Ухвала суду № 30436180, 21.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2013 р. м. Київ К-37035/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Бовкуна В.В.

представника позивача Миколенка Р.Л.

представника відповідача Шафранського Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.11.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010

у справі № 2а-4459/09/0670

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Українська каолінова компанія»доБердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Українська каолінова компанія»(далі по тексту -позивач, ЗАТ «Українська каолінова компанія») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі по тексту - відповідач, Бердичівська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2009 №0000272301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.11.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Бердичівською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.11.2008 по 30.11.2008, за результатами якої складено акт від 16.02.2009 №248/23-01/22058282.

На підставі даного акту перевірки, Бердичівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.02.2009 №0000272301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 989860,00 грн. за листопад 2008 року.

В подальшому за результатами розгляду первинної скарги позивача вказане повідомлення-рішення залишено без змін та Бердичівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000272301/1 від 25.03.2009, що за змістом аналогічне повідомленню-рішенню №0000272301/0 від 26.02.2009.

Своє рішення Бердичівська ОДПІ мотивувала тим, що позивачем у листопаді 2008 році неправомірно включно до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму 989860,00 грн. по податкових накладних, що були виписані ЗАТ «АКВ «Українське каолінове товариство»з порушенням вимог діючих законодавчих актів, а також тим, що поставка транспортних засобів не відбулась в перевіряємому періоді, оскільки підприємство не здійснило державну реєстрацію права власності на них в органах ДАІ.

Слід відмітити, що згідно умов договорів купівлі-продажу з ЗАТ «АКВ «Українське каолінове товариство»позивачем було здійснено оплату за транспортні засоби шляхом безготівкового перерахування коштів за платіжними дорученнями №99-103 від 13.11.2008, що зазначено в акті перевірки.

Від продавця транспортних засобів - ЗАТ «АКВ «Українське каолінове товариство»позивачем отримано податкові накладні на всю суму здійсненої операції.

Крім того, відповідно до акту перевірки придбані транспортні засоби позивачем оприбутковані по бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби».

В ході проведення перевірки проведено інвентаризацію придбаних у ЗАТ «АКВ «Українське каолінове товариство»транспортних засобів.

Розбіжностей з даними інвентаризації та даними бухгалтерського обліку не встановлено.

Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України N165 від 30.05.1997, - податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку.

Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з норм Закону України «Про податок на додану вартість», лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат.

Крім того, слід відмітити, що видані податкові накладні недійсними визнані не були, штрафні (фінансові) санкції за порушення порядку формування податкового кредиту до позивача ОДПІ не застосовувала.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, позивачем право на податковий кредит підтверджено податковими накладними, з урахуванням того, що фактичне придбання транспортних засобів підтверджується договорами купівлі-продажу, платіжними дорученнями, випискою з банківського рахунку позивача про сплату грошових коштів, в тому числі податку на додану вартість, за придбані транспортні засоби, накладними про передачу їх в експлуатацію, колегія суддів приходить до висновку, що позивач сформував податковий кредит відповідно до приписів пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки зазначені транспортні засоби придбавалися позивачем для подальшого їх використання в господарській діяльності.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, а тому повинні бути скасовані.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова