Ухвала суду № 30469074, 04.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-16011/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод полімерних матеріалів «Союз» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод полімерних матеріалів «Союз» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003172230 від 26 липня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод полімерних матеріалів «Союз» зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 19 червня 2003 року та з 01 липня 2007 року взято на податковий облік до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №055931 та свідоцтвом про взяття на податковий облік № 9422.

Основним видом діяльності позивача є виробництво плит, штаби, труб та профілів з пластмас КВЕД 25.21.0, будівництво будівель КВЕД 45.21.1, інші види оптової торгівлі 51.90.0 КВЕД, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту КВЕД 52.12.0 та діяльність в сфері інжинірингу КВЕД 74.20.1.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Завод полімерних матеріалів «Союз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року, результати якої відображено в акті № 211/1-22-30-32551563 від 12 липня 2012 року.

Вказаним актом контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 187.3 ст. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 94 991 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 26 липня 2012 року № 0003172230, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 94 991 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 283 грн.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що твердження контролюючого органу про наявність відносин товарного кредиту між позивачем та контрагентом є необґрунтованими, оскільки договір поставки № ПЭ0022-10 від 17 червня 2010 року не передбачає надання товарів з відстрочкою розрахунків та під процент. А пеня є мірою відповідальності, а не процентами за використання товарів отриманих в кредит.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (покупець) з ЗАТ «Макрохім» (постачальник) було укладено договір поставки поліетилену № ПЭ0022-10 від 17 червня 2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною.

Вказаним договором також визначено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 21 календарний день з дати поставки продукції. У випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочки.

До висновків про заниження ТОВ «Завод полімерних матеріалів «Союз» податку на додану вартість, відповідач прийшов, вважаючи, що позивачем неправомірно не включено до складу податкових зобов'язань з ПДВ суму процентів по товарному кредиту, отриманому від ЗАТ «Макрохім» за договором поставки № ПЭ0022-10 від 17 червня 2010 року, які у періоді, що перевірявся, які товариством не нараховувались та не сплачувались.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком контролюючого органу, виходячи з наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок обчислення і сплати податку на додану вартість в спірних правовідносинах є Податковий кодекс України № 2755 - VI від 02 грудня 2010 року, що набрав законної сили з 01 січня 2011 року. До набрання чинності ПКУ зазначені правовідносини регулював Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (станом на час розгляду справи закон втратив чинність).

Відповідно до пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Пунктом 187.3 ст. 187 ПК України передбачено, що у разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, договором поставки № ПЭ0022-10 від 17 червня 2010 року не передбачено сплата процента за надання товару покупцю.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Вказана правова норма кореспондується із нормами Податкового Кодексу України, зокрема, п 187.1 ст. 187.

Об'єктом оподаткування ПДВ, відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 ПКУ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту. Якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування згідно із ст. 185 ПКУ, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому п. 188.1 ст. 188 ПКУ, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя (п. 189.7 ст. 189 ПКУ). У разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору (п. 187.3 ст. 187 ПКУ).

З наведеного вбачається, що податкові зобов'язання з нарахування та сплати податку на додану вартість по договорам поставки товарів покладено на постачальника товара, а не на покупця.

Оскільки в даному випадку позивач не здійснював поставку товарів (робіт, послуг) на користь ЗАТ «Макрохім», а був покупцем таких товарів, він не ніс зобов'язання з обчислення і нарахування податкових зобов'язань з ПДВ.

Колегія суддів також зазначає, що пеня, передбачена за договором поставки не є процентом за використання отриманих у кредит товарів, а є мірою відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті придбаного товару, взятих на себе покупцем.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно нараховував податкові зобов'язання з податку на додану вартість по зазначеному договору, в періоді, що перевірявся. Висновок акта перевірки про порушення Податкового кодексу України є помилковим, а відтак і зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та прийняття його в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст. 254 КАС України) та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А. Губська

Повний текст ухвали складений 04 квітня 2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.