Ухвала суду № 30448395, 28.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 р. Справа № 158562/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Кузьмича С.М., Костіва М.В.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року у адміністративній справі №2а-1495/12/0970 за адміністративним позовом ВАТ «Коломиясільмаш» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Відкрите акціонерне товариство «Коломиясільмаш» звернулось до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000172310 від 05.03.2012 року в частині донарахування податку на прибуток на суму 112 334 грн. та податкового повідомлення-рішення №0000182310 від 05.03.2012 року щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28 423 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач прийшов до помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між товариством та ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна», зазначили, що дані договори спрямовані на реальне здійснення фінансово-господарської діяльності, акти проведених документальних зустрічних перевірок даних товариств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності, а висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000182310 від 05.03.2012 року, скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції №0000172310 від 05.03.2012 року в частині збільшення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 112334,00 грн. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Коломиясільмаш» сплачений згідно платіжного доручення № 1493 від 28.05.2012 року судовий збір в сумі 1407,57 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає що угоди укладені між позивачем та його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, з підстав зазначених у скарзі, просив скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційного розгляду справи проти апеляційної скарги заперечили, зазначили, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, просили скаргу залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. В період з 16.01.2012 року по 10.02.2012 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року. За наслідками проведеної перевірки відповідачем 17.02.2012 року складено акт за № 532/231/00238180 .На підставі вказаного акту, відповідач 05.03.2012 року податковим повідомленням-рішенням за № 0000172310 визначив позивачу додаткове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 132330,00 грн. (в тому числі 130257,00 грн. за основним платежем та 2073,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000182310, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28423,00 грн.

Висновки відповідача про наявність порушень податкового законодавства ґрунтуються на встановленні відповідачем взаєморозрахунків позивача із контрагентами, по яких угоди зустрічними перевірками визнано нікчемними. В ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна» щодо підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість податкових зобов'язань, податкового кредиту встановлено недотримання правил видачі податкових та видаткових накладних, незнаходження за місцем юридичної адреси, непідтвердженість фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей, відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, зроблено висновок про діяльність вказаних товариств спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, а таким чином висновку про фіктивність правочинів між позивачем та його контрагентами.

На підставі вказаних вище висновків, відповідач вважає, що угоди укладені між позивачем та вищезазначеними товариствами відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, тому позивачем безпідставно занижено податок на прибуток та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна».

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна» підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідачем винесені протиправно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними з огляду на наступне.

Позивачем з ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010», ТзОВ «Євротурбіна»та ТзОВ «Трубопласт Україна» укладено ряд договорів.

01.02.2011 року № 2101/2, за яким продавець (ТзОВ «Доміно-2010») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») запасні частини (товар) партіями у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар.

05.01.2011 року № 501/1, за яким продавець (ТзОВ «Євротурбіна») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») партію товару у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар.

01.06.2011 року № 106/1, за яким продавець (ТзОВ «Імпульс Плюс 2010») зобов'язується передати у власність покупця (ВАТ «Коломиясільмаш») запасні частини (товар) партіями у кількості, асортименті та по ціні згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується сплатити за нього грошову суму та прийняти товар.

Як встановлено судом, згідно укладених договорів позивачем придбавалось у вищевказаних суб'єктів господарської діяльності товар згідно специфікацій до договорів, на підставі виданих податкових та видаткових накладних, які є в наявності у позивача: ТзОВ «Доміно»-2010», ТзОВ «Імпульс Плюс-2010» та актів виконаних робіт, ТзОВ «Євротурбіна» та ТзОВ «Трубопласт Україна».

Судом також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із постачальниками за придбання товару (виконання робіт), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії квитанцій, платіжних доручень, рахунки-фактури.

На час здійснення господарських операцій з позивачем, суб'єкти господарювання були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість (є в наявності копії свідоцтв про державну реєстрацію та довідки з ЄДРПОУ), були платниками податку на додану вартість.

Крім цього, в матеріалах справи наявні специфікації, рахунки-фактури, договори з надання послуг по перевезенню товару, які підтверджують виконання договорів в частині поставки товарів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено, що такі підтверджуються усіма необхідними документами, зокрема специфікаціями до договорів, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт, копіями квитанцій, платіжних доручень, рахунки-фактури, які свідчать про розрахунки між сторонами договорів, специфікації, рахунки-фактури, договори з надання послуг по перевезенню товару, які підтверджують виконання договорів в частині поставки товарів.

Що стосується посилань апелянта на обставину про відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, внесенні до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Що стосується несплати податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, то така не впливає на формування податкового кредиту покупцем та тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо ведення господарської діяльності є в наявності у позивача та судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаних суб'єктів господарювання.

Така позиція відповідає як практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 13.01.2009 року, справа № 21-1578во08 так і узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини (справа «БУЛВЕСАД проти Болгарії» (заява № 3991/03).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як уже встановлено судом, позивачем представлено усі необхідні документи, які підтверджують факт правомірності формування позивачем показників валового доходу, валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість, тому позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку сплаченого підприємствам у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Що стосується посилань апелянта на нікчемність угод, то суд зазначає наступне. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідачем не представлено суду будь - яких доказів того, що заперечуванні ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підставними, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення , а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року у адміністративній справі №2а-1495/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 02.04.2013 р.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді С.М. Кузьмич

М.В. Костів