Постанова № 30480760, 26.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14775/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Віс Україна» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.10.2012 №0010412209 та №0010432206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2013 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено перевірку ТОВ «Віс Україна» за результатами якої 01.10.2012 складено акт №781/22-9/34937239 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 (далі по тексту - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.п. 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 919 797грн., а саме: березень 2012 року - 919797грн. та п. 13.2 статті 13, з урахуванням вимог п. 16.13 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження податку з доходу нерезидента всього на суму 328 656грн., а саме за ІІ квартал 2010 року у сумі 32323грн., за ІІІ квартал 2010 року у сумі 14289 грн., за 4 квартал 2010 року у сумі 26 957 грн., 1 квартал 2011 року - 24586грн., 2 квартал 2011 року - 54 686 грн., 4 квартал 2011 року - 125 877грн., 1 квартал 2012 року - 21 159грн., 2 квартал 2012 року - 28 868грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 16.10.2012 прийняті податкові повідомлення - рішення №0010432203, яким позивачу збільшено податок на прибуток в розмірі 359 556грн., в тому числі основний платіж - 328656грн. та штрафні санкції - 30 900грн. та №0010412209, яким позивачу збільшено ПДВ в розмірі 1 149 746грн., в тому числі основний платіж - 919 797грн. та штрафні санкції - 229 949грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що: позивач мав право на включення сум ПДВ до податкового кредиту в сумі 919797 грн. лише з квітня 2012 року; відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 16.10.2012р. №0010412209 та №0010432206, а тому адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» вважається таким, що не підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що ним правомірно сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Прексім Д» та не порушено вимог п. 16.13 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом до складу податкового кредиту за березень 2012 року віднесено суму ПДВ у розмірі 919797,00 грн. по контрагенту TOB «Прексім Д» (код ЄДРПОУ 25037122) за податковими накладними №3777 від 30.03.2012 на загальну суму 815 612,86 грн., в т.ч. ПДВ 135 935,48 грн., та № 3599 від 29.03.2012 на загальну суму 4 703 168,06 грн., в т.ч. ПДВ 783 861,34 грн.

Згідно АІС «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що виписані TOB «Прексім Д» податкові накладні, а саме №3777 від 30.03.2012 зареєстрована 05.04.2012 р. за № 9016818806; а № 3599 від 29.03.2012 зареєстрована 02.04.2012 за №90115805092.

Апелянт у податковому обліку відобразив операції з TOB «Прексім Д» наступним чином: за березень 2012 року до реєстру отриманих податкових накладних включено вищевказані податкові накладні, також, ці податкові накладні включено до складу податкового кредиту на загальну суму ПДВ 919 796,82 грн., яка відображена в декларації з ПДВ за березень 2012 року від 18.04.2012 та Додатку 5 до Декларації.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач придбав у TOB «Прексім Д» товар (білизна жіноча, чоловіча) за видатковими накладними № АТ-0000004 від 29.03.2012 та № АТ-0000005 від 30.03.2012. Вказаний товар придбаний для подальшого продажу кінцевим споживачам. У матеріалах справи наявні копії видаткових і податкових накладних, звітів РРО, якими підтверджується використання придбаного апелянтом товару у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме шляхом подальшого продажу товару кінцевим споживачам.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту по господарських операціях з TOB «Прексім Д», більш того даний факт не заперечується відповідачем.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що на сторінці 9 Акту перевірки відповідач зазначає, що перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 не встановлено його заниження або завищення.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Колегія суддів зазначає, що 16.02.2012 ДПА України Наказом № 127 затвердила узагальнюючу податкову консультацію щодо окремих питань відображення у податковому обліку з податку на додану вартість звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту. Зокрема, у цій узагальнюючій податковій консультації зазначено, що у разі, якщо податкова накладна та/або розрахунок коригування до податкової накладної зареєстровані в Єдиному реєстрі у місяці, наступному за їх випискою (але не пізніше ніж протягом 20 календарних днів з моменту їх виписки), то підприємство - покупець товарів/послуг має право відобразити таку податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної у складі податкового кредиту у звітному періоді їх виписки та включити їх до реєстру отриманих податкових накладних у звітному періоді їх виписки за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту, встановлених Кодексом.

Колегія суддів приходить до висновку, що товар отриманий позивачем 29.03.2012 та 30.03.2012, податкова накладна №3777 від 30.03.2012 зареєстрована 05.04.2012 за № 9016818806, та податкова накладна № 3599 від 29.03.2012 зареєстрована 02.04.2012 за №90115805092 у встановленому законом порядку, а тому позивач правомірно відніс податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Прексім Д» за березень 2012 у відповідності до вимог п. 198.2 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що не було враховано судом першої інстанції, а тому податкове повідомлення-рішення №0010412209 від 16.10.2012 підлягає скасуванню.

З приводу податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0010432203 колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та компанією «JAST LIMITED» (Кіпр) 26.05.2008 укладений субліцензійний договір на використання торгівельної марки «ATLANTIC» (свідоцтво на знак для товарів та послуг №91771), відповідно до якого Ліцензіар («JAST LIMITED») передає Ліцензіатові (TOB «ВІС Україна») платну ліцензію на використання вказаної торговельної марки в повному обсязі і відповідно до Свідоцтва для продажу товарів, а Ліцензіат одержує ліцензію на використання торговельної марки для продажу зазначених товарів на території України та сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду.

В свою чергу компанія «JAST LIMITED» мaє права на використання, продаж і ліцензування торгівельної марки «ATLANTIC» на підставі ліцензійної угоди на товарний знак, що була укладена 14.05.2008 з Atlanticsp.z.o.o (Польща), яка є власником цієї торговельної марки (свідоцтво на знак для товарів та послуг №91771).

Відповідно до п. 13.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Тобто, при виплаті ліцензійних платежів (роялті) на користь нерезидента під час дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (до 31 березня 2011 року включно), підприємство повинно утримати податок за ставкою 15% від суми виплати та за її рахунок, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Крім того, у пункті 18.1 статті 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до пп. 14.1.225. п. 14.1.ст. 14 ПК України, будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування торгівельною маркою, є роялті. Доходи у вигляді роялті, сплачені резидентами України, є доходами нерезидента з джерелом їх походження з України.

Згідно з п. 160.2 ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Тобто, при виплаті ліцензійних платежів (роялті) на користь нерезидента під час дії розділу III ПК України (починаючи з 01 квітня 2011 року), платник податків повинен утримати податок за ставкою 15% від суми виплати та за її рахунок, якщо інше не передбачене положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно із ст. 6 Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна від 29.10.1982 (надалі -Угода), яка застосовується Україною на підставі ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України», будь-які платежі, отримувані в якості компенсації за використання або надання права використання товарних знаків з джерел в одній Державі особою з постійним місцеперебуванням в іншій Державі, не підлягають оподаткуванню в першій Державі.

Відповідно до п.п. 103.1 та 103.2 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України. Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті

Виходячи з системно аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що для застосування норм міжнародних договорів в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки, платник податку повинен отримати від нерезидента лише документ, про який йдеться у пункті 103.4 ПК України, відповідно до якого підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Тобто, при наявності довідки, про яку йдеться у пункті 103.4 ПК України, платник податку має право застосовувати міжнародний договір в частині звільнення від оподаткування або зменшення ставки оподаткування такого нерезидента. Крім того, самим міжнародним договором може бути передбачено подання інших підтверджуючих документів.

Що стосується підтвердження того, що нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, то необхідно підкреслити наступне.

В пункті 103.3 ПК УКРАЇНИ дається визначення такої особи, зокрема бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Тобто, під такою особою для цілей застосування пониженої ставки до роялті нормами ПК УКРАЇНИ мається на увазі особа, що має право на отримання такого доходу. Крім того, нормами ПК УКРАЇНИ передбачено, що така особа в будь-якому випадку не може бути агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Отже, позивач повинен був отримати від нерезидента довідку, що підтверджує його статус як резидента відповідної держави, а також апелянт повинен пересвідчитись із наявних у нього документів що особа, на користь якої сплачується ліцензійний платіж (роялті) має право на отримання такого доходу та не є в будь-якому випадку агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Документом, який підтверджує, що нерезидент, якому виплачуються роялті, є їх бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником), є договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Стаття 1107 Цивільного кодексу України встановлює декілька видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, серед яких: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Згідно з ч. 1ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК України та іншого закону.

