Постанова № 30477839, 04.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2013 р. Справа № 5023/5424/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача - представник Недашковський В.М. за довіреністю від 30.10.2012 року,

відповідача- представник Колесник Л.О. за довіреністю від 29.01.2013 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Дочірнього підприємства «ТЕХНО-БУД», м.Харків, (вх. 884Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013 р. у справі №5023/5424/12,

за позовом - Дочірнього підприємства «ТЕХНО-БУД», м. Харків,

до - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис», м. Харків,

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2013 року (суддя Бринцев О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства «ТЕХНО -БУД» на користь державного бюджету України суму недоплаченого судового збору 747,27 грн.

Позивач - Дочірнє підприємство «ТЕХНО-БУД, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013 року у даній справі та прийняти нове, яким зобов'язати ПАТ «АКБ «Базис» перерахувати з рахунку ДП «ТЕХНО-БУД» грошові кошти в сумі 91013,72 грн. на рахунок ДП «ТЕХНО-БУД» № 26006367046, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Стягнути з ПАТ АКБ «Базис» на користь ДП «ТЕХНО - БУД» сплачений судовий збір, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позовні вимоги ДП «ТЕХНО - БУД» спрямовані на порушення черговості задоволення вимог кредиторів під час ліквідації банку, а саме, на задоволення вимог позивача як кредитора сьомої черги в обхід переважних прав кредиторів першої - шостої черг, оскільки вважає, що, по - перше, він є клієнтом ПАТ АКБ «Базис», по - друге, банк по відношенню до клієнта не є боржником за грошовими зобов'язаннями, а клієнт не є кредитором банку. На думку апелянта, грошовим - є зобов'язання, за яким боржник зобов'язаний сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Гроші, які знаходяться на рахунку позивача, є його власністю. Відповідач не має права зараховувати ці гроші до ліквідаційної маси та розраховуватися цими грошами з кредиторами відповідача. Розпорядження власниками поточних рахунків своїми грошовими коштами жодним чином не може призвести до порушення черговості задоволення вимог кредиторів.

Окрім того, приписи статті 1074 ,частини 3 статті 1075 Цивільного кодексу України, статті 2, статті 75, частин 2 та 4 статті 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та умови договору № 46489 банківського рахунку від 12.10.2011 року надають можливість банку виконувати розрахункові документи на наступний робочий день, у разі, якщо зобов'язання відповідача перед позивачем щодо перерахування грошових коштів з рахунку виникло після призначення адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Статтями 80 та 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність» також вичерпно встановлені права та обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю суттю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку.

Апелянт вважає, що жодна із вищенаведених норм права не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування) як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Також, апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів ініціювання переказу, а саме, доказів направлення позивачем відповідачеві відповідного платіжного доручення в електронному вигляді за допомогою системи «Інтернет-Банкінг», оскільки вказана система не передбачає надання доказів направлення платіжного доручення в електронному вигляді за допомогою цієї системи.

Пунктом 2.2.1 спірного договору про банківське обслуговування в системі «Інтернет-Банкінг» відповідач зобов'язався виконувати електронні платіжні документи позивача по списанню коштів з його рахунку, прийняті по мережі Інтернет, в операційний час в день одержання платіжного документа. Але в порушення наведених умов договору та норм чинного законодавства відповідач не виконав розпорядження позивача, грошові кошти не перерахував. Тоді позивач направив відповідачеві листом з описом вкладень платіжне доручення, направлене раніш з використанням системи «Інтернет-Банкінг», та лист з вимогою виконати це платіжне доручення. Але відповідач не виконав вимог позивача, грошові кошти не перерахував. Тотожня заява позивача до відповідача також не була виконана, але на неї отримано відповідь, у якої зазначається, що заявлена кредиторська вимога до банку прийнята до виконання, акцептування вимоги до ПАТ АКБ «Базис» проведено. Таким чином, апелянт вважає, що цією вимогою підтверджується, що його вимога акцептована.

Окрім того, суд, пославшись виписку про рух коштів на поточному рахунку, не врахував, що ця виписка відображає саме - рух коштів, проте, оскільки платіжне доручення позивача не було виконане, то і не було руху коштів, а тому це платіжне доручення не могло бути відображене у виписці про рух коштів.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

27.11.2012 року до господарського суду Харківської області звернувся позивач- Дочірнє підприємство «ТЕХНО-БУД», з позовною заявою, в якій просив суд зобов'язати ПАТ «АКБ «Базис» перерахувати з його рахунку № 26000464890010, відкритого в ПАТ «АКБ «Базис», грошові кошти в сумі 91 013,72 грн. на рахунок ДП «ТЕХНО-БУД» № 26006367046, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Свої вимоги позивач обґрунтовував приписами статті 1166 ЦК України, статей 1,8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статей 80,01,85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», стверджуючи, що відповідач неправомірно визнав його кредитором банку і включив його вимоги в сьому чергу вимог, які підлягають задоволенню у ліквідаційній процедурі. Посилаючись на договір банківського рахунку від 12.10.2011 року № 46489 позивач вказував, що він не є кредитором, а є клієнтом банку, а відтак вказані у позові кошти повинні бути перераховані йому без додержання обмежень, що існують під час ліквідації банку.

Відповідач - ПАТ «АКБ «Базис» надав суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на приписи статей 91,93,96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ( в редакції станом на 28.08.2012 року), статтю 67 Закону України «Про виконавче провадження» тощо.

Відповідач у відзиві вказував, що на даний момент він знаходиться у процедурі ліквідації, у зв'язку з чим ним припинено здійснення банківських операцій, в т.ч. розрахункових, вчинити які просить позивач; вимоги позивача включені до сьомої черги вимог; порушення черговості розрахунків, визначеної Законом України «Про банки і банківську діяльність» є неприпустимим, оскільки потягне за собою порушення прав кредиторів першої - шостої черг. Окрім того, відповідач посилався на недодержання позивачем порядку пред*явлення платіжного доручення, на підставі якого останній просить зобов'язати відповідача вчинити переказ коштів.

06.02.2013 року судом першої інстанції прийнято оскаржуване судове рішення. При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено факт відповідності зобов'язань, котрі він просить суд зобов'язати виконати відповідача, вимогам норм чинного законодавства та договору. По-перше, позивачем не надано належних (допустимих) доказів ініціювання переказу коштів, і відповідно - доказів настання строку виконання зобов'язання, по-друге, позивачем порушено порядок ініціювання переказу коштів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 12.10.2011 року між позивачем та відповідачем по справі укладено договір № 46489 банківського рахунку, предметом договору якого було відкриття позивачу поточного рахунку № 26000464890010 та здійснення розрахунково - касового обслуговування по цьому рахунку.

Відповідно до договору ПАТ «АКБ «Базис» зобов'язався виконувати операції по рахунку ДП «ТЕХНО - БУД» на підставі розрахункових документів, у безготівковій та готівковій формах в порядку, строки та на умовах, передбачених Інструкцією НБУ, чинним законодавством України та договором.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, крім випадків обмеження права розпорядження коштами у випадках встановлених законодавством України.

Пунктом 2.3.1 договору встановлений обов'язок банку приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктом 2.3.4 договору встановлений обов'язок своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до нормативних актів про безготівкові розрахунки в господарському обігу України.

Постановою правління Національного банку України від 20.04.2012 року № 168 у ПАТ «АКБ «Базис» призначена тимчасова адміністрація строком на шість місяців з 23.04.2012 року до 23.10.2012 року, та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану введено повний мораторій на задоволення вимог кредиторів.

23.08.2012 року постановою правління НБУ № 357 «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» з 28.08.2012 року було відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис».

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускаються, крім випадків обмеження права розпоряджатися рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Статтею 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000 року встановлено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред*являтися тільки у межах ліквідаційної процедури.

