Постанова № 30419242, 01.04.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2013 року

Справа № 5002-33/4368-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Заплава Л.М.,

Воронцової Н.В.,

за участю представників сторін:

позивача, не з'явився, ПАТ "Інформаційні комп'ютерні системи",

відповідача, не з'явився, ПАТ " Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз",

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 29 січня 2013 року у справі № 5002-33/4368-2012

за позовом приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи"

до публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 1 441 458,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2012 року (конверт) приватне акціонерне товариство "Інформаційні комп'ютерні системи" на підставі статей 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 229, 232 Господарського кодексу України звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення суму у розмірі 1 441 458.97 грн., а саме - заборгованість у розмірі 1 298 590.40 грн., пеня у розмірі 106480.12 грн. та 3 % річних у розмірі 36388.45 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19 серпня 2011 року в частині повної та своєчасної оплати вартості роялті (а.с. 2-5).

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.2013 у справі № 5002-33/4368-2012 позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на користь приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» 698 590.40 грн. боргу, 3% річних в сумі 36 388.45 грн., 106 480.12 грн. пені та 22 829.18 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване доведеністю факту неналежного виконання відповідачем своїх обов’язків в частині повної та своєчасної оплати вартості роялті за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19 серпня 2011 року. Відмовляючи в частині стягнення заборгованості у розмірі 600 000 грн. суд виходив з того, що відповідач під час розгляду справи частково розрахувався з позивачем за надані послуги (а.с. 86-90).

Не погодившись з рішенням публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.2013 р. в частині стягнення 300000 грн. основного боргу, пені та 3% річних.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що враховуючи платіжне доручення № 543 від 21.01.2013 за якою сплачено 300000 грн. ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" має заборгованість у розмірі 398590,40 грн. у зв’язку з чим розмір пені та 3% річних повинні бути зменшеними (а.с. 96-97).

Розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р., у зв'язку з відпусткою судді Сікорської Н.І., була проведена заміна судді Сікорської Н.І. на суддю Заплава Л.М.

У судове засідання, призначене на 01.04.2013 р., сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату час та місце був повідомлені належним чином, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників обов’язковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності не з’явившихся представників сторін.

Переглянувши наявні матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 9 серпня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Інформаційні комп'ютерні системи» (субліцензіар) та публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (ліцензіат) укладений ліцензійний договір № ССф 0972/943 (а.с. 9 -15).

Відповідно до пункту 2.1 договору сублізензіар зобов'язався в рамках ліцензійної угоди передати ліцензіату ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмним продуктами Microsoft.

Відповідно до пункту 2.2 договору список базових програмних продуктів зазначено у розділі 4 реєстраційної форми «Enterprise Enrollment», повний перелік програмних продуктів вказується в додатку № 1 до даного договору.

Всі ліцензії, надані на підставі ліцензійної угоди, є тимчасовими до моменту набрання придбаними ліцензіатом ліценціями статусу постійних (безстрокових) на умовах, встановлених пунктом 4.2 цього договору з урахуванням положень пункту d) параграфа 4 договору «Enterprise Agreement». Термін дії тимчасових ліцензій встановлюється згідно додатку № 2 до даного договору та зазначається в акті приймання - передачі, що оформлюється згідно з пунктом 4.4 даного договору (пункт 2.3 договору).

Згідно з пунктом 2.4 договору ліцензії (тимчасові і постійні), що отримує ліцензіат, надають останньому лише право користування програмними продуктами Microsoft для його власних виробничих, внутрішньгосподарських, адміністративних й інших потреб. Всі інші права відносно програмних продуктів ліценціату не передаються.

Передача ліцензій на користування програмними продуктами Microsoft на підставі даного договору здійснюється в межах і за правилами Програми ліцензування. Підписання даного договору ліцензіатом свідчить про те, що останньому роз'яснені субліцензіаром умови Програми ліцензування ліцензіата і абсолютно йому зрозумілі, підписанням даного договору ліцензіат підтверджує обов'язковість для себе умов Програми ліцензування (пункт 2.7 договору).

Відповідно до пункту 2.10 договору ліцензіат зобов'язується прийняти право користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1, й оплатити їх в строки й на умовах, встановлених у розділі 3 даного договору.

Згідно з пунктом 3.3 договору сума винагороди за перший період користування на дату укладання даного договору, виходячи з розміру винагороди за кожну ліцензію, що встановлений в додатку № 2, та кількості ліцензій для кожного програмного продукту, зазначеного в додатку № 1 до даного договору складає : 1 398 590.40 грн..

