Ухвала суду № 30476254, 28.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12308/12/0170/21

28.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 16.11.12 у справі № 2а-12308/12/0170/21

за позовом Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Крим" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вул. Калініна, 1,Калініне,Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим,96100)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, буд.30,Джанкой,Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправними дій, визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання дій відповідача щодо висновків, що викладені в Акті перевірки від 21.09.2012р. № 2641/22-00/34383237 та прийняття податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012р. № 0000742200 незаконними та визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012р. № 0000742200.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.2012 року позов Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Крим" Публічного акціонерного товариства" Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби від 10.10.2012 р. № 0000742200.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.2012 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2012р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Спец-Контакт» за серпень 2011р. та з ТОВ «ТД «Алюр» за лютий 2012р.

За результатами проведення вказаної перевірки 21.09.2012р. складений Акт № 2641/2200/34383237, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем п.п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі ПКУ), а саме встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 42282,15 грн., у т.ч. за серпень 2011р. - у сумі 28046,58 грн., за лютий 2012р. - у сумі 14235,57 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеними висновками Акту перевірки позивач оскаржив їх до відповідача, але відповіддю останній повідомив позивача про правомірність висновків акту перевірки.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 10.10.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 17795 грн., у тому числі 17795 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у серпні 2011 року та у лютому 2012 року суми ПДВ, сплачені ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» в ціні товару.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу..

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, оформлену відповідно до вимог цієї статті.

Пунктом 201.6 ст. ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та оформлені відповідно до цієї статті та відповідно до пункту 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704).

Матеріали справи свідчать про те, що 29.07.2011р. та 20.12.2011р. між позивачем та ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «Торговий Дім «Алюр» були укладені договори № 197 про постачання спецодягу та № 2012-1 про постачання запасних частин та обладнання до автомобільної техніки, відповідно.

Колегією суддів безперечно встановлено, що у виконання вищезазначених договорів контрагентами були виписані податкові накладні: від ТОВ «Спец-Контакт» № 950 від 30.08.2011р. на загальну суму 168279,48 грн., у т.ч. ПДВ 28046,58 грн.; від ТОВ «ТД «Алюр» № 5 від 28.02.2012р. на загальну суму 85413,42 грн., у т. ч. ПДВ 14235,57 грн.

Видані ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» за відповідний податковий період на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр», коли ними були виписані податкові накладні, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та перебували в ЄДРПОУ, що не заперечувалось представником відповідача під час розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» були юридичними особами, були зареєстровані як платники податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отже, отримавши від ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» вищезазначені податкові накладні позивач включив суми ПДВ з них до складу податкового кредиту у серпні 2011 року та лютому 2012р., що повністю відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Доводи апелянта про те, що суть спору полягає в тому, що на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту за серпень 2011р. та лютий 2012р. суми ПДВ з вищезазначених податкових накладних, оскільки усі операції із останніми не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Судова колегія зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки, ні відповідь на заперечення на зазначений акт перевірки, ні заперечення на позов не тільки не містить таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Таким чином, зміст правочинів з постачальниками ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори постачання укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, свідчать про реальне виконання вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судова колегія дійшла висновку, що позивач з ТОВ «Спец-Контакт» та ТОВ «ТД «Алюр» свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позиція відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 42282,15 грн., у т.ч. за серпень 2011р. - у сумі 28046,58 грн., за лютий 2012р. - у сумі 14235,57 грн. є необґрунтованою та безпідставною.

Колегією суддів безперечно встановлено, що безпідставним є збільшення грошового зобов'язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17795,00 грн., які застосовані на підставі п. 123.1-123.2 ст. 123 ПКУ, відповідно до яких, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Судова колегія звертає увагу на те, що згідно Свідоцтва № 100306855 НБ № 098531 позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на прибуток.

В свою чергу ст. 209 ПКУ визначений спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, зокрема згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (п. 209.2 ст. 209 ПКУ).

Разом з тим, згідно зі ст. 11 ПКУ спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом. Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

У ст. 30 ПКУ закріплено поняття «податкової пільги», це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Отже законодавець розмежує поняття «спеціальний режим оподаткування» та «податкова пільга».

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000742200 від 10.10.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 17795,00 грн. не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

З вище наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що лише нормативно-правовий акт може бути визнаний судом нечинним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000742200 від 10.10.2012р. є актом індивідуальної дії.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.11.12 у справі № 2а-12308/12/0170/21 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна