Ухвала суду № 30447202, 21.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2013 р.справа № 2а-0870/7461/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

при секретарі судового засідання: Стельмашовій Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року у справі № 2а-0870/7461/11 за позовом Приватного підприємства "Фірма "Дінас" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фірма «Дінас» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2011 № 0000902305.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з висновками відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту, оскільки висновки перевірки про заниження ПДВ, які не мають посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, а ґрунтуються на припущеннях та акті невиїзної перевірки контрагента та не можуть бути законною підставою для винесення оскарженого рішення. Порушення чинного законодавства припущені іншими субєктами господарювання не впливають на платника податків, який ці порушення не припускав.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2012р. позов задоволено.

Відповідачем не вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій просить постанову скасувати, в задоволенні позову відмовити. Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано те, що у контрагента позивача відсутні трудові ресурси, тощо, та по ланцюгу постачання товару до контрагента позивача не було встановлено поставки товару (результати перевірки іншої ДПІ).

У судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, вказав, що рішення суду прийнято з додержанням норм чинного законодавства. Позивач у ході розгляду справи довід правомірність формування податкового кредиту та надав докази реальності виконання господарської угоди з контрагентом.

Представник відповідача до суду не з'явився. Про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України.

Заслухавши позивача, суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, за результатами перевірки складений акт №1428/2305/25216474 від 12.08.2011.

Перевіркою були встановлені порушення позивачем норм п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді що перевірявся на суму 620061 грн.; пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся на загальну суму 496048 грн.

До такого висновку перевіряючи прийшли з тих підстав, що позивачем неправомірно було включені до складу податкового кредиту та складу валових витрат підприємства на придбання у ТОВ «Буд Ворк» та ТОВ «Строй-Вінд» товарів. На думку перевіряючих, первинні документи надані до перевірки по ТОВ «Буд Ворк» та ТОВ «Строй-Вінд» є недійсними, а договори з ТОВ «Буд Ворк» та ТОВ «Строй-Вінд» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Відповідач у акті перевірки посилався на акт перевірки іншого ДПІ контрагента позивача.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено зокрема податкове повідомлення - рішення від 30.08.2011 № 0000902305, яким визначена сума за грошовим зобовязанням за платежем податок на додану вартість у сумі 496048 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 124012 грн.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Строй-Вінд» у перевіряємову періоді були господарські взаємовідносини з купівлі-продажу товару - папіру, бумажної етикетки.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахова них (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення, регламентований п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Позивач, здійснював господарські операції з та ТОВ «Буд Ворк», ТОВ «Строй-Вінд»з купівлі-продажу товару.

Факт надання послуг (продажу товару) контрагентами позивачу підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до норми Законом України «Про податок на додану вартість», учасники господарської операції повинні мати спеціальну податкову правосубєктність зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Відповідно матеріалам справи, як Позивач так і його контрагенти є платниками податку на додану вартість, про зворотнє докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того Акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд також зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає настувпне щодо правової позиції Відповідача в частині нікчемності зазначених угод з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

Доводи, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2012 року у справі № 2а-0870/7461/11 за позовом Приватного підприємства "Фірма "Дінас" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова