Постанова № 30466815, 27.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Справа № 5013/538/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г.суддів :Подоляк О.А., Самусенко С.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Нафтатрейд"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2013та рішеннягосподарського суду Кіровоградської області від 13.08.2012у справі№ 5013/538/12за позовомВАТ "АКБ "Східно-Європейський банк" в особі Кременчуцької філії (надалі - Банк)доТОВ "Компанія "Нафтатрейд" (надалі - Товариство)третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний банк України в особі ГУ НБУ по м. Києву і Київській областіпростягнення коштівза участю представників: від позивача- Смелянський Р.І.від відповідача - Дівін К.Г.; Кочерга А.П.від третьої особи- Таболін О.С.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року Банк звернувся до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення 863 258,23 грн. заборгованості по кредитному договору № 2007-25С від 16.10.2007, укладеного між ними, та 17 265,16 грн. судового збору.

У відзиві на позов відповідач вимоги позивача визнав частково у сумі 400 107,52 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, в задоволенні позову в іншій частині просив відмовити.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2012 (суддя Болгар Н.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2013 (судді: Науменко І.М., Павловський П.П., Швець В.В.), позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині 66 365,04 грн. боргу за основним зобов'язанням, 258 380,89 грн. відсотків за користування кредитом за період із 01.02.2012 по 19.04.2012, 30 201,43 грн. пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 72 263,37 пені за прострочення сплати кредиту, 12 616,35 грн. штрафу за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 23 323,63 грн. штрафу за прострочення сплати кредиту.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 16.10.2007 між Банком та Товариством (Позичальник) укладено кредитний договір № 2007-25С (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачеві кредит у розмірі 4 000 000,00 грн. на поповнення обігових коштів строком до 15.10.2010 зі сплатою 18,5% відсотків річних.

Умови Кредитного договору, зокрема, сума кредиту та розмір процентної ставки змінювались шляхом укладення додаткових договорів № 1 від 25.06.2008, № 2 від 11.09.2008, № 3 від 15.09.2008, № 4 від 01.12.2008, № 5 від 13.02.2009, № 6 від 22.06.2009.

На момент укладення Кредитного договору між сторонами вже існували правовідносини щодо обслуговування Банком відкритих у нього поточних рахунків Товариства на підставі договору банківського рахунку № 03-92 від 05.01.2006 (надалі - Договір банківського рахунку).

17.12.2009 Товариство надало Банку на виконання платіжне доручення № 647, на підставі якого доручило останньому здійснити перерахунок 60 201,16 грн., які знаходились на рахунку Товариства, в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору.

Таке платіжне доручення було Банком прийнято, однак сума не була зарахована.

Постановою Правління НБУ від 18.12.2009 № 756 починаючи з 21.12.2009 відкликано банківську ліцензію Банку та порушено процедуру його ліквідації з призначенням ліквідатора.

13.05.2011 Банком на адресу Товариства направлено вимогу № 208 щодо погашення кредитної заборгованості у розмірі 863 258,23 грн., з яких 466 472,56 грн. заборгованості за кредитом; 258 380,89 грн. заборгованості по відсотках; 30 201,43 грн. пені за прострочення сплати відсотків за кредитом; 72 263,37 грн. пені за прострочення кредиту; 12 616,35 грн. штрафу за прострочення сплати відсотків за кредитом; 23 323,63 грн. штрафу за прострочення кредиту.

Дана вимога Банку Товариством виконана не була, у зв'язку з чим Банк звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов Банку повністю суди першої та апеляційної інстанції мотивували прийняті ними рішення наступним.

На підставі Кредитного договору між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ч. 1 ст. 1054 ЦК України (кредитні правовідносини), за якими банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним з правових наслідків порушення зазначеного вище зобов'язання, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, є сплата неустойки, яка в даному випадку передбачена п.п. 1.2, 4.1, 4.2 Кредитного договору.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати Банку кредитної заборгованості, позов підлягає задоволенню.

Твердження відповідача щодо вжиття ним належних заходів по погашенню кредитної заборгованості та, як наслідок, безпідставність нарахування йому 66 365,04 грн. основного боргу, 258 380,89 грн. відсотків за період з 01.02.2010р. по 19.04.2012р., 30 201,43 грн. пені за прострочення сплати відсотків, 72 263,37 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 12 616,35 грн. штрафу за прострочення сплати відсотків та 23 323,63 грн. штрафу за прострочення сплати кредиту, то вони відхилені судами першої та апеляційної інстанції з посиланням на недоведеність здійснення відповідачем всіх передбачених чинним законодавством України дій щодо погашення спірної кредитної заборгованості, зокрема, звернення до іншої банківської установи про перерахування коштів та, з іншого боку, ненадання доказів порушення договірних зобов'язань позивачем.

Проте, вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність двох умов:

а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

В силу ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Покладаючи на відповідача вину за прострочення виконання зобов'язання за Кредитним договором суди послались на те, що відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання даного зобов'язання.

Проте, судами не встановлено, чи знав відповідач про невиконання Банком його платіжного доручення № 647 від 17.12.2009, тобто про існування у нього непогашеного боргу за Кредитним договором.

З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій про наявність вини Товариства у простроченні виконання зобов'язання за Кредитним договором, як необхідною умови для покладення на нього цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені), є необґрунтованими.

Крім того, судами не враховано, що Банком платіжне доручення № 647 від 17.12.2009 до виконання було прийняте 17.12.2009, а ліцензію у Банку було відкликано та розпочато процедуру ліквідації на підставі постанови Правління НБУ від 18.12.2009 № 756 починаючи з 21.12.2009.

На час подання Товариством даного платіжного доручення до виконання, у Банку була тимчасова адміністрація та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Тобто, мораторій стосується лише майнових зобов'язань, а обслуговування поточних операцій клієнта є немайновою вимогою, на яку дія мораторію не розповсюджується.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не взяли до уваги доводи відповідача про те, що прострочення ним виконання зобов'язання сталося саме з вини Банку.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Нафтатрейд" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2013 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2012 у справі № 5013/538/12 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Кіровоградської області.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

Судді О. Подоляк

С. Самусенко