІ про нездійснення контрагентом господарської діяльності.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, чого в даному випадку не доведено ДПІ належними та допустимими доказами, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для позбавлення покупця сформованих сум податкових вигод.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід зазначити, що в Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано будь-яких належних/допустимих доказів та не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, та які свідчили б про нездійснення спірних операцій або ж юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям. У свою чергу, судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту. Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку ДПІ не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, які прийняті на підставі зазначених вище висновків Акту перевірки, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень. На поверненні судового збору представник позивача у судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Орендного підприємства « 6-й Київський авторемонтний завод» (код з ЄДР 21534645; адреса: 03065, м. Київ, Солом'янський район, б-р Івана Лепсе, 10) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС від 18.01.2013 р.: № 0000252202, № 0000262202 та № 0000272202.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 05.04.2013 р.