Ухвала суду № 30433395, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2013 року м. Київ К/800/9639/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 року

у справі № 2а/0570/17090/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм-продукт» (далі - позивач, ТОВ «Прайм-продукт»)

до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Макіївська ОДПІ)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Прайм-продукт» звернулось у грудні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Макіївської ОДПІ про визнання визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000802330 та № 0000812330 від 30.11.2012 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 року, позов задоволено повністю: визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Макіївської ОДПІ № 0000802330 та № 0000812330 від 30.11.2012 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 220, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); не застосовано норми: п. 2 ст. 3, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого у Мінюсті України 05.06.1995 року за № 168/704; пунктів 1-10 Порядку оформлення результатів документальних перевірко з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12.01.2011 року за № 34/18772; ст. ст. 11, 69, 79, 86, 159 КАС України.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

З 05.11.2012 року по 07.11.2012 року Макіївською ОДПІ, згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України та відповідно до наказу від 01.11.2011 року № 1558, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Прайм-продукт» з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 14.11.2012 року № 6371/22-4/30795199.

За змістом висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Прайм-продукт», а саме: частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статей 215, 216, 220, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Прайм-продукт» при придбанні товару у ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс». Придбання товару по вказаним правочинам не були здійснені в порушення статей 626, 629, 662, 655, 656 ЦК України, у зв'язку із чим вказаний правочин визнано нікчемним; підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України в частині безпідставності формування податкового кредиту грудня 2011 року за рахунок сум податку на додану вартість по податковим та видатковим накладним отриманих від ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», у зв'язку з визнанням правочину, що відбувся між ТОВ «Прайм-продукт» та ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» нікчемним та не підтвердженням факту придбання товару у розмірі 1 491 966,00 грн. Встановлені порушення призвели до заниження податку, що підлягає сплаті в бюджет на суму 298 393,00 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України в частині безпідставного віднесення складу валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік суми витрат по податковим та видатковим накладним отриманим від ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», у зв'язку з визнанням правочину, що відбувся між ТОВ «Прайм-продукт» та ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» нікчемним та не підтвердженням факту придбання товару у розмірі 1 491 966,00 грн. Встановлені порушення призвели до заниження податку, що підлягає сплаті в бюджет на суму 343 152,00 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки та згідно з пунктом 54.3 статті 54 Макіївською ОДПІ 30.11.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

№ 0000802330, яким за порушення підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 447 589,00 грн., у тому числі за основним платежем - 298 393,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 149 196,50 грн.;

№ 0000812330, яким за порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 343 152,00 грн., у тому числі за основним платежем - 343 152,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.

Судами встановлено, що спірною обставиною у справі є обґрунтованість зроблених відповідачем висновків про нікчемність укладеного правочину ТОВ «Прайм-продукт» при придбанні товару у ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» і, як наслідок, правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2011 року суми податку на додану вартість сплаченого вказаному товариству та до складу валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік суми витрат по податковим та видатковим накладним отриманих від ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» за вказаним правочином.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 14.1.27 статті 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

Пунктом 138.2 статтею 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25.11.2011 року між ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» (продавець) та ТОВ «Прайм-продукт» (покупець) укладено договір постачання № 060111, згідно якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити в строк та на умовах, передбачених цим договором, товар - олію соняшникову рафіновану дезодоровану виморожену.

Фактичне здійснення зазначеної господарської операції підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що основним видом діяльності позивача є виробництво продовольчих товарів, зокрема, майонезу, кетчупів, соусів, оцту, та подальша їх реалізація. В користуванні у позивача на підставі договору оренди від 03.01.2010 року, укладеного із ОСОБА_4, перебуває майновий комплекс з виробництва майонезу, загальною площею 5 285,6 кв.м.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний товар використовувався виключно у межах господарської діяльності позивача у розумінні вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що підтверджено дослідженою судами калькуляцією на виробництво майонезу, згідно якого при виробництві останнього використовується олія, лімітно-заборною карткою використання сировини за грудень 2011 року, складським обліком переміщення сировини у грудні 2011 року.

Також, судами досліджено терміновий звіт про виробництво промислової продукції (товарів, послуг) за грудень 2011 року та встановлено, що позивачем фактично виготовлено у вказаному місяці майонезу 1194 т., кетчупів (соусів) - 180,7 т., гірчиці - 62,3 т.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем у повному обсязі підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій на виконання умов договору, укладеного між позивачем та ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення та виконання зазначеного договору контрагент позивача - ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» здійснював господарську діяльність. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомості про юридичну особу - ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс» підтверджені, а дана юридична особа - зареєстрована.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про необґрунтованість висновку податкового органу про те, що договір № 060111 від 25.11.2011 року, укладений між позивачем ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», є нікчемним, виходячи з наступного.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не надано суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договору, укладеного з ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс». Також, вказаний правочин не визнавався недійсним у судовому порядку.

Судами встановлено, що в акті перевірки в якості доказів нікчемності правочину - договору, укладеного з ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», зазначено постанову від 24.07.2012 року старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Житомирській області Пономарчука О.В., винесену в рамках кримінальної справи № 169002/12 по обвинуваченню ОСОБА_6, у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частин 1, 3 та частини 4 статті 358 Кримінального кодексу України та по обвинуваченню ОСОБА_7, у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366, частин 1, 3 та частини 4 статті 358 Кримінального кодексу України. Досудовим слідством по вказаній кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_7 організував злочинну схему, направлену на сприяння підприємствам - фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати даного податку до бюджету. Діяльність, яку від імені підприємств, які мають ознаки фіктивності здійснював ОСОБА_7, здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ПП «Антарес», ПП «Дніпро-Агро-Трейд», ТОВ «Спецелектомонтаж». ПП «Вікленд-К», ПП «Директорія-Д», ПП «Альфатек», ПП Украгро-Трейд», ПП «Гранд ЗГО», ПП «Кристал Г», а правочини укладені даними підприємствами із контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (стаття 234 ЦК України).

Однак, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що вказані висновки зроблені під час досудового слідства в означеній кримінальній справі, але вони не підтверджені вироком суду, що набрав законної сили, тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами з огляду на вищенаведену правову позицію Верховного суду України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які враховуючи наявність у позивача первинних документів, що були досліджені під час розгляду справи, дійшли вірного висновку про те, що позивачем підтверджено реальність дослідженої господарської операції із ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», що у свою чергу доводить про необґрунтованість висновків відповідача стосовно неправомірності формування позивачем податкового кредиту за перевірений період у розмірі 298 393,00 грн., за податковими накладними, що отримані від ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», а також стосовно неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік суми витрат по податковим та видатковим накладним отриманих від ТОВ «ТД «Олійно-жировий альянс», з придбання товару, в загальній сумі 1 491 966,00 грн.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 року у справі № 2а/0570/17090/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько