Ухвала суду № 30444354, 27.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 р.

Справа № 2а-10442/10/1570

Категорія: 8.2.6

Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі – Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства "Бізнес і компані" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Бізнес і компані" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, за участю Прокуратури Суворовського району м. Одеси про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень №0002262301/1 та №0002252301/1 від 21.10.2010 року, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2010 року ПП "Бізнес і компані" звернулось з вищевказаним адміністративним позовом, в обґрунтування якого зазначалось, що в період з 30.07.2010 року по 10.09.2010 року ДПІ в Суворовському районі м. Одеси (далі ДПІ) було проведено планову виїзну перевірку ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2010 року. За результатами цієї перевірки був складений акт від 17.09.2010 року №5419/23-1/33721313, в якому зазначено про порушення ПП, крім іншого, вимог п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 603715 грн., а також вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 474371 грн., та до завищення рядку 26 «залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на суму 8601 грн.. На підставі цього акту перевірки ДПІ прийняла податкові повідомлення - рішення від 27.09.2010 року №0002252301/0, яким ПП було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 795209 грн. (в тому числі 603715 грн. за основним платежем, та 191494 грн. за штрафними санкціями), та №0002262301/0, яким ПП було визначено податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі 711558 грн. (в тому числі 474371 грн. за основним платежем, та 237187 грн. за штрафними санкціями). За наслідками оскарження позивачем вказаних рішень відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 21.10.2010 року №0002252301/1 та №0002262301/1, якими скарги ПП були залишені без задоволення. Позивач вважає неправомірними викладені в акті перевірки висновки ДПІ щодо наявності вказаних порушень, оскільки вони не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах права. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив суд визнати не чинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.10.2010 року №0002252301/1 та №0002262301/1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду ПП "Бізнес і компані" подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП зареєстровано виконкомом Одеської міськради 01.09.2005 року, є платником ПДВ та перебуває на обліку як платник податків в ДПІ.

В період з 30.07.2010 року по 10.09.2010 року ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.03.2010 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 17.09.2010 року №5419/23-1/33721313, в якому зазначено про порушення ПП, крім іншого, вимог п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 603715 грн., а також вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 474371 грн., та до завищення рядку 26 «залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду»на суму 8601 грн.

Зазначений висновок обґрунтований тим, що в порушення вимог п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ПП було віднесено до валових витрат у 3 та 4 кварталах 2009 року, та у І кварталі 2010 року витрати, пов’язані з придбанням транспортних послуг в загальному розмірі 2414861 грн. у ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм» та ТОВ «Амарант-2009», які не підтверджені товарно-транспортними накладними, або іншими первинними документами, які мають інформацію про використання цих послуг у господарській діяльності. Крім цього, в перевіряємому періоді в порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" позивач відніс до свого податкового кредиту ПДВ в сумі 482972 грн. по вказаним взаємовідносинам з ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм»та ТОВ «Амарант-2009».

На підставі цього акту перевірки ДПІ прийняла податкові повідомлення - рішення від 27.09.2010 року №0002252301/0, яким ПП було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 795209 грн. (в тому числі 603715 грн. за основним платежем, та 191494 грн. за штрафними санкціями), та №0002262301/0, яким ПП було визначено податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі 711558 грн. (в тому числі 474371 грн. за основним платежем, та 237187 грн. за штрафними санкціями). За наслідками оскарження позивачем вказаних рішень відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 21.10.2010 року №0002252301/1 та №0002262301/1, якими скарги ПП були залишені без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки висновки ДПІ про відсутність у ПП права на включення до складу валових витрат по операціям з ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм» та ТОВ «Амарант-2009», а також права на включення до складу податкового кредиту ПДВ по цим операціям є правильними, оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи, на які посилався позивач в обґрунтування позову, не можуть вважатися належними доказами здійснення цих господарських операцій і тому судом до уваги не приймаються.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України „Про податок на додану вартість".

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, що сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 ст.5 цього Закону.

Згідно п.п.5.3.9 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом п.п.7.4.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В контексті наведених норм право платника податку на віднесення витрат до складу валових та право на включення ним ПДВ до свого податкового кредиту виникає за наявності відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та належним чином оформленої податкової накладної з ПДВ.

Обґрунтовуючи правомірність віднесення до складу валових витрат по операціям з ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм»та ТОВ «Амарант-2009», а також ПДВ по цим операціям до свого податкового кредиту, позивач посилався на отримані ним від останніх первинні документи, а саме договори на надання транспортних послуг, податкові і видаткові накладні, платіжні документи та акти виконаних робіт. Також позивач посилався на те, що основним видом діяльності є оптова торгівля зерновими культурами, і саме для здійснення операцій з купівлі-продажу цих товарів позивачем і отримувалися від вказаних контрагентів транспортні послуги по перевезенню цих товарів.

З наданих позивачем договорів купівлі-продажу зернових культур вбачається, що вказані операції здійснювалися ПП як в Одеській області, так і в інших регіонах України.

Між тим, надані позивачем на підтвердження отримання від ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм»та ТОВ «Амарант-2009» транспортних послуг акти виконаних робіт не містять в собі вичерпної інформації щодо характеру та строків виконаних робіт та наданих послуг виконавцями, маршрутів перевезень, відправників та отримувачів вантажів, тобто не містять достатніх доказів отримання та використання ПП транспортних послуг саме у вказаних операціях купівлі-продажу зернових культур, а також у іншій господарській діяльності позивача.

До того ж, більшість укладених позивачем угод поставки сільгосптоварів покупцям передбачала передачу постачальником – ПП його контрагентам товарно-транспортних накладних на поставлений товар, але ні в ході проведення перевірки, ні в ході розгляду справи позивачем не були надані такі товарно-транспортні накладні, які б підтверджували здійснення перевезень саме ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм» та ТОВ «Амарант-2009».

Натомість з актів перевірок ПП «Корса Плюс» та ТОВ «Амарант-2009» вбачається, що основні види господарської діяльності вказаних підприємств не передбачали такий вид діяльності, як здійснення вантажних автоперевезень, і вказані підприємства не отримували відповідні ліцензії для здійснення такої діяльності.

На підставі вищевикладеного, викладені в акті перевірки висновки ДПІ про відсутність у ПП права на включення до складу валових витрат по операціям з ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм» та ТОВ «Амарант-2009», а також права на включення до складу податкового кредиту ПДВ по цим операціям є правильними, оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи, на які посилався позивач в обґрунтування позову, не можуть вважатися належними доказами здійснення цих господарських операцій і тому судом до уваги не приймаються, а інших, заслуговуючих на увагу доказів на підтвердження заявлених вимог в цій частині позивачем надано суду не було.

Доводи позивача про те, що вказані первинні документи були отримані від ПП «Корса Плюс», ТОВ «Шторм» та ТОВ «Амарант-2009» правомірно і вони не визнані недійсними, до уваги не сприймаються, оскільки вказані документи можуть бути прийняті до уваги за умови підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, що позивачем ані в ході перевірки, ані в ході судового розгляду справи доведено не було.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідачі надали суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Бізнес і компані" є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Бізнес і компані" залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року у справі № 2а-10442/10/1570 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі – 01 квітня 2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян