Ухвала суду № 30483568, 01.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13239/12/0170/12

01.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - паспорт НОМЕР_3 виданий 1-м відділом Керченського МУ ГУ МВС України в Криму 02.12.1997, представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився сповіщений у встановленому законом порядку,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 21.01.2013 у справі № 2а-13239/12/0170/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 Крим,98300)

до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко, 40, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2013 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 16.07.2012 №0000721802 про донарахування податку на додану вартість у сумі 78945,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 33598,13 грн., та №0000711702 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 24893,85 грн. та штрафних санкцій у сумі 6223,46 грн., вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2012: №0000711702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 24893,85 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 6223,46 грн. та №0000721702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 78945,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 33598,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки, в зв'язку з чим прийняті на їх підставі податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.07.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000711702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 24893,85 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 6223,46 грн. та №0000721702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 78945,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 33598,13 грн.

Передумовою прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень став акт №454/17-02/НОМЕР_2 від 04.07.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності даних податкової звітності по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» за лютий, березень, квітень, грудень 2011 року, ПП «Комманд» за жовтень, листопад, грудень 2011 року, КП «Альянс» за червень, липень, серпень, вересень 2009 року, лютий, травень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, БВП «Строітель-Плюс» за грудень 2009 року, березень, квітень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення: частин першої, п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків та які є нікчемними в силу припису закону; пунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України, що виразилось у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 78945,00грн., у тому числі, по взаємовідносинам з: БВП «Строітель-Плюс» на загальну суму 8691,62грн., ПП «Комманд» на загальну суму 18038,79грн., КП «Альянс» на загальну суму 37061,64грн., ПП «Севелітстрой» на загальну суму 15153,00грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 176.1, статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2011 рік в розмірі 24893,85грн.

В акті перевірки підставою прийняття спірних повідомлень-рішень зазначені дані актів про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, а саме: №28/22/35096833 від 06.04.2012, №32/22/37081766 від 06.04.2012, №36/22/32468182 від 11.04.2012 та №37/22/31263808 від 11.04.2012.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Підпунктом 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивачем по вказаним контрагентам було сформовано витрати та податковий кредит за рахунок витрат на придбання товару (продуктів харчування): з ПП «Комманд» - жовтень 2011року - на суму 39499,20грн.; листопад 2011 року - 29626,74грн., грудень 2011 року - 39106,80 грн.; з БВП «Строітель-Плюс» - грудень 2009 року - на суму 25344,00грн., березень 2010 року -9679,34 грн.; квітень 2010 року - 17126,40грн.; з ПП «Севелітстрой» - лютий 2011 року - на суму 36916,80грн., березень 2011 року - 9360,00грн., квітень 2011 року - 24252,00грн.; з КП «Альянс» - червень 2009 року - на суму 12381,60грн., липень 2009 року - 13160,52грн., серпень 2009 року - 22946,00грн., вересень 2009 року - 19357,20грн., лютий 2010 року - 9943,20грн., вересень 2010 року - 70273,32грн., жовтень 2010 року - 50187,60грн., листопад 2010 року - 19836,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт виконання господарських зобов'язань з контрагентами підтверджується видатковими та податковими накладними: з ПП «Комманд» - жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року; з БВП «Строітель-Плюс» - грудень 2009 року, березень 2010 року, квітень 2010 року; з ПП «Севелітстрой» - лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року; КП «Альянс» - червень 2009 року, липень 2009 року, серпень 2009 року, вересень 2009 року, лютий 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, які містяться в матеріалах справи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що зазначені податкові накладні мають всі обов'язкові реквізити, надані позивачу, отримані позивачем та, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2. статті 7. Закону України "Про податок на додану вартість", відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, суми податку віднесено до складу податкового кредиту у деклараціях з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що транспортування отриманого товару позивачем здійснювалось власними силами, про що свідчать чеки про сплату вартості пального, сплату отриманого товару здійснено за рахунок готівкових коштів, що підтверджується фіскальними чеками РРО та авансовими звітами витрачання коштів, виданих під звіт, а також встановлено факт використання в господарській діяльності позивача товару та та отримання економічного ефекту у вигляді доходу

Заявником апеляційної скарги не враховано, що податок на додану вартість, який нарахований позивачем на підставі здійснення господарських операцій, відповідає вимогам підпункту 7.4.1. пункту7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", так як нарахований у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, що підтверджується накладними та податковими накладними, тобто первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит у загальній сумі 78945,00 грн.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій із контрагентами оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Необґрунтованим вважається збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки положення Податкового кодексу України не ставлять право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Неспроможними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на "нікчемність" операцій позивача з зазначеними контрагентами, яка пов'язана з висновками матеріалів попередніх актів перевірок, актів неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів, оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначеної думки також додержується Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та існування вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили щодо позивача або його посадових осіб. Доводи податкових органів в Акті перевірки щодо нікчемності правочинів, вчинених з зазначеними вище контрагентами у зв'язку з актами про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів є безпідставним.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами, за якими позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки відповідачем в порушенні статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано доказів невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Наявність у позивача мети використовувати придбані товари та результати робіт у межах власної господарської діяльності відповідачем не спростована.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивачем по вказаним контрагентам у 2011 році було сформовано валові витрати за рахунок витрат на придбання товару (продуктів харчування): з ПП «Комманд» - жовтень 2011року - на суму 39499,20грн.; листопад 2011 року - 29626,74грн., грудень 2011 року - 39106,80 грн.; з ПП «Севелітстрой» - лютий 2011 року - на суму 36916,80грн., березень 2011 року - 9360,00грн., квітень 2011 року - 24252,00грн.. Виконання господарських зобов'язань з контрагентами підтверджується видатковими та податковими накладними: з ПП «Комманд» - жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року; з ПП «Севелітстрой» - лютий 2011 року, березень 2011 року , квітень 2011 року.

З урахуванням викладеного, у податкового органу не було визначених законом підстав збільшувати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність дій податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 16.07.2012: №0000721802, №0000711702.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково вказано на правовідносини позивача з ПП "Ротонда", що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивач не мав взаємовідносин з ПП "Ротонда". Проте цей недолік не впливає на законність прийнятої постанови, а є підставою для розгляду питання про виправлення описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2013 у справі № 2а-13239/12/0170/12 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко