Ухвала суду № 30435960, 18.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2013 року м. Київ К-26887/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010 р.

у справі №2а-1969/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Гевіс»

до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю СП «Гевіс»(далі -позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області (далі -відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.01.2010 р. №0000141502/2753 та №0000131502/2752.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складено акт від 10.09.2009 р. №2203-23-2-14324054, яким встановлено порушення п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2010 р. №0000141502/2753, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 108473,30грн. та податкове повідомлення-рішення від 25.01.2010 р. №0000131502/2752, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2009 р. на 54553,00грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позивачем у передбачений законом строк було подано до податкового органу податкову декларацію за жовтень 2009 р., яку було прийнято відповідачем та при цьому не було встановлено порушень щодо розрахунку суми бюджетного відшкодування.

Підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про не здійснення господарської діяльності позивачем, що підтверджується відсутністю використання послуг по оренді, витрат з електроенергії, води, витрат по використанню комунікацій, сировини та матеріалів, а також наявністю непрацюючого промислового обладнання.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон №168/97), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону №168/97, платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Приписами п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону №168/97 встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Статтею 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що встановлення форм або методів обов'язкової податкової звітності, які передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат, пільг, інших елементів податкових баз, що були раніше відображені у податкових деклараціях або розрахунках з окремих податків, зборів (обов'язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлено законами з питань оподаткування.

Враховуючи викладене, та те, що відповідачем ні до, ні після проведення перевірки не було знайдено жодної обставини, яка б ставила під сумнів факти поставки товару, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 25.01.2010 р. №0000141502/2753 та №0000131502/2752.

Крім того, вважає за необхідне зазначити, що оскільки відповідачем до проведення перевірки не було встановлено порушень податкового законодавства щодо розрахунку суми бюджетного відшкодування, він не мав підстав проводити таку перевірку, а також витребовувати у позивача документи щодо окремих витрат: по оренді, з електроенергії, води, по використанню комунікацій, сировини та матеріалів.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.07.2010 року у справі №2а-1969/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.