Ухвала суду № 30450455, 05.04.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/61/13 Справа № 422/3903/12 Головуючий у 1 й інстанції - Шавула В.С. Доповідач - Григорченко Е.І. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2012 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2012 року, де ставить питання про його скасування в частині задоволення позову до нього, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволені, з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнена заборгованість за кредитним договором № 11225863000 від 28 вересня 2007 року в розмірі 478603,62 грн., з якої заборгованість за сумою кредиту - 58 772,59 доларів США, що в еквіваленті складає 44 970,56 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 3 657,13 доларів США, що в еквіваленті складає 27 875,01 грн.; пеня - 2 757,05 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником є позивач та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11225863000, згідно умов якого відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 70000,00 доларів США, зі сплатою 11,90 % річних та кінцевим терміном погашення 29 вересня 2014 року /а.с.7-13/.

Кредитні кошти були отримані ОСОБА_3 на підставі заяви про видачу готівки за № 21 від 28 вересня 2007 року, ордеру - розпорядженню про видачу кредиту від 28 вересня 2007 року /а.с. 31, 32/.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між позивачем та ОСОБА_2 28 вересня 2007 року укладено договір поруки № 11225863000/П1, згідно умов якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому /а.с. 14-15/.

Однак, в порушення умов договору, відповідачі свої зобов'язання не виконали, допустили прострочення повернення платежу і сплати процентів, внаслідок чого за ними, станом на 18 травня 2009 року, заборгованість позичальника перед Банком складає 478603,62 грн. /а.с. 16,35-37/.

У відповідності до п.6.1.2. розділу 6 Договору, сторони погодили, що Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно із п. 1.2.2. цього Договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та сплати за кредит в сторону зменшення.

Згідно п.6.2 розділу 6 Кредитного договору, терміни дострокового повернення кредиту та сплати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими для повернення і сплати в повному обсязі Банку із 32 календарного дня, рахуючи із дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення коштів, за умови, якщо Банк направив Позичальнику відповідну вимогу поштою цінним листом з описом та повідомленням про вручення, а Позичальник не усунув зазначених Банком порушень.

Згідно п.2.2 договору поруки, у випадку невиконання Боржником своїх зобов'язань за Основним договором Кредитор має право пред'явити свої вимоги до Поручителя, які є обов'язковими до виконання ними на 10-й робочий день з дня відправлення їм такої вимоги рекомендованим листом.

11 березня 2009 року банком направлені, яке одержані позичальником ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_2, вимоги про повернення кредиту.

Враховуючи встановлені обставини, вимоги діючого законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідачів на користь позивача заборгованість в зазначеному розмірі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст. 203, 526, 530, 554, 610, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачі порушили умови укладеного правочину.

Доводи апелянта, що внаслідок укладення додаткової угоди збільшилася відповідальність поручителя, тому договір поруки припинений, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідачів на його користь заборгованості саме за основним зобов'язанням - кредитним договором. Сума заборгованості складається з заборгованості за сумою кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені.

Оскаржуваним рішення суду з відповідачів стягнено заборгованість за кредитним договором, яка складається з заборгованості за сумою кредиту, заборгованості по процента за користування кредитом та пені.

Отже, суд вирішив спір щодо стягнення заборгованості саме за основним зобов'язанням, за виконання якого зобов'язався відповідати ОСОБА_2

Відповідно до п. 22. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Між тим, відповідач ОСОБА_2 з вимогами щодо визнання договору поруки припиненим не звертався.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, що позивач не мав законних підстав для звернення до суду з такими вимогами, так як з моменту підписання договору поруки до моменту направлення вимоги 11.03.2009 року про сплату заборгованості пройшло понад 1,5 року, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки в даному випадку строк припинення поруки договором поруки не встановлено, тому відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, днем настання строку, з якого починається відлік шести місяців, є строк виконання основного зобов'язання - 29.09.2014р. Позивач же звернувся до суду з позовом 20.05.2009 року, тобто в передбачені законом строки.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.

СУДДІ: