Ухвала суду № 30455549, 28.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-7204/12/0170/26

28.03.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В. ) від 14.08.2012 по справі №2а-7204/12/0170/26

за позовом Державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами (вул. Геологічна, буд.2,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98107)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,АР Крим,95000)

заявник апеляційної скарги: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,АР Крим,95000)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 14 серпня 2012 року у справі №2а-7204/12/0170/26 адміністративний позов Державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 20.06.2012 року № 0000144300; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 20.06.2012 року № 0000154300. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції з апеляційною скаргою звернулась Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, яка просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 14 серпня 2012 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА», що призвело до завищення позивачем сум валових витрат виробництва та сум податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами з вказаними суб'єктами господарської діяльності.

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу у яких позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Судова колегія вважає за можливим здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 22007 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4811,5 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 20 червня 2012 року № 0000154300 (т.1 а.с. 21) та у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 11257 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1584,75 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 20 червня 2012 року за № 0000144300 (т. 4 а.с. 63).

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 29.05.2012 року № 26/43-00/03482347 «Про результати планової виїзної перевірки Державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами (ЄДРПОУ - 03482347) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.» про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 12508 грн., у т.ч. за 3 квартал 2009 року - на суму 208 грн., за 2009 рік - на суму 435 грн., за 1 квартал 2010 року - на суму 224 грн., за 1 півріччя 2010 року - на суму 1458 грн., за 3 квартал 2010 року - на суму 2120 грн., за 2010 рік - на суму 5900 грн., за 1 квартал 2011 року - на суму 1896 грн., за 2-4 квартали 2011 року - на суму 4277 грн. При цьому за 2 квартал 2011 року податковою інспекцією встановлено завищення позивачем податку на прибуток на суму 92353 грн., а за 2-3 квартали 2011 року - завищення на суму 7969 грн.

Також актом перевірки встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ у загальній сумі 22024 грн., у т.ч. за серпень 2009 року - на суму 924 грн., за листопад 2009 року - на суму 2047 грн., за лютий 2010 року - на суму 2511 грн., за квітень 2010 року - на суму 15 грн., за травень 2010 року - на суму 640 грн., за червень 2010 року - на суму 321 грн., за липень 2010 року - на суму 6465 грн., за листопад 2010 року - на суму 4976 грн., за грудень 2010 року - на суму 2063 грн., за лютий 2011 року - на суму 2782 грн., за серпень 2011 року - на суму 180 грн.

З акту перевірки вбачається, що підставою до висновку податкової інспекції про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ сталися висновки про завищення позивачем суми валових витрат виробництва та суми податкового кредиту з ПДВ за фінансово-господарськими правовідносинами позивача із ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА», правочини з якими податкова інспекція вважає нікчемними.

Судова колегія зазначає, що податкова відповідальність має індивідуальний характер і при відсутності належних доказів про те, що реальне виконання умов договорів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» не мало місце, товари (послуги) не отримані позивачем від вказаних суб'єктів господарювання та у подальшому - не використані у власній господарській діяльності, у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та суми валових витрат по фінансово-господарським взаємовідносинам із вказаними суб'єктами господарювання.

Щодо питання нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» судова колегія зазначає наступне.

Висновок податкової інспекції щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» та неотримання позивачем товарів (робіт, послуг) від вказаних суб'єктів господарської діяльності повинен бути доведеним.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, податкова інспекція, яка є заінтересованою особою та заперечує дійсність правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» у судовому порядку не оспорила дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентами порушити публічний порядок суду не наведено.

Що стосується питання дотримання позивачем вимог податкового законодавства, судова колегія зазначає таке.

Спірні правовідносини з питання правильності віднесення позивачем до складу валових витрат сум витрат по фінансово-господарським правовідносинам із ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» та віднесенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по вказаним господарським операціям, регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 цього Закону, а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПКУ. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від вказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг).

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку: рахунки-фактури, виписки по розрахунковому рахунку, платіжні документи,, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передання (внутрішнього переміщення) основних засобів, інвентарні картки обліку основних засобів, звіти за проводками бухгалтерського обліку по рахунках, звіти, договори, рахунки, кошториси, акти приймання-передання товарів (робіт, послуг), довідки щодо вартості виконаних підрядних робіт, розрахунки амортизації, акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси, пояснювальні записки по об'єктам, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджують як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Посилання податкової інспекції на окремі недоліки заповнення бухгалтерських документів не може розцінюватися судом як відсутність у позивача права на віднесення сум понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) та сплати ПДВ до складу валових витрат виробництва та податкового кредиту при доведеності реального вчинення правочинів.

Не може бути прийнято судом до уваги також посилання податкової інспекції на порушені кримінальні справі, оскільки сам факт порушення кримінальної справи не є доказом нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Кримбудіндустрія», ТОВ «Бренд Строй», КП «Альянс», БВП «Строитель Плюс», ТОВ «МУ-7 сервіс», ПП «Аланар та ТОВ «РОЗЕТКА. УА».

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У даному випадку допустимим доказом щодо нікчемності правочинів між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання може вважатися лише відповідний вирок суду щодо фіктивності підприємницької діяльності осіб та умисного ухилення від сплати податків.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, судове рішення ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги у судової колегії відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2012 по справі №2а-7204/12/0170/26 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська