Ухвала суду № 30449798, 26.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 р.Справа № 2а-1870/7900/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Бондара В.О. , Зеленського В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013р. по справі № 2а-1870/7900/12 за позовом Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство „Торгово-виробнича фірма „Центурія" (далі по тексту - позивач, ПП „ТВК „Центурія"), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, Шосткинська ОДПІ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 року №000023234.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. у задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" було відмовлено у повному обсязі.

Приватне підприємство "Торгово-виробнича фірма "Центурія" не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. та прийняти нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивачем було вказано, що постанова суду першої інстанції постановлена за неправильного дослідження доказів і встановлення обставин у справі, а також за неправильним застосуванням норм права.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява щодо неможливості прибути до залу судового засідання.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Шосткинською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП „ТВК „Центурія" з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 07.08.2012 року №759/22-005/36848664 (далі - акт перевірки, а.с.9-12).

На підставі вказаного акту перевірки ПП „ТВК „Центурія" податковим повідомленням-рішенням від 31.08.2012 року №000023234 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19099грн. та штрафними санкціями в сумі 1грн. (а.с.8).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку на додану вартість по операціям з контрагентом - ТОВ „Трансінвест-груп".

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що позивачем не було надано доказів використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 07.08.2012 року №759/22-005/36848664, підставами для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість стало зменшення суми податкового кредиту у березні 2011 року на 19098,60 грн. за операціями з придбання ефірних масел у ТОВ "Трансінвест-Груп".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП „ТВК „Центурія" листом від 17.04.2012 р. № 10 на лист начальника Шосткинською ОДПІ "Про надання інформації та її документального підтвердження" було надано копії первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Трансінвест-Груп", а саме платіжні доручення, рахунок -фактуру, видаткові накладні, податкові накладні, які також надано до матеріалів справи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що письмової угоди з ТОВ „Трансінвест-груп" щодо придбання ефірних масел не укладалось, в підтвердження факту здійснення вказаних господарських операцій позивачем були надані податкові та видаткові накладні, розрахунки за товар проводились в безготівковому порядку на підставі рахунків - фактур (а.с.19, 22, 25-26). Документи щодо транспортування вказаного товару відсутні.

У суді першої інстанції представник позивача пояснив, що товар доставлявся продавцем автомобільним транспортом, тому документів щодо транспортування ефірних масел у позивача немає.

Так відповідно до вказаних документів ПП „ТВК „Центурія" уклала усну угоду з ТОВ "Трансінвест-Груп", на підставі якої нібито позивачем було придбано ефірні масла на загальну суму 114591,60 грн. у т.ч. ПДВ 19098,60 грн.

Враховуючи надання до перевірки вищевказаних первинних документів, позивач вважає, що ним були дотримані всі умови, передбачені Податковим Кодексом України для формування податкового кредиту, в зв'язку з чим ПП „ТВК „Центурія" має право на відображення у податковому обліку господарських операцій, здійснених з ТОВ "Трансінвест-Груп".

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції так і як суд апеляційної інстанції не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих ПП „ТВК „Центурія" первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з ТОВ "Трансінвест-Груп", з огляду на нижченаведене.

Колегія судів зазначає, що частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Обов'язковість письмової форми договору встановлена частиною 1 ст. 208 ЦК України, зокрема п.1, в якому зазначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Водночас згідно ч. 1 ст. 206 ЦК України дозволяється вчиняти будь-які правочини в усній формі, якщо вони виконуються в момент вчинення. Але суд зазначає, що ці правила - ч. 1 ст. 206 ЦК та ч. 1 ст. 208 ЦК - співвідносяться між собою як норма загальна та спеціальна. Тому перевагу при застосуванні слід надавати ч. 1 ст. 208 ЦК. Спеціальний характер правила ч. 1 ст. 208 ЦК обумовлений тим, що воно поширюється тільки на юридичних осіб (на відміну від ч. 1 ст. 206 ЦК , що поширюється на всіх суб'єктів). Крім того, позивачем не надано доказів виконання правочину в момент вчинення.

Обов'язковість укладення господарських договір у письмовій формі також випливає із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, згідно якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ненадання на вимогу суду договору між позивачем та ТОВ "Трансінвест-Груп", викладеного в письмовій формі ставить під сумнів його укладання.

Порядок формування податкового кредиту здійснюється відповідно до ст. 198 ПК України.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до податкового законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалось Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії (зокрема, в ухвалі від 26.10. 2010 р. по справі № К-5746/07, номер у ЄДРСР 12492841, в ухвалі від 08.07.2010 р. по справі № К-23280/07, номер у ЄДРСР 10370705, тощо) та викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між тим, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

Частиною 2 ст. 9 вищезгаданого закону України первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В даному випадку ані під час перевірки ані під час судового розгляду позивачем не було надано документів, що підтверджують рух товарно - матеріальних цінностей по ланцюгу від постачальника до покупця, а саме: не надано ані товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт відвантаження придбаних товарно матеріальних цінностей, ані подорожніх листів, що підтверджують факт перевезення ТМЦ.

Тобто, позивачем не було надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б достовірно підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29.12.1995р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р., основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.4 Правил встановлено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно - транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно - транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

У відповідності до п.11.7 Правил перший екземпляр товарно - транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Згідно з положенням п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 2.6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за N 168/704, зроблено застереження стосовно того, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Виходячи зі змісту ст. 198 Податкового Кодексу №2755-VІ правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товару сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Наявність у платника податку ПП "ТВФ " Центурія" видаткових та податкових накладних з ПДВ, виданих продавцем товару ТОВ "Трансінвест-Груп", та оплата вартості товару не є достатніми підставами для формування податкового кредиту з ПДВ. Відтак, операція з придбання товарно-матеріальних цінностей - ефірних масел не мала реального товарного характеру, ефірні масла не перевозилися. Господарська операція здійснювалася виключно для формування податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Крім того, приписами п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Також на час проведення перевірки, податковому органу не були надані документи, які підтверджують факт використання придбаної продукції у здійснюваній ним підприємницькій діяльності.

Колегія судів зазначає, що акт перевірки контрагента не може свідчити про непідтвердженість реальності проведення господарських операцій позивача з ТОВ "Трансінвест-Груп", тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ. Однак разом з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно - транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач не мав права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарській операції з ТОВ „Трансінвест-груп".

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-виробничої фірми "Центурія" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2013р. по справі № 2а-1870/7900/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Бондар В.О. Зеленський В.В.