Ухвала суду № 30462111, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17091/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування повідомлення - рішення №0002042310/0 від 15.09.2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач Акціонерне товариство відкритого типу «Матеріал-прогрес» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення №0002042310/0 від 15.09.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2011 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість по Акціонерному товариству відкритого типу «Матеріал-Прогрес» з питання встановлення причин розбіжності даних, що містяться у поданій податковій декларації з податку на додану вартість та Додатку до неї, виявлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України за жовтень 2009 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт № 173/23-60/21636216 від 31.08.2010 року.

На підставі встановлених порушень Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002042310/0 від 15.09.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Перевіркою податкової декларації Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес» з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту і розрізі контрагентів, встановлено розбіжність по задекларованій сумі податкового кредиту податкових зобов'язань контрагента АТВТ «Матеріал-Прогрес» (ТОВ «Ферум Макс»), тобто сума податкового зобов'язання постачальника не дорівнює сумі податкового кредиту покупця.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Матеріал-Прогрес» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферум Макс» укладено договір №9-002 від 31.03.2009 року про виконання робіт з сервісно-ремонтного обслуговування сільськогосподарської техніки, пусконалагоджувальних робіт, навчання механізаторів по експлуатації техніки.

На виконання умов зазначеного договору контрагентом позивача виписані податкові накладні на загальну суму з податку на додану вартість - 70 944, грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно розрахунку додатку № 5 розділу 2 до декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту» відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів встановлено, що податковий кредит в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року завищено на суму податку на додану вартість у розмірі - 70 944,00 грн., а саме: сума такого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70 944,00 грн. не була визначена контрагентом позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферум Макс» для сплати до державного бюджету.

Перевіркою позивача не підтверджено фактичне надання послуг контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферум Макс».

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом першої інстанції досліджено правомірність віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Докази, на які посилається апелянт є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування якого заявлено позов, виходив з того, що між контрагентами відсутня товарність господарських операцій.

Контрагентом позивача ТОВ «Ферум Макс» податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 70 944,00 грн., що включена позивачем до податкового кредиту в декларації за жовтень 2009 року, не була визначена для сплати до державного бюджету ТОВ «Ферум Макс».

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в оглядовому листі від 06.07.2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із контрагента, колегія суддів вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України «Про податок на додану вартість» правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 27.03.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.