Рішення № 30433750, 28.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.03.13 р. Справа № 905/316/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Енерго"

про стягнення 252 707,61 грн.

за участю представників:

від позивача Лисак Т.Г. - представник за довіреністю

від відповідача Заматов Р.В., Савостьянова Г.В. - представники за довіреностями

Рішення прийняте 28.03.2012, оскільки 26.03.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Енерго" основної суми боргу за у розмірі 215 107,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 23 876,97 грн. та 3 % річних у розмірі 13 719,76 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором № 165э від 12.05.2009 щодо здійснення повної та своєчасної оплати поставленої позивачем 24.11.2009 вугільної продукції, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначає, що продавцем при відвантаженні продукції не були надані документи, передбачені п. 4.3 договору. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у позові на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України. В судовому засіданні 28.03.2013 представником відповідача також подано відповідну заяву про застосування позовної давності.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Дон?ецької області

В С Т А Н О В И В:

12.05.2009 між Товариством з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська", (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Енерго" (покупець) укладено договір № 165э (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільну продукцію (далі - товар). Номенклатура, марки, обсяги, ціни, якість, строки та умови поставки товару оговорюються сторонами в додаткових угодах до даного договору.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2009 року.

Якість, ціна та умови поставки товару визначені розділом 4 Договору, а також додатковими угодами до Договору, які укладались сторонами протягом терміну дії Договору.

Додатковою угодою № 5 від 30.10.2009 сторонами погоджено, що продавець у листопаді 2009 року зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільний концентрат марки "Г" (ЦОФ "Стахановська"), що іменується далі Товар, кількістю 6200 тон за ціною 733,33 грн. за тону без урахування ПДВ.

Відповідно до п. 4.3 Договору по факту відвантаження товару продавець до 10 числа наступного місяця надає покупцю рахунок-фактуру, посвідчення якості, належним чином завірені копії залізничних накладних про приймання вантажу, лист про власність вантажу.

Після поставки товару сторони оформлюють акт прийняття-передавання товару, який підтверджує кількість товару, який передано продавцем та прийнято покупцем.

Позивач здійснив поставку відповідачу товару у кількості 538,6 тон загальною вартістю 491 976,55 грн., що підтверджується квитанцією № 52098300 про приймання вантажу від 24.11.2009, актом приймання-передачі від 24.11.2009, податковою накладною № 17/1 від 24.11.2009, рахунком № 625/1 від 24.11.2009, які надані позивачем та містяться в матеріалах справи.

Окрім того, позивачем до матеріалів справи надано копію посвідчення № 395 про якість на поставлений відповідачу товар.

Факт отримання відповідачем вказаного товару підтверджується підписом та печаткою відповідача, на вищезазначеному акті приймання-передачі від 24.11.2009.

В наданій податковій накладній умовою поставки є договір № 165э від 12.05.2009.

Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару за договором виконав у повному обсязі.

Відповідачем також жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 20 банківських днів від дати надання документів, визначених пунктом 4.3 Договору (п. 8 Додаткової угоди № 5 до Договору).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок за отриману 24.11.2009 продукцію на загальну суму 491 976,55 грн. (з урахуванням ПДВ).

Проте, відповідач заперечує проти настання строку оплати вартості отриманого товару, оскільки позивач не виконав умови п. 4.3 договору та не передав відповідачу повного комплекту документів.

Доводи відповідача судом не приймаються, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.2 Договору при надходженні товару залізницею його видача отримувачу здійснюється, серед іншого, з урахуванням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості (П-7).

Згідно з п. 14 Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" від 25.04.1966 № П-7 приймання продукції по якості і комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідного акту про відсутність документів суду не надано.

При отриманні товару відповідачем не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, поставки товару неналежної якості та неналежної комплектності.

Згідно з ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві .

Відповідачем не надано доказів на підтвердження встановлення позивачу строку для передання документів, що стосуються товару, визначених п. 4.3 Договору, не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, а приймання відповідачем товару підтверджується підписами та печатками відповідача у відповідному акті приймання-передачі товару, тому суд прийшов до висновку, що зобов'язання позивач виконав відповідно до умов договору № 165э від 12.05.2009.

Враховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу 24.11.2009 товару на загальну суму 491 976,55 грн., отримання його останнім без зауважень.

А відповідач, в свою чергу, був зобов'язаний здійснити оплату отриманого товару згідно з п. 8 додаткової угоди № 5 до договору протягом 21 банківського дня з моменту отримання товару, тобто у строк до 23.12.2009 включно.

