Ухвала суду № 30483471, 01.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13852/12/0170/25

01.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектор Сервіс"- Болібкова Алла Валеріївна, довіреність № б/н від 05.12.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кононова Ю. С. ) від 30.01.13 у справі № 2а-13852/12/0170/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектор Сервіс" (вул. Ладигіна/Будьоного, 54/41, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектор Сервіс" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення, винесені Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби 27.11.2012: № 0010592204 та №0010602204, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Спектор Сервіс" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012: № 0010592204 та №0010602204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з КП "Альянс", ПП "Севелітстрой" та ПП «Габарит-груп» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, якою встановлено заниження податку на прибуток на суму 437201,00 грн. та неправомірне включення до податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок цих контрагентів суми у розмірі 255 825,00 грн., внаслідок нікчемності укладених з цими підприємствами угод.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що акт перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містить помилкові висновки, що не узгоджуються із фактичними обставинами даної справи.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 27.11.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0010592204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 236511,25 грн., з яких 189209,00 грн. - основний платіж та 47302,25 грн. - штрафні санкції; № 0010602204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств усього на суму 527172,00 грн., з яких 437201,00 грн. - основний платіж та 89971,5 грн. -штрафні санкції.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №8573/22-8/24877379 від 31.10.2012 позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з КП «Альянс», ПП «Севелітстрой» та ПП «Габарит-груп» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпунктів 5.1, 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.3.9 підпункту 5.3 статті 5, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6, 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 437201,00 грн., у тому числі за 2009 рік -у сумі 145127,00 грн., 2010 рік - 214755,00 грн., 1 квартал 2011 року - 41575 грн., 2-4 квартали -35744,00 грн.; підпункту. 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5, пункту7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 255825,00 грн., у тому числі за липень 2009 року -у сумі 28850,00 грн., за серпень 2009 року -у сумі 13841,00 грн., вересень 2009 року - 13057,00 грн., жовтень 2009 року - 10868,00 грн., листопад 2009 року - 16903,00 грн., грудень 2009 року - 32582,00 грн., січень 2010 року - 2397 грн., лютий 2010 року - 10616,00 грн., березень 2010 року - 31098,00 грн., квітень 2009 року - 30 094 грн., травень 2010 року - 15838,00 грн., червень 2010 року - 21901,00 грн., липень 2010 року - 2050,00 грн., серпень 2010 року - 10873,00 грн., вересень 2010р - 14857,00 грн..

В акті перевірки встановлено, що заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств виникло у зв'язку з формуванням валових витрат та податкового кредиту за рахунок угод з контрагентами, господарська діяльність яких на думку відповідача має ознаки нікчемності, зокрема, до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 1761235,00 грн., у тому числі по періодах: 3 квартал 2009 року - 278740,00 грн., 4 квартал 2009 року - 301765,00 грн., 1 квартал 2010 року - 220555,00 грн., 2 квартал 2010 року - 339165,00 грн., 3 квартал 2010 року - 138900,00 грн., 4 квартал 2010 року - 160400,00 грн., 1 квартал 2011 року - 166300,00 грн., 3 квартал 2011 року - 72080,00 грн., 2 квартал 2011 року - 83330,00 грн.

Визначеної думки відповідач дійшов на підставі матеріалів перевірки Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, а саме: актів від 11.04.2012 №36/22/32468182, від 06.04.2012 №28/22/3509/6833 та №9/22/35941644, з яких вибачається, що проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача ПП "Кримторг" та ПП "Укрторгпартнер" є неможливим, а також зазначено, що що діяльність постачальників КП «Альянс», ПП «Севелітстрой», ПП «Габарит-Груп», має ознаки фіктивності та спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, перевіркою встановлено, що усі операції з продажу товарів (послуг) за участю КП «Альянс», ПП «Севелітстрой» та ПП «Габарит-Груп» є нікчемними та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по невідбувшимся безтоварним та фіктивним господарських операціям з КП «Альянс», ПП «Севелітстрой» та ПП «Габарит-груп» , через наступне.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків- сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.11.2009 між позивачем та ПП "Габарит-груп" було укладено договір купівлі-продажу №35, згідно з яким продавець (ПП «Габарит-груп») зобов'язується передати у власність покупцю (позивач) майно, а покупець зобов'язується прийняти це майно та сплатити його. Ціна договору є динамічною та встановлюється на підставі видаткової накладної.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання цього договору, ПП «Габарит-Групп» було поставлено позивачу товари, на загальну суму 196052,09 грн. у тому числі податок на додану вартість 32675.35 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що за фактом поставки, зазначених товарів ПП «Габарит-Груп» виписано позивачу податкові накладні на загальну суму 196052,09 грн., у тому числі податок на додану вартість - 32675.35 грн. Отриманий товар був повністю оплачений позивачем на користь контрагента, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банку, що містяться в матеріалах справи. Фактичне отримання цього товару та його використання в подальшій господарській діяльності позивача також підтверджується актами списання, відповідно до яких цей товар був виданий зі складу для проведення ремонтних робіт; видатковими накладними, з яких вибачається, що позивач не тільки використав отриманий товар в господарській діяльності, але й отримав прибуток .

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.03.2010 року між позивачем та ПП "Севелітстрой" було укладено договір №78, згідно з яким замовник доручає, генпідрядник (позивач) приймає на себе, субпідрядник (ПП «Севелітстрой») зобов'язується виконати роботи по ремонту, технічному та сервісному обслуговуванню, та монтажу систем кондиціонування та вентиляції власними або залученими силами. Вартість робіт, за зазначеним договором є динамічною, та включає в себе вартість витратних матеріалів, додаткових частин та використання спецтехніки.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання зазначеного договору між генпідрядником та субпідрядником були підписані акти здачі - прийомки робіт, а саме: від 31.03.2010 на суму 72975,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 12162,50 грн.; акт №1 прийомки виконаних будівельних робіт, на суму 113616,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 18936,00 грн.; від 30.04.2010. на суму 81606,00 грн. у тому числі податок на додану вартість -13601,00 грн.; від 31.05.2010 на суму 94275грн., у тому числі податок на додану вартість - 15712,50 грн.; від 30.06.2010 на суму 130055,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 21675,83грн.; від 30.09.2010 на суму 88880,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 14813,33 грн.

За фактом отримання послуг з проведення робіт по ремонту, технічному та сервісному обслуговуванню кондиціонерів ПП «Севелітстрой» були виписані відповідні податкові накладні.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт проведення розрахунку між суб'єктами господарювання за надані послуги з проведення робіт по ремонту, технічному та сервісному обслуговуванню кондиціонерів підтверджується платіжними дорученнями, бухгалтерськими звітами та журналом проводок, які знаходяться в матеріалах справи. Зазначені послуги було не лише використано в подальшій господарській діяльності позивача, що підтверджується актами здачі-прийомки робіт (надання послуг), але й отримано вигоду

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.01.2009 між позивачем та КП "Альянс" було укладено договір субпідряду №1171, та 01.03.2010 та договір №364, згідно з якими замовник доручає, генпідрядник (позивач) приймає на себе, субпідрядник (КП «Альянс») зобов'язується виконати роботи по ремонту, монтажу та технічному обслуговуванню систем кондиціонування, вентиляції та опалення особистими або залученими силами. Вартість послуг за даними договорами є динамічною.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання зазначених договорів міх генпідрядником та субпідрядником були підписані відповідні акти здачі - прийомки робіт.

За фактом отримання послуг з проведення робіт по ремонту, технічному та сервісному обслуговуванню кондиціонерів КП «Альянс» також були виписані відповідні податкові накладні.

Факт проведення розрахунку між суб'єктами господарювання за надані послуги з проведення робіт по ремонту, технічному та сервісному обслуговуванню кондиціонерів підтверджується платіжними дорученнями які знаходяться в матеріалах справи. Зазначені послуги було не лише використано в подальшій господарській діяльності позивача, що підтверджується актами здачі-прийомки робіт (надання послуг), але й отримано вигоду.

Позивачем були подані декларації з податку на додану вартість за періоди взаємовідносин з його контрагентами, на підставі яких позивачем сформовані та включені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку таких господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Безпідставними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про нікчемність господарських операцій позивача з контрагентами на підставі статті 228 та частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних господарських операцій, відповідачем не наведено.

Слід зазначити, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість господарських операцій позивача на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки податкової інспекції щодо неправомірного формування ним валових витрат та неправомірного внесення ним до податкового кредиту суми податку на додану вартість є необґрунтованими, а відповідно винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є протиправним.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2013 у справі № 2а-13852/12/0170/25 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко