Постанова № 30456968, 01.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 року № 810/566/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Абрамян К.А.,

від відповідача: Левченко А.Ю., Шевчук С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Абрамян»доФастівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Абрамян» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.01.2013 № 0000122301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 34440,00 грн. (за основним платежем - 27552,00 грн. та за штрафними санкціями - 6888, 00 грн.) та від 17.01.2013 № 0000612301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 32800,00 грн. (за основним платежем - 26240,00 грн. та за штрафними санкціями - 5560,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_4, є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області 30.11.2012 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 по 31.01.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 07.12.2012 № 601/2200-36204946 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 26240,00 грн. та суми податку на прибуток у розмірі 27552,00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_4 є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та ФОП ОСОБА_4 матеріалів податкової перевірки контрагента позивача, а саме акту ДПІ у м. Черкасах від 20.07.2012 № 123/17-417/НОМЕР_3 про неможливість проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_4 щодо підтвердження взаємовідносин із платником податків ТОВ «Мевік-2011» за січень 2012 року.

У свою чергу, як вбачається з акту перевірки ФОП ОСОБА_4, висновки щодо нікчемності укладених між підприємцем та його контрагентами угод ґрунтуються на обставинах, встановлених актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2012 № 1344/22-9/37770982 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мевік-2011» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 29.07.2011 по 30.04.2012 і висновком ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва № 786 щодо наявності у підприємства ознак «фіктивності», а також відсутності факту реального здійснення господарської діяльності з підстав наявності пояснень директора ТОВ «Мевік-2011», який засвідчив свою непричетність до діяльності підприємства.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки ФОП ОСОБА_4, податковим органом встановлено ненадання підприємцем документів до перевірки. З урахуванням вищенаведених обставин перевіряючі дійшли висновку про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків і є нікчемними.

За висновками перевіряючих, ФОП ОСОБА_4 отримував податкову вигоду шляхом формування «штучного» податкового кредиту по ланцюгу. З огляду на вказане податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України.

Відтак, з підстав зроблених податковим органом висновків про те, що діяльність вказаного підприємця здійснюється поза межами правового поля, надані позивачем до перевірки первинно-бухгалтерські документи не взято відповідачем до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000122301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 34440,00 грн. (за основним платежем - 27552,00 грн. та за штрафними санкціями - 6888, 00 грн.) та від 17.01.2013 № 0000612301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 32800,00 грн. (за основним платежем - 26240,00 грн. та за штрафними санкціями - 5560,00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що у 1 березня 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу товарів № 12.

За умовами договору продавець (ФОП ОСОБА_4) зобов'язується передати покупцю т (ПП «Абрамян») товар, найменування, номенклатура, кількість якого вказується в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється силами продавця. Покупець набуває право власності на товар з моменту його прийняття.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичної поставки товарів за спірною угодою.

За поясненнями позивача, наданими у ході судового розгляду справи, підприємством за спірним правочином придбавалось лише молоко, до якого специфікація не застосовується.

Так, на виконання вищевказаних умов договору ФОП ОСОБА_4 у січні 2012 року виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.40-44), а саме:

від 05.01.2012 № 9 (молоко) на загальну суму 31296,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5216,00 грн.);

від 10.01.2012 № 18 (молоко) на загальну суму 31488,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5248,00 грн.);

від 18.01.2012 № 30 (молоко) на загальну суму 31488,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5248,00 грн.);

від 22.01.2012 № 38 (молоко) на загальну суму 31296,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5216,00 грн.);

від 28.01.2012 № 52 (молоко) на загальну суму 31872,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5312,00 грн.).

Факт приймання продукції відображено у журналі приймання молока за 2012-2013 роки.

Як то встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість продукції, поставленої позивачеві ФОП ОСОБА_4, становить - 157440,00 грн. (у тому числі ПДВ - 26240,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у готівковій та безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с.45-49).

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту у січні 2012 року, що відображено у відповідній податковій декларації по податку на додану вартість та віднесено до валових витрат за І квартал 2012 року.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_4 є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_4 недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ФОП ОСОБА_4, з підстав відсутності реальності поставки товарів, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як то вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є діяльність у сфері виробництва молокопродуктів, зокрема, сиру «Косичка».

Водночас, за даними ату перевірки ФОП ОСОБА_4, одним із його основних видів діяльності є, зокрема, інші види оптової торгівлі.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

На підтвердження здійснення ПП «Абрамян» основного виду діяльності, позивачем надано до матеріалів справи відповідні патенти на промислові зразки сиру «Косичка» та акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 15.04.2005 (реконструкція приміщення під молокопереробне підприємство) (а.с.12-25).

У судовому засіданні позивачем надано пояснення, що отриману від ФОП ОСОБА_4 продукцію (молоко) використано позивачем виключно у власній господарській діяльності для виробництва сиру, який у подальшому було поставлено на реалізацію до торговельних підприємств. Так, на підтвердження поставки продукції позивачем надано податкові та видаткові накладні (а.с.50-109).

При цьому позивачем вказано, що транспортування молока здійснювалося силами ФОП ОСОБА_4, зокрема, із залученням приватного транспорту громадян, у яких здійснювалася закупівля молока. За поясненнями позивача, ним не досліджувалися відносини його контрагента із особами за допомогою яких здійснювалася поставка молока.

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містять в собі контрольну звітність під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Відтак, факт придбання позивачем продукції підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському, податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Ураховуючи правочин, предметом якого є купівля молока, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_4 підтверджуються необхідними документами, а зазначена продукція була використана позивачем у власній господарській діяльності.

У той же час, відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_4 правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента останнього, тобто по ланцюгу постачання, а саме акту ДПІ у м. Черкасах від 20.07.2012 № 123/17-417/НОМЕР_3 про неможливість проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_4 щодо підтвердження взаємовідносин із платником податків ТОВ «Мевік-2011» за січень 2012 року.

При цьому, відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій з продажу молока із операціями, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності на предмет придбання товарів у січні 2012 року ФОП ОСОБА_4 саме у ТОВ «Мевік-2011», оскільки зі змісту вказаного акту вбачається, що підприємець мав взаємовідносини не лише із вказаним підприємством, будь-яких обґрунтованих пояснень та доказів щодо тотожності предмету господарських відносин у ФОП ОСОБА_4 з ТОВ «Мевік-2011» та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед ПП «Абрамян» податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ФОП ОСОБА_4, з підстав ненадання ним документів до перевірки. Такі висновки зроблені відповідачем лише на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань, оскільки з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення податкових зобов'язань або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Системний аналіз вищевказаних норм призводить до висновку, що правочином є лише ті зобов'язання сторін, які витікають із цивільно-правового (господарського) договору

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може були підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_4 відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємцем, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як то встановлено судом, позивачем у січні 2012 року, за рахунок операцій з ФОП ОСОБА_4, сформовано податковий кредит у сумі 26240,00 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_4 підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток у I кварталі 2012 року на суму 27552,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання товарів позивачеві з боку ФОП ОСОБА_4 документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 185, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження даних податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 17.01.2013 № 0000122301, за яким приватному підприємству «Абрамян» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 34440, 00 грн. (за основним платежем - 27552,00 грн. та за штрафними санкціями - 6888,00 грн.) та від 17.01.2013 № 0000612301, за яким приватному підприємству «Абрамян» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 32800,00 грн. (за основним платежем - 26240,00 грн. та за штрафними санкціями - 5560,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Абрамян» сплачений судовий збір у розмірі 672 (шістсот сімдесят дві) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 квітня 2013 р.