У даному випадку власником торговельної марки «ATLANTIC»-ATLANTIC sp.z.o.o (Польща)на підставі відповідної ліцензійної угоди від 14.05.2008 р.(є в матеріалах справи) надана ліцензія компанії «JUST LIMITED» (Кіпр) на використання вказаної торговельної марки на території України.

У відповідності до п. 1.2 цієї ліцензійної угоди Ліцензіат (компанія «JAST LIMITED))) має право в порядку видачі субліцензії надавати надані йому у відповідності з даною ліцензією права на користь компанії, яка розташована та діє на території України, та отримувати дохід від такої субліцензії.

Відповідач не надав суду жодних доказів стосовно того, що компанія ATLANTIC sp.z.o.o (Польща) є кінцевим отримувачем такої винагороди за використання торгівельної марки.

Фактично, ліцензійна угода, укладена між компанією «JUST LIMITED» (Кіпр) та ATLANTIC sp.z.o.o (Польща) щодо надання ліцензії на використання торговельної марки, .відповідно до норм ст.ст. 1107-1109 ЦК України є договором щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

У відповідності до глави 31 «Комерційне посередництво» Господарського кодексу України посередницька діяльність розуміється як агентська діяльність - підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Компанія «JUST LIMITED» не виступає від імені ATLANTIC sp.z.o-о як агент, посередник, довірена особа тощо, а доходи, отримані компанією «JUST LIMITED» за субліцензійним договором з апелянтом є власністю компанії «JUST LIMITED».

Таким чином, у зазначених правовідносинах компанія «JUST LIMITED» (Кіпр) є особою, що має право на отримання доходів та не є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) чи посередником щодо такого доходу, тобто для TOB «ВІС УКРАЇНА» є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу у розумінні п. 103.2. man. 103.3. cm. 103 ПК УКРАЇНИ.

Крім того, слід зазначити, що норма ПК України про неможливість застосування пониженої ставки податку до особи-нерезидента, яка є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) чи посередником щодо рояті^може застосовуватися лише в тому разі, якщо таке положення не суперечить міжнародному договору України. Зокрема, відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, якщо міжнародний договір не висуває до осіб, які підпадають під його дію, додаткових обмежень чи вимог, інші вимоги чи обмеження, що містяться в актах законодавства України (до яких відноситься і ПК УКРАЇНИ), не можуть бути застосовані.

У статті 1 Угоди між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна від 29.10.82 р. (надалі за текстом - Угода), яка є чинною для України відповідно до статті 7 Закону України «Про правонаступництво України», зазначається, що Угода застосовується до осіб, які для цілей оподаткування розглядаються як такі, що мають постійне місцезнаходження в одній або в обох договірних країнах. Для цілей цієї Угоди термін «особа, з постійним місцезнаходженням в одній договірній державі» означає особу, яка відповідно до законодавства цієї держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі проживання, місцезнаходження, наявності фактичного керівного органу або іншого аналогічного критерію. Згідно зі статтею 6 Угоди платежі за авторськими правами і ліцензіями, які нараховуються із джерел в одній із Договірних країн особою із постійним місцезнаходженням в іншій Договірній країні, не підлягають оподаткуванню у першій країні.

Також, колегія суддів зазначає, що під час дії Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (до 31 березня 2011 року) в українському податковому законодавстві були відсутні будь-які посилання на бенефіціарний статус отримувача доходу. Для застосування відповідних положень міжнародних договорів українським підприємствам необхідно було отримати від нерезидентів, на користь яких виплачувався дохід лише довідку про їх резидентський статус.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач отримав від компанії «JAST LIMITED» (Кіпр) довідки, що підтверджують її статус резидента Республіки Кіпр за весь період дії ліцензійної угоди між компаніями, тобто виконав усі необхідні умови для застосування положень Угоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0010432203 також підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду належні докази, що підтверджують протиправність рішення суду першої інстанції та податкових повідомлень-рішень 16.10.2012 №0010412209 та №0010432206.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2013 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби №0010412209 і №0010432206 від 16.10.2012 .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.