Відповідно до п.9.1 глави 9, розділу 6 постанови правління НБУ від 28.08.2001 року № 369 «Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства» банк повертає без виконання розрахункові документи, що несплачені в строк з вини банку.

Статтею 93 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначені заходи щодо підготовки задоволення вимог кредиторів: строк прийняття вимог кредиторів складає один місяць з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури, протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури здійснюються заходи щодо задоволення вимог кредиторів, в тому числі визначається сума заборгованості по кожному кредитору та відносяться вимоги до певної черги погашення, відхиляються вимоги у разі їх не підтвердження.

Ліквідатор банку відповідно до вимог нормативно - правових актів НБУ складає повний перелік кредиторів, які мають право на відшкодування коштів, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає відшкодуванню; складає перелік акцептованих ним вимог та надає на затвердження НБУ та задовольняє вимоги кредиторів у черговості та порядку відповідно до Закону України № 2121-ІІІ.

Статтею 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлена черговість та порядок задоволення вимог до банку.

Як убачається з матеріалів справи, 21.09.2012 ДП «ТЕХНО -БУД» заявило вимогу за вх.№ 605 від 21.09.2012 року про визнання кредиторської вимоги до ПАТ «АКБ «Базис» за рахунком 26000464890010 на суму 91013,72 грн.

19.10.2012 року ДП «ТЕХНО-БУД» звернулося до відповідача з заявою, у якій вимагало негайно перерахувати гроші у сумі 91 013,72 грн. на рахунок позивача у АТ «Райффайзен Банк Аваль» ( а.с. 15).

Листом № 09-71/5674 від 23.10.2012 року відповідач надав відповідь, що заявлена кредиторська вимога підприємства у загальній сумі 91 013,72 грн. прийнята до виконання; акцептування вимоги проведено 21.09.2012 року, яку буде віднесено відповідно до статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до сьомої черги задоволення вимог кредиторів ( а.с. 16 - 17).

Листом № 10/11-12 від 10.11.2012 року позивач надіслав до відповідача платіжне доручення № 156 від 23.10.2012 року про перерахування грошових коштів в сумі 91 013,72 грн., які знаходяться на рахунку позивача на інший його рахунок № 26006367046, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль» ( а.с.18-19).

Слід зазначити, що фактично цей лист був відправлений відповідачеві 13.11.2012 року, що вбачається з наявних у справі копій фіскального чеку ХД УДППЗ «Укрпошта» та опису вкладення у лист із оголошеною ціною, відомості про те, коли він був одержаний, і чи був взагалі він одержаний відповідачем, матеріали справи не містять ( а.с. 20).

Станом на час розгляду даної справи місцевим господарським судом, і на час розгляду справи апеляційною інстанцією вимоги позивача відповідачем не задоволені, що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно абз. 2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивач, скориставшись своїм правом захисту прав та інтересів у належний спосіб, звернувся до господарського суду з позовом про примусове виконання обов'язку в натурі. Предметом даного спору є зобов'язання відповідача вчинити певні дії - перерахувати кошти з одного його рахунку на інший в іншому банку згідно надісланого банку платіжного доручення.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порядок виконання зобов'язань банку про переказ коштів регулюється статтями 1066-1076 Цивільного кодексу України, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22.

Зокрема, статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускаються, крім випадків обмеження права розпоряджатися рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем допущені порушення спірних господарських (розрахункових) зобов'язань, а саме, порушено порядок вчинення спірного переказу коштів, що призвело до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором.

Так, місцевий господарський суд правомірно і обґрунтовано зазначив, що позивачем не надано належних (допустимих) доказів ініціювання переказу коштів, і відповідно - доказів настання строку виконання зобов'язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, у раз, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Початок строку виконання банком зобов'язання по перерахуванню коштів згідно платіжного доручення визначений частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України вказівкою на дату надходження до банку платіжного документа (банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом).

Тобто, з наведеного витікає, що позивач для доведення факту настання строку виконання відповідачем спірного зобов'язання повинен надати докази подачі відповідачеві відповідного платіжного доручення.

Згідно п.22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно п. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «дата надходження» і «дата виконання», а банк стягувача - «дата надходження в банк стягувача» ( якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім то, ставиться штамп «вечірня».

Втім, як свідчать матеріали справи, позивачем не надано доказів ініціювання переказу, а саме, доказів вручення банку паперового платіжного доручення, яке він просить зобов'язати відповідача виконати. Копія платіжного доручення від 23.10.2012 року № 156, яка надана позивачем, не містить ні дати одержання, ні підпису відповідального виконавця, ні відбитку штампа банку.

Згідно частини 2 статті 34 господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відсутність належних (допустимих) доказів ініціювання переказу означає відсутність у суду підстав вважати, що у відповідача виникло спірне зобов'язання по перерахуванню коштів, і що строк його настав.

Доказів направлення позивачем відповідачеві відповідного платіжного доручення в електронному вигляді за допомогою системи «Інтернет-Банкінг» матеріали справи також не містять. Навпаки з виписки про рух коштів на поточному рахунку, наданої позивачем вбачається, що позивач у відповідному проміжку часу платіжних доручень про перерахування коштів з його рахунку у відповідача на інший його рахунок не подавав.

Погоджується колегія суддів і з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем порушено порядок ініціювання переказу коштів.

Так, згідно п.22.5 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Наразі іншого договором банківського рахунку від 12.10.2011 року №46489 не передбачено.

Тобто, з наведеного слід зробити висновок, що позивач зобов'язаний відповідне паперове платіжне доручення, яке він просить суд зобов'язати відповідача виконати, подати банку особисто.

Таким чином, надіслання паперового платіжного доручення від 23.10.2012 року № 156 відповідачеві засобами поштового зв*язку суперечить наведеним приписам Закону та умовам договору. Доказів особистого подання платіжного доручення матеріали справи не містять.

Такі порушення спірних господарських зобов'язань, а саме, порядку вчинення спірного переказу коштів, допущені самим позивачем означають, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а навпаки суперечать йому. В силу принципу законності (статей 1,19 Конституції України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України) суд не вправі примусити відповідача до виконання зобов'язань в натурі всупереч порядку, встановленого Законом, адже це означало б примушення судом відповідача до вчинення незаконних дій, що в правовій державі є недопустимим.

Окрім того, заявлені позовні вимоги суперечать встановленій Законом забороні на здійснення банківських операцій особою, котра не має банківської ліцензії.

Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визнаних у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг в т.ч. належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Згідно статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без отримання банківської ліцензії, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

У відповідності до приписів п.2 ч.1 ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ( в редакції від 05.07.2012 року) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначені поняття клієнта та кредитора банку; клієнт банку - будь - яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Статтею 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно - правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Посилання позивача на те, що приписи п.2 ч.1 ст. 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не розповсюджуються на спірні правовідносини з перерахування коштів, оскільки останні не є банківською операцією, спростовуються нормами статті 2 та статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими безготівкові розрахунки на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді прямо віднесені до банківських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання ПАТ «АКБ «Базис» вчинити певні дії не можуть бути задоволені судом, оскільки з 28.08.2012 року ПАТ «АКБ «Базис» відповідно до норм діючого банківського законодавства не проводить банківські операції (не здійснює банківські послуги), тому що Національним банком України припинена ліцензія на проведення банківських операцій ПАТ «АКБ «Базис».

Також, про невідповідність Закону заявлених ДП «ТЕХНО-БУД» позовних вимог свідчить те, що вони спрямовані на порушення черговості задоволення вимог кредиторів під час ліквідації банку, а саме на задоволення вимог позивача як кредитора сьомої черги в обхід переважних прав кредиторів першої - шостої черг.

Згідно п.3 Розділу Х прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ініційована до набрання чинності цим Законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

З урахуванням приписів статей 91 та 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідатор відповідача своїм листом від 23.10.2012 року № 09-71/5674 правомірно відніс кредиторську вимогу позивача до сьомої черги. Це свідчить про те, що станом на день звернення позивача із позовом до суду його вимоги вже були ліквідатором враховані, а отже порушень прав чи охоронюваних законом інтересів позивача не було. Відповідно, не було і підстав для звернення із даним позовом до суду.

Погоджується колегія суддів і з висновком місцевого господарського суду, що твердження позивача про те, що заявлені ДП «ТЕХНО-БУД» вимоги не є кредиторськими (майновими) і тому не повинні включатись до сьомої черги вимог, а мають задовольнятись позачергово як немайнові, є юридично неспроможними.

Так, пред*явлена позивачем безпосередньо відповідачеві заявою від 19.10.2012 року № б/н вимога і позовна заява у даній спр, являють собою вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати гроші з рахунку позивача, відкритого у відповідача на рахунок позивача в іншому банку - тобто виконати майнову вимогу.

Спірні правовідносини виникли з приводу руху коштів (майна) і тому носять майновий характер. Вимога про перерахування грошей, що є їх складовою також носить майновий характер. Це випливає з визначень понять «зобов'язання», «переказ коштів» та «майно, кошти (гроші)».

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об*єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов*язки. Гроші, визначення, яких дається в статті 192 Цивільного кодексу України (законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня) також віднесені до майна, про що свідчить те, що стаття 192 Цивільного кодексу знаходиться в главі 13 цього кодексу, яка має назву «Речі. Майно».

У відповідності до п.1.24 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отже, у даному випадку спір виник у зобов'язанні у якому одна сторона (відповідач) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (позивача) певну дію - перерахувати гроші, тобто передати майно.

Твердження позивача, що перерахування йому коштів з рахунку, відкритого у відповідача є немайновим зобов'язанням, спростовується тим, що перерахування коштів не відповідає ні ознакам дій з нематеріальними благами, перелік і визначення яких даються в главі 19 Цивільного кодексу України (результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація; особисті немайнові блага), ні ознакам організаційно - господарських зобов'язань, які наведені в статті 176 Цивільного кодексу України.

Договір банківського рахунку, будучи по своїй природі змішаним, включає в себе як матеріальні, так і нематеріальні елементи. Так, обов'язки банку щодо надання інформації про стан рахунку, проведення ідентифікації клієнта, про гарантування банківської таємниці, про контроль за додержанням вимог законодавства про боротьбу з легалізацією коштів набутих злочинним шляхом, про надання консультацій з питань застосування банківського законодавства тощо носять нематеріальний характер. Натомість все інше, а саме, те, що стосується дій банку, пов'язаних із майном (коштами), - зарахування коштів на рахунок, видача готівки, перерахування з рахунку на рахунок, нарахування відсотків за користування тимчасово вільними коштами тощо, - носить матеріальний характер.

Безпідставність позовних вимог випливає також зі змісту частини 2 статті 67 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.

Отже, навіть у разі задоволення даних позовних вимог і видачі на підставі відповідного рішення суду виконавчого документа, цей виконавчий документ буде надісланий ліквідатору ПАТ «АКБ «Базис» для виконання рішення у встановленому законом порядку, тобто в порядку черговості, встановленої ч.1 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

З огляду на викладені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги ДП «ТЕХНО-БУД» є незаконними, необґрунтованими і тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відповідність до чинного законодавства та матеріалів справи рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013 року, та необхідність залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись, ст. 99, ст.101, п.1 ч1. ст.103, ст.105, Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «ТЕХНО-БУД» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2013 року у справі № 5023/5424/12 залишити без змін.

Дана постанова Харківського апеляційного господарського суду набуває чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 04.04.2013 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя О.В.Шевель