Постанова № 30436493, 01.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2013 року Справа № 5015/3944/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабань В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Пац В.О.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2013р.

у справі № 5015/3944/12 Господарського суду Львівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ"

про стягнення заборгованості в сумі 169 614,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ" з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №29/09-11-ТЕ від 29.09.2011 року у розмірі 169614,22грн., в тому числі 122326,51грн. пені, 13506,80грн. інфляційних втрат, 24359,83грн. 3% річних, 9421,08грн. 7% штрафу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2012р. (суддя Коссак С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2013р. (судді: Гриців В.М., Зварич О.В., Хабіб М.І.), позов задоволений частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 51904,45грн. пені, 13506,80грн. інфляційних втрат, 20654,83грн. 3% річних та 9421,08грн. штрафу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме: ст. 526, 551, 599 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України просить в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 61153,25грн. скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено:

29 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ" (покупець) було укладено договір №29/09-11-ТЕ про купівлю-продаж природного газу.

Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов'язався передати у власність покупця імпортований природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ.

Згідно п. 2.1. договору, продавець передає покупцю в період з 01.10.2011р. до 31.12.2012р. газ в обсязі до 96250 тис. куб. м. з відповідною помісячною розбивкою обсягів газу.

Відповідно до п. 5.2. договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091,00грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1091,00грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 1309,20грн.

В подальшому додатковими угодами сторони змінювали ціну за 1000 куб. м. природного газу.

Згідно з п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем (відповідачем) умов п. 6.1. цього договору, покупець (відповідач) зобов'язується (крім суми основного боргу) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

На виконання умов договору, позивач поставив протягом жовтня 2011р. - червня 2012р. природного газу на загальну суму 56847186,90грн.

Однак, відповідач в порушення умов договору щодо строків платежів, здійснював оплату несвоєчасно, у зв'язку з чим позивачем нараховано: 122326,51грн. пені; 13506,80грн. інфляційних втрат; 24359,83грн. 3% річних; 9421,08грн. 7% штрафу, загалом - 169614,22грн.

Господарські суди попередніх інстанцій перевірили наданий позивачем розрахунок вищезазначених сум та встановили, що позивачем при обрахуванні сум пені та 3% річних не враховані положення ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо визначення останнього дня строку. За розрахунком судів заборгованість відповідача перед позивачем за договором з пені складає 103808,89грн. та по 3% річних - 20654,83грн. (замість 122326,51грн. та 24359,83грн. відповідно). Розрахунок розміру інфляційних втрат та 7% штрафу суди визнали правильним.

Поряд з цим, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених нормами вищенаведеного законодавства для такого зменшення та правомірно задовольнили це клопотання, зменшивши заявлений до стягнення розмір пені до 51904,45грн. та стягнувши при цьому суму 7% штрафу у заявленому позивачем розмірі, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення відповідачем платежу за поставлений за договором природний газ, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов у вищезазначеній частині щодо стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2013р. у справі №5015/3944/12 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Суддя Жаботина Г.В. Суддя Ковтонюк Л.В.