Постанова № 30447236, 04.04.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.04.2013 р. справа № 820/2202/13-а Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Таран Д.С.,

відповідача - Сіваш А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС до ДП "УКРНДІІНТВ" пронадання дозволу на погашення податкового боргу, -

встановив:

Суб'єкт владних повноважень, ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив надати дозвіл на погашення податкового боргу відповідача, Державного підприємства «Український державний головний науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних і екологічних вишукувань УКРНДІІНТВ», за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що всупереч закону платник податків не забезпечив належного виконання податкового обов'язку у зв'язку з чим утворився податковий борг з податку на додану вартість на суму 646.394,77 грн. На думку податкового органу, невиконаний платником податків у добровільному порядку податковий обов'язок, має бути виконаний податковим органом за платника податків у примусовому порядку шляхом продажу майна, котре знаходиться під податковою заставою, що потребує отримання дозволу суду. Посилаючись на викладені вище мотиви, представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову і просив суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, ДП «УКРНДІІНТВ», власної правової позиції по суті спору у письмовому вигляді не виклав, а у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову не заперечував.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, внаслідок чого набув правового статусу юридичної особи, як платник податків (зборів) обліковується в ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У спірних правовідносинах порядок сплати податків, зборів стосовно спірної суми заборгованості визначений Податковим кодексом України.

Так, згідно з п.п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розв'язуючи спір, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд, дослідивши добуті докази, оцінивши доводи сторін, зазначає, що відповідач склав і подав до ДПІ податкові декларації з ПДВ за жовтень 2012р., де обрахував до сплати в бюджет суму податку в розмірі 531.507,00грн., за листопад 2012р., де обчислив до сплати в бюджет суму податку в розмірі 97.695,00грн., за грудень 2012р., де обрахував до сплати в бюджет суму податку в розмірі 268.159,00грн., та уточнюючий розрахунок за грудень 2012р., де обчислив до сплати в бюджет суму податку в розмірі 6.735,00грн., а також суму штрафу в розмірі 203,00грн.

Попри закінчення визначених ст.57 Податкового кодексу України строків оплати грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, відповідач добровільно в повному обсязі податкового обов'язку не виконав, залишок невиконаних зобов'язань, котрі за правилами п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України трансформувались у податковий борг, склав по податковим деклараціям з ПДВ за жовтень 2012р. - 270.277,88грн., за листопад 2012р. - 97.695,00грн., за грудень 2012р. - 268.159,00грн., по уточнюючому розрахунку з ПДВ за грудень 2012р. - 6.735,00грн. податку та 203,00грн. штрафу.

Наявність згаданої заборгованості підтверджена роздруківкою картки особового рахунку, яка в розумінні ст.70 КАС України та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України (затверджено наказом ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.2005р. за №843/11123) є належним та допустимим доказом існування невиконаного грошового зобов'язання перед Державним бюджетом України.

Судом не встановлено жодних доказів на підтвердження факту недостовірності відомостей, що значаться в обліковій картці особового рахунку платника податків.

Разом з тим, суд зважає, що правильність розрахунку суми пені в розмірі 3.324,89грн. суб'єктом владних повноважень за правилами ст.ст.129-132 Податкового кодексу України, ст.ст.69, 70, 71 КАС України в ході розгляду справи не доведена. Доводи представника позивача про здійснення нарахування пені в автоматичному режимі за допомогою певного програмного продукту на увагу суду не заслуговують, адже не свідчать про дотримання податковим органом визначеної законом процедури.

З наявних у справі документів випливає, що 15.11.2012р. ДПІ була складена податкова вимога №855 на суму боргу з ПДВ в розмірі 139.794,98грн., котра вручена посадовій особі платника податків.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу погашення податковим органом за платника податків податкового боргу такого платника податків перед бюджетом унормовані ст.95 Податкового кодексу України, відповідно до якої п.95.1 якої орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (п.95.1 ст.95).

З положень наведеної норми закону чітко та однозначно слідує, що підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень управлінської функції у спосіб заявлення до суду вимоги про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, є факт недостатності у такого платника власних коштів.

З пояснень представника ДПІ судом встановлено, що податковий орган не звертався до суду з вимогою про стягнення коштів за податковим боргом ані в порядку ст.104 КАС України, ані в порядку ст.183-3 КАС України.

Належних та допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів відсутності у відповідача власних коштів на рахунках в установах банків, що перелічені в довідці №965/9/19.0-23 від 12.03.2013р., суб'єкт владних повноважень до матеріалів справи не подав.

Судом встановлено, що суб'єкт владних повноважень безпідставно не реалізував у спірних правовідносинах управлінської функції згідно з п.п.20.1.3 ст.20 Податкового кодексу України шляхом звернення до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку глави 12 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ДПІ не доведено факту відсутності у платника податків власних коштів, що за змістом п.95.1 ст.95 Податкового кодексу України є обов'язковою передумовою реалізації податковим органом повноваження на звернення до суду з позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, котре знаходиться під податковою заставою.

Окрім того, суд відзначає, що в силу п.89.3 ст.89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Однак, звертаючись до суду, податковий орган у тексті позову не навів жодних реквізитів акту опису, де перелічене майно, за рахунок якого ДПІ має намір погашати податковий борг відповідача в примусовому порядку.

За приписами п.89.8 ст.89 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Проте, на вимогу суду позивач повідомив, що на дату судового засідання податковий орган не має доказів реєстрації податкової застави на майно відповідача у встановленому законом порядку.

Оглянувши долучений до позову акт опису майна №6 від 19.03.2013р., суд відмічає, що вказаний документ складений податковим органом відносно суб'єкта права з ідентифікаційним кодом - 02498004.

Судом у процесі розгляду справи встановлено, що такий самий ідентифікаційний код має суб'єкт права, котрий відповідно до положень Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» віднесений до кола осіб - об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації - Український державний головний науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних і екологічних вишукувань "УкрНДІІНТВ".

Пунктом 87.3 ст.87 Податкового кодексу України запроваджено застереження, згідно з яким не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема, майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України (п.п.87.3.5 п.87.3 ст.87); майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу" (п.п.87.3.7 п.87.3 ст.87).

У свою чергу нормами ст.4 Закону України «Про заставу» визначено, що предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

При цьому, п.п.89.2 ст.89 Податкового кодексу України передбачено, що право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

З наведеного вбачається, що будь-які активи відповідача як об'єкта права державної власності, що не підлягає приватизації, не можуть бути предметом податкової застави.

До того ж судом з'ясовано, що розпочата відповідачем процедура інвентаризації майна, котре не відноситься до цілісного майнового комплексу, остаточно не завершена.

Так, відповідно до п.6 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства (затверджено наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010р. №1954, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.01.2011р. за №109/18847; далі за текстом - Положення №1954) результати інвентаризації узагальнюються на засіданні інвентаризаційної комісії та оформляються протоколом, який підписується всіма членами комісії та затверджується керівником підприємства.

Пунктом 7 Положення №1954 передбачено, що на підставі матеріалів інвентаризації підприємство в п'ятиденний строк після затвердження результатів інвентаризації складає пооб'єктні переліки майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, за відповідними формами, наведеними в додатках 1 та 2 до цього Положення. Під час формування переліків керуються вимогами пункту 4 цього Положення та частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Зазначені переліки майна підприємство подає на затвердження до органу, уповноваженого управляти таким державним майном.

Відповідно до п.8 Положення №1954 орган, уповноважений управляти державним майном, затверджує окремо перелік майна, що включається, та перелік майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, в строк до п'яти календарних днів після дня надходження переліків.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що на дату судового засідання орган, уповноважений управляти майном відповідача, не затвердив переліки майна, які включаються та не включаються до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства».

Вказані обставини визнані представниками сторін.

Таким чином, суд за будь-яких умов не вбачає правових підстав для надання ДПІ дозволу на реалізацію майна відповідача, що знаходиться під податковою заставою.

Окремо суд бере до уваги, що суб'єкт владних повноважень не подав до суду жодних доказів реалізації у спірних правовідносинах управлінських функцій згідно з ст.96 Податкового кодексу України, хоча відповідач по справі є саме державним підприємством, що не підлягає приватизації.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши добуті докази, суд приходить до висновку, що позивач не забезпечив при реалізації владної управлінської функції у спірних правовідносинах додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судом в ході розгляду справи встановлено факт порушення заявленою суб'єктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів відповідача як платника податків у сфері публічно-правових відносин, то позов належить залишити без задоволення, адже правомірність та обґрунтованість заявленої вимоги не підтверджена добутими судом доказами.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС до ДП "УКРНДІІНТВ" про надання дозволу на погашення податкового боргу - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 05.04.2013р.

Суддя А.В. Сліденко