Відповідно до пункту 3.4 договору винагорода за тимчасові ліцензії сплачується ліцензіатом згідно з додатком № 2 в наступному порядку: загальна сума винагороди за перший період користування зазначена в таблиці № 1 та дорівнює 1 398 590.40 грн. та сплачується через 120 календарних днів з моменту постачання, але не пізніше 30 грудня 2011 року.

Ліцензії (право користування програмних продуктів) надаються ліцензіату в порядку й на умовах, встановлених ліцензійною угодою й даним договором в день набуття чинності ліцензійною угодою по акту приймання - передачі, що складений за формою, затвердженою в додатку № 6 до даного договору. Субліцензіар зобов'язується передати ліцензіату оформлені та підписані у встановленому порядку форми ліцензійної угоди не пізніше 5 календарних днів від дня отримання заявки ліцензіата та від набуття чинності ліцензійною угодою, шляхом доставки всіх форм за місцем перебування ліцензіата своїми силами або кур'єрським зв'язком (пункт договору).

Відповідно до пункту 5.3 договору ліцензіат в разі порушення термінів оплати роялті, що встановлені даним договором, сплачує субліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 7.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 грудня 2013 року.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується актом № ССф 0972/943 від 19 серпня 2011 року на суму 1 398 590.40 грн. (а.с. 22).

Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату роялті, у зв'язку з чим за ним склалась заборгованість в розмірі 1 298 590.40 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 139 від 31 жовтня 2012 року про сплату заборгованості, у відповідь на яку відповідач листом від 05 грудня 2012 року № 31-4748 повідомив, що заборгованість буде погашена рівним платежами по 324 648.00 грн. з грудня 2012 року по березень 2013 року (а.с. 41-43).

Непогодження з графіком оплати заборгованості, запропонованим відповідачем, та тим, що оплата роялті не була проведена належним чином, з'явилося підставою для звернення приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» із даною позовною заявою до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є стягнення заборгованості за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19.08.2011 р.

Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за ліцензійним договором, вони регулюються положеннями глави 75 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Як вже було зазначено, 19 серпня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Інформаційні комп'ютерні системи» (субліцензіар) та публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (ліцензіат) укладений ліцензійний договір № ССф 0972/943 (а.с. 9 -15).

Відповідно до пункту 2.1 договору сублізензіар зобов'язався в рамках ліцензійної угоди передати ліцензіату ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмним продуктами Microsoft.

Відповідно до пункту 2.10 договору ліцензіат зобов'язується прийняти право користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1, й оплатити їх в строки й на умовах, встановлених у розділі 3 даного договору.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується актом № ССф-19140-Опл від 28 вересня 2011 року на суму 1 398 590.40 грн. (а.с. 22).

Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату роялті, у зв'язку з чим за ним склалась заборгованість в розмірі 1 298 590.40 грн.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, зі змісту спірного договору вбачається, що він за своєю суттю є платним договором, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність у нього обов'язку здійснювати виплати за договором.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, під час розгляду справи відповідачем надано суду докази часткової сплати заборгованості в розмірі 600 000.00 грн., що підтверджується платіжним дорученнями № 13437 від 28 грудня 2012 року та № 12416 від 04 грудня 2012 року (а.с. 46-47).

Таким чином, враховуючи, що платіжним дорученням № 12416 від 04 грудня 2012 року відповідачем сплачено 300 000.00 грн. заборгованості, тобто вже після звернення позивача з позовом до суду (03 грудня 2012 року – штамп на конверті), то суд 1-ої інстанції дійшов невірного висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог позивача в цій частині.

Одночасно, оскільки відповідачем в процесі розгляду даної справи також платіжним дорученням № 13437 від 28 грудня 2012 року було сплачено 300 000.00 грн., суд 1-ої інстанції дійшов вірного висновку для припинення провадження у справі в цій частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» суми заборгованості за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19 серпня 2011 року в порядку пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає необхідним припинити провадження у справі в порядку пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відносно стягнення з відповідача 600 000 грн., які були сплачені ним в процесі розгляду судом 1-ої інстанції даної справи.

Вказані дії, зокрема, на думку суду свідчать про визнання відповідачем вимог, заявлених до нього позивачем у даному позові.

Але судова колегія зазначає, що відповідно до порядку мирного врегулювання спору за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19.08.2011 р. відповідачем під час вирішення спору у суді першої за платіжним дорученням № 543 від 21.01.2013 р. сплачена заборгованість у розмірі 300000 грн. (а.с. 41-42, 102)

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість роялті в розмірі 398 590.40 грн. обґрунтованими, у зв'язку з чим таки вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача, крім суми заборгованості, пеню в сумі 106 480.12 грн. та 3% річних в сумі 36 388.45 грн.

Судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно помилкового обчислення розміру пені та 3% річних у зв’язку з наступним.

Вимоги позивача про стягнення 3 % річних є такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, судом 1-ої інстанції було вірно встановлено, що обов'язок оплатити вартість роялті відповідачем повинен був бути виконаний не пізніше 30 грудня 2011 року, як це було обумовлено пунктом 3.4 договору № ССф 0972/943.

Судом 1-ої інстанції був перевірений розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що останнім за період з 31 грудня 2011 року по 21 листопада 2012 року розмір 3 % річних розраховано вірно та складає 36 388.45 грн. (а.с. 4), у зв'язку з чим вимоги про її стягнення підлягають задоволенню у повному об’ємі, а не з урахуванням часткового задоволення позову.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню, нараховану на суму заборгованості за період з 31 грудня 2011 року по 30 червня 2012 року в сумі 106 480.12 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.3 договору ліцензіат в разі порушення термінів оплати роялті, що встановлені даним договором, сплачує субліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем наданий розрахунок пені, розмір якої за період з 31 грудня 2011 року по 30 червня 2012 року складає 106 480.12 грн. (а.с. 4).

Отже, перевіривши рахунок позивача, суд 1-ої інстанції вірно встановив, що сума пені розрахована правильно з урахуванням вимог статті 232 Господарського кодексу України, складає 106 480.12 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

На підставі ст. 49 ГПК України сплата судового збору покладається на приватне акціонерне товариство «Інформаційні комп'ютерні системи» в частині задоволення апеляційної скарги.

Ставка судового збору по даній справі, який підлягає поверненню відповідачу у зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги в частині стягнення 300000 грн., складає 3000 грн. (300000 х 2% х 50%), але у зв’язку з тим, що рішенням суду першої інстанції розподілений обов’язок сплати судового збору, судова колегія вважає за необхідним скоригувати його розмір до 7829,18 грн. – 389590,40 грн. сума основного боргу + 36 388.45 грн. 3% річних + 106 480.12 грн. пені = 541458,97 грн. х 2% - 3000 грн. ставка судового збору по даній справі, який підлягає поверненню відповідачу.

Таким чином, судова колегія через обґрунтованість апеляційної скарги вважає наявними підстави для її задоволення та для часткового скасування рішення суду першої інстанції на підставі пунктів 3, 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого приймає нове рішення у справі про задоволення позову повністю та відшкодування відповідачем судових витрат, понесених позивачем у зв’язку з розглядом справи на всіх стадіях розгляду.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2013 року у справі № 5002-33/4368-2012 скасувати частково.

3. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2013 року у справі № 5002-33/4368-2012 у наступній редакції:

„Припинити провадження у справі № 5002-33/4368-2012 в частині позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» боргу на користь приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» за ліцензійним договором № ССф 0972/943 від 19 серпня 2011 року в розмірі 600 000.00 грн.”

4. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2013 року у справі № 5002-33/4368-2012 у наступній редакції:

„Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (пр. Кірова/ пров. Совнаркомовський, буд. 52/1, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, р/р № 260020014162 в філії ПАТ «Укрексімбанк», МФО 324786, ідентифікаційний код 00153117 ) на користь приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» (вул. Смоленська, буд. 31-33, м. Київ, 03005, р/р № 260083010178 в ПАТ «Банк «національні інвестиції», МФО 300498, ідентифікаційний код 21670779) 398 590.40 грн. боргу, 3% річних в сумі 36 388.45 грн., 106 480.12 грн. пені та 7829,18 грн. судового збору.”

5. В іншій частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2013 року у справі № 5002-33/4368-2012 залишити без змін.

6. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідні накази.

Головуючий суддя Т.П. Фенько

Судді

Л.М. Заплава

Н.В. Воронцова

Розсилка:

1. Приватне акціонерне товариство "Інформаційні комп'ютерні системи" (вул. Смоленська, буд.31-33,Київ,03005)

2. Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,95000)