Оскільки відповідач не в повному обсязі сплатив позивачу вартість поставленого товару, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 215 107,88 грн., а також нараховані на неї інфляційні втрати у розмірі 23 876,97 грн. та 3 % річних у розмірі 13 719,76 грн.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вище судом встановлено, що зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений відповідачу 24.11.2009 товар повинно бути виконано до 23.12.2009 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідачем зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару виконано не в повному обсязі.

25.12.2009 між позивачем та відповідачем підписано угоду про припинення зобов'язань зарахуванням (оригінал угоди оглянуто судом в судовому засіданні 28.03.2013).

У п. 1 та 2 вказаної угоди сторони підтвердили, що станом на 25.12.2009 у відповідача наявне невиконане грошове зобов'язання перед позивачем згідно з договором № 165э від 12.05.2009 за поставлене вугілля в сумі 257 307,34 грн., а у позивача наявне невиконане грошове зобов'язання перед відповідачем згідно з договором № 165э від 12.05.2009 щодо відшкодування ж/д тарифу в сумі 42 199,46 грн.

Згідно з п. 3 вказаної угоди сторони погодили припинити зарахуванням зустрічні однорідні вимоги на суму 42 199,46 грн. по договору № 165э від 12.05.2009.

Таким чином, суд приходить до висновку, що після підписання угоди про припинення зобов'язань зарахуванням від 25.12.2009 заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 165э від 12.05.2009 становить 215 107,88 грн. (257 307,304 грн. - 42 199,46 грн.).

Жодних доказів на підтвердження того, що сума заборгованості у розмірі 215 107,88 грн. була перерахована позивачу відповідачем до матеріалів справи не надано.

Надане відповідачем в якості доказів оплати вартості поставленого товару платіжне доручення № 2205 від 30.11.2009 на перерахування позивачу 500 000,00 грн. за договором № 165э від 12.05.2009, судом не приймається, оскільки сплата вказаної суми коштів була здійснена 30.11.2009, а в угоді від 25.12.2009 відповідачем було визнано існування заборгованості перед позивачем по договору № 165э від 12.05.2009 станом на 25.12.2009.

Однак, відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перебіг позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар розпочався з 24.12.2009.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Суд відзначає, що строк позовної давності за зобов'язанням відповідача сплатити суму заборгованості за поставлену 24.11.2009 за договором № 165э вугільну продукцію переривався 25.12.2009 підписанням сторонами угоди про припинення взаємних зобов'язань заліком, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості.

Проте позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 10.01.2013 (згідно штампу поштової установи на конверті), тобто після спливу загального строку позовної давності (з урахуванням його переривання 25.12.2009) щодо вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

31.01.2013 відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просить застосувати строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Крім того, в судовому засіданні 28.03.2013 відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Натомість в судовому засіданні 26.02.2012 представником позивача подано заяву, в якій позивач вказує, що строк позовної давності на звернення до суду не минув. Вважає, що строк позовної давності переривався, у зв'язку з направленням на адресу відповідача претензії № 2081 від 24.12.2010, а ненадання відповідачем відповіді на вказану претензію свідчить про те, що останній не заперечує про наявність заборгованості і свідчить про визнанням боргу.

До дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання (п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211).

Бездіяльність боржника щодо надання відповіді на претензію не може свідчити про визнання ним свого боргу.

А тому, посилання позивача на переривання строку позовної давності, у зв'язку з ненаданням відповідачем відповіді на претензію № 2081 від 24.12.2010 судом не приймається.

Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення заборгованості у розмірі 215 107,88 грн. слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.

Тобто, вимога про сплату інфляційних витрат та 3% річних є додатковою вимогою.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 215 107,88 грн.

Суми інфляційних втрат та 3% річних нараховуються позивачем саме на вказану суму заборгованості, вимога про їх стягнення є додатковою вимогою, тобто такою, що випливає з основної вимоги, а тому суд приходить до висновку, що строк позовної давності для звернення з цими вимогами також сплив.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23 876,97 грн. та 3 % річних у розмірі 13 719,76 грн., заявлені у січні 2013 року, нараховані на суму основної заборгованості яка виникла у грудні 2009 року, щодо стягнення якої позивачем пропущено строк позовної давності, задоволенню також не підлягають з підстав пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір, у зв'язку з відмовою в позові, покладається на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 02.04.2013.

Суддя Сажнева М.В.