Ухвала суду № 30455529, 26.03.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Липа В.А.

Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.

УХВАЛА

іменем України

"26" березня 2013 р. Справа № 0670/3717/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

при секретарі Степанській А.В. ,

за участю сторін:

представників

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" жовтня 2012 р. у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2012 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Андрушівському районі від 01 червня 2012 року № 0002201701, яким йому визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 33113 грн. 00 коп. (32435 грн. 00 коп. - основний платіж та 678 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ДПІ в Андрушівському районі прийшла до помилкового висновку про відсутність підстав для формування спірної суми податкового кредиту. Зокрема, як вказав позивач, підставою для таких висновків стало те, що згідно з Актом перевірки контрагента (ТОВ "Промтехметал") позивача від 30.03.2012 року № 23-416/37398974 у товариства відсутні складські приміщення, транспортні засоби, перед податковим органом останній не звітується, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано, що унеможливлює здійснення господарської діяльності у ТОВ "Промтехметал", що на думку позивача не є підставою для позбавлення його права на спірну суму податкового кредиту. Відтак, позивач вважав спірну суму податкового кредиту такою, що сформована відповідно до вимог чинного податкового законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та протиправним.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Андрушівському районі від 01.06.2012 року № 0002201701.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд покликався на правомірність формування податкового кредиту позивача за господарськими операціями з ТОВ "Промтехметал".

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковими інспекторами ДПІ у Андрушівському районі було проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності .

Під час проведення перевірки було встановлено наступні порушення:

- п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту по деклараціях з ПДВ за березень 2011 року в розмірі 5417 грн. 24 коп. та квітень 2011 року в сумі 24311 грн. 27 коп.;

- ч. 1 ст. 203, статей 215, 228, 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Андрушівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року № 0002201701, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 33113 грн. 00 коп. (32435 грн. 00 коп. - основний платіж та 678 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийнятого податкового повідомлення - рішення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 (який виступає як Покупець) та ТОВ "Промтехметал" (який виступає як Постачальник) укладено договір поставки № 56/03, відповідно до якого Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує товар.

На виконання умов укладеного договору ТОВ "Промтехметал" здійснив поставку ФОП ОСОБА_4 товар та виписав податкові накладні № 275 від 31.03.2011 року на суму 32503 грн. 44 коп.; № 147 від 18.04.2011 року на суму 70768 грн. 56 коп.; № 232 від 27.04.2011 року на суму 75099 грн. 05 коп..

Факт придбання товару також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-00197 від 31.03.2011 року на суму 32503 грн. 44 коп.; № РН-00541 від 27.04.2011 року на суму 75099 грн. 05 коп.; № РН-00508 від 18.04.2011 року на суму 70768 грн. 56 коп.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд дійшов до вірного висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Крім того слід зазначити, що податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення господарських операцій між ТОВ "Промтехметал" та ФОП ОСОБА_4 підтверджується договором № 56 від 01.03.2011 року, податковими та видатковими накладними, актами прийому-передач товару, подорожніми листами та платіжними дорученнями.

Надані ФОП ОСОБА_4 документи дають підстави для висновку про сплату підприємцем сум податку на додану вартість в ціні придбання товару у ТОВ "Промтехметал", який видавав позивачу податкові накладні.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Промтехметал" було зареєстроване як платник податку на додану вартість. Свідоцтво платника ПДВ товариства анульовано було 17.05.2011 року.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, а також не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував Законодавство, яке регулює ці правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду без змін.

За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі , спростовуються матеріалами справи, а висновок суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" жовтня 2012 р. - без змін.

набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Ф.Бондарчук

судді: Б.С. Моніч І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "27" березня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу Державна податкова інспекція в Андрушівському районі Житомирської області вул. Воб'яна,26,м. Андрушівка,Андрушівський район, Житомирська область,13400