Ухвала суду № 30483477, 01.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/49/13-а

01.04.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Малого приватного підприємства "Бутан"- Кулагін Олександр Андрійович, довіреність № б/н від 14.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби- Летюча Діана Геннадіївна, довіреність № 480/9/10-039 від 06.03.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Шаповал І.І. ) від 07.02.13 у справі № 827/49/13-а

за позовом Малого приватного підприємства "Бутан" (вул. Гідрографічна, 1-А, місто Севастополь, 99003)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.02.2012 адміністративний позов Малого приватного підприємства «Бутан» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 18.12.2012:№ 0001290221 та № 0001300221.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Мале приватне підприємство "Бутан" (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби(далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012:№ 0001290221 та № 0001300221.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм чинного законодавства на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки, що порушує права позивача.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 18.12.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0001290221, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 13673,00 грн.,у тому числі: основний платіж -13672,00 грн. та штрафні санкції-1,00грн. та №0001300221, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 17091,00 грн., у тому числі: основний платіж - 17090,00 грн. та штрафні санкції -1,00грн.

Передумовою визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став акт № 133/22-2/20661732/9356/10 від 06.12.2012 позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та оплати податку на прибуток і податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "Комманд" за період діяльності 01.01.2011 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищений податковий кредит на суму 13672,00 грн.;підпункту 134.1.1 пункту134.1 статті 134, пункту138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 149, статті 151, статті 152 Податкового кодексу України в частині завищення валових витрат за 1 квартал 2011 року на суму 68359,00 грн. і заниження податку на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 17090,00 грн.

У пункті 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено,що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що податкова накладна підтверджує реальне здійснення господарської операції позивача, містять всі необхідні реквізити, передбачені статтею 201.1 Податкового кодексу України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 6.2 наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначено у пункті 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на підставі договору №73 від 22.02.2011позивач отримав 23.02.2011 самовивозом з бази ПП "Комманд" у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим труби діаметром 426мм.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про неможливість ПП "Комманд" не брати участь в операціях по постачанню товарів на адресу позивача, оскільки фіктивний характер дій ПП "Комманд" при постачанні позивачу труб не підтверджується документально, оскільки у ході судового засідання у суді першої інстанції свідок Журавський (кладовщик позивача) підтвердив, що особисто їздив з водієм Дєєвим на машині підприємства за трубами на базу ПП "Комманд" біля ж/д вокзалу міста Сімферополя, де отримав труби діаметром 426мм у кількості, вказаної у накладній, привіз труби на територію МПП "Бутан" міста Севастополя, оприходував, а через день-25.02.2011 видав ці труби разом з іншими матеріалами прорабу Сафонову на об'єкт "Дюкер", де вони і були використані.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що з показами свідка Журавського також узгоджуються первинні документи, зокрема, путьовий лист вантажного автомобіля МПП "Бутан" № 24 з відображенням поїздки на базу в місто Сімферополь 23.02.2011;видаткова накладна №505 про отримання 23.02.2011 від ПП "Команд" з бази у місті Сімферополі труб діаметром 426мм;письмова вимога №017 прораба МПП "Бутан" Сафонова від 25.02.0211 з його підписом про отримання матеріалів зі складу, у тому числі, і труб діаметром 426мм, на об'єкт "Дюкер" ; звіт по використанню матеріалів, у тому числі, і труб діаметром 426мм, за вимогою №017 від 25.02.0211 на об'єкт "Дюкер", замовником якого є Управління капітального будівництва Севастопольської міської адміністрації, а виконавцем робот - позивач.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці докази відповідачем не спростовані, дюкер збудований, тому товар (труби діаметром 426мм) від ПП "Команд" були реально отримані та реально використані в господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку, що підтверджується відомостями бухгалтерського і податкового обліку, первинними документами, безтоварність цього правочину не знайшла свого підтвердження в суді.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що до перевірки були надані первинні документи, зокрема, податкова накладна, виписана ПП "Комманд", яка підтверджує право МПП "Бутан" на податковий кредит в повному об'ємі, що знайшло підтвердження в акті. Яких-небудь порушень, пов'язаних з оформленням податкової накладної, перевіряючими встановлено не було.

Слід зазначити, що ПП "Комманд" було особою, уповноваженим на виписку податкових накладних, оскільки, відповідно до Податкового кодексу України було особою, зареєстрованим в установленому порядку платником податку на додану вартість (на момент здійснення господарських операцій).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що реальне отримання від постачальника матеріальних цінностей було підтверджено належним чином оформленими первинними документами, яким не була дана належна оцінка в ході перевірки, оплата податку на додану вартість у складі ціни підтверджується банківськими документами, зокрема, платіжними дорученнями, виписками банку.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача фактичних дій, направлених на виконання зобов'язань, а також про фіктивний характер операцій, відсутності постачань товарів, оскільки висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам і даним податкового і бухгалтерського обліку.

Отже факт належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує право позивача на податковий кредит, спростовує твердження в апеляційній скарзі про завищення позивачем податкового кредиту на 13672,00 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманої від ПП "Комманд" податкової накладної, у зв'язку з тим, що правочин, який був укладений між зазначеним підприємством та позивачем має признаки "фіктивності", через наступне.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків- сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно пункту 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформленої податкової накладної, яка є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарської операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентом по вказаному договору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угоди були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарської операції, оскільки зміст правочину з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладено за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретної господарської операції вчиненою між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки, про завищення позивачем податкового кредиту на суму 13672,00 грн., завищення валових витрат за 1 квартал 2011 року на суму 68359,00 грн. та заниження податку на прибуток за 1 квартал 2011року в сумі 17090,00 грн., оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом першої інстанції дана належна правова оцінка нормам матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у податкового органу не було визначених законом підстав щодо визначення позивачу суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 13672,00грн.та по податку на прибуток у розмірі 17090,00 грн.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування суми податкових зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток за наслідками документальної перевірки то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях фінансових санкції слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень,суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012: №0001290221, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 13673,00 грн.,у тому числі: основний платіж -13672,00 грн. та штрафні санкції-1,00грн. та №0001300221, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 17091,00 грн., у тому числі: основний платіж - 17090,00 грн. та штрафні санкції -1,00грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, зазначає тільки про обставини справи.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.02.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 07.02.2013 у справі № 827/49/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко