Рішення № 30410905, 25.03.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 232/2010/12 Провадження № 22-ц/772/626/2013Головуючий в суді першої інстанції:Федчишен С.А.Категорія: 48 Доповідач: Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р. м. Вінниця

колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Марчук В.С.

суддів: Матківської М.В., Шемети Т.М.

при секретарі: Пєтуховій Н. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.01.2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені

В С Т А Н О В И Л А :

5.11.2012 року ОСОБА_2 звернувся у Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом до ОСОБА_3, мотивуючи його наступним.

Так, позивач зазначив, що під час їхнього шлюбу з відповідачкою, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_4, яка проживає з матір`ю - відповідачкою ОСОБА_3

За рішенням Замостянського районного суду м. Вінниця від 28.04.2010 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісяця до повноліття дитини.

За час, що минув з моменту винесення рішення суду, змінився матеріальний стан позивача, оскільки після розлучення мати відповідачки вигнала його з їхнього житлового приміщення і позивач виїхав на заробітки за кордон, де мав доходи, які дозволяли регулярно сплачувати аліменти і, крім того, допомагати дитині на свій розсуд.

Не змігши за станом здоров`я працювати за кордоном, позивач повернувся у м. Вінницю, де працевлаштувався у магазин №166 ТОВ «Фоззі-Фуд».

По місцю роботи він отримує незначну заробітну плату, наймає житло і тому, стягнення аліментів у розмірі 600 грн. щомісячно для нього є непосильним. Крім того, позивач вважає, що оскільки він має постійний заробіток, то аліменти необхідно стягувати у частці від заробітку.

Таким чином, виходячи з зазначених обставин, позивач просив суд змінити розмір аліментів, які стягуються з нього на утримання доньки ОСОБА_4, з твердої грошової суми 600 грн. щомісячно на стягнення їх у 1/4 частині заробітку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.

30 січня 2013 року позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд змінити розмір стягуваних з нього аліментів, стягнувши їх у ? частці від заробітку щомісячно, але не менше 30% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідачка ОСОБА_3 10 12.2012 року звернулася у Вінницький міський суд Вінницької області з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментах та неустойки за прострочення виплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4.

ОСОБА_3, збільшивши свої позовні вимоги, мотивувала їх тим, що рішенням Замостянського районного суду м. Вінниця від 28.04.2010 року з ОСОБА_2 присуджені аліменти на її користь на утримання їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, починаючи з 19.03.2010року і до повноліття дитини.

Виконуючи свої зобов`язання по сплаті аліментів, встановлені рішенням суду, не в повній мірі, позивач-відповідач ОСОБА_2 допустив заборгованість, яка за період з 19.03.2010 року по 1.01..2013 року склала 10218 грн. грн. та яку відповідачка-позивачка просила суд стягнути з позивача- відповідача на її користь.

Ще ОСОБА_3 вважає, що виходячи з норми ч.1 ст.196 СК України, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини, з нього необхідно стягнути на її користь неустойку (пеню) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що на її думку складає 4602 грн.

Вінницький міський суд Вінницької області своїм рішенням від 30.01.2013 року первісний позов задовольнив частково. Вирішив змінити розмір аліментів, встановлений рішенням Замостянського районного суду м. Вінниця від 28.04.2010 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 400 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

Зустрічний позов суд задовольнив повністю та вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 10218 грн. та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 4602 грн.

Ще суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 214,60 грн.

Позивач-відповідач ОСОБА_2 не погодився з рішенням суду в частині задоволення зустрічного позову, а саме у частині визначення розміру стягуваних сум. Оскаржив дане рішення в цій частині в апеляційному порядку, як незаконне, оскільки у ньому не враховані важливі обставини, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та оскільки суд вийшов за межі позовних вимог.

Апелянт просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з нього на користь ОСОБА_3 заборгованість по аліментах у розмірі 7218 грн. та пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 1576 грн.

При цьому ОСОБА_2 зазначає, що він на час ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів від 28.04.2010 року з 26.02.2010 року по 5.10.2010 року перебував за кордоном, а з 28.10.2010 року по 8.11.2010 року знаходився на лікуванні і дізнався про наявність рішення лише у листопаді 2010 року, коли приїхав у м. Вінницю.

Отже, заборгованість за період з березня по жовтень 2010 року у розмірі 4800 грн. утворилася не з його вини, тому нарахування неустойки за цей період є незаконним.

Щодо нарахування пені за період з 1.01.2011 року по 1.01.2013 року, то на думку апелянта, суд мав би керуватися Наказом Державної податкової адміністрації №614 від 1.12.2000 року, зареєстрованим у Міністерстві Юстиції України під №115/5296 від 5.02.2011 року «Про затвердження реєстрів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і коли ОСОБА_2 сплачував аліменти у розмірі, більшому за присуджений , то це проплата на наступні місяці, а не в рахунок погашення наявної заборгованості, а отже за такі місяці пені не рахувати.

Відносно виходу суду за межі позовних вимог, апелянт зазначає, що суд під час ухвалення рішення прийшов до помилкового висновку та врахував у час заборгованості по аліментах суму, яка передувала пред`явленню виконавчого листа до виконання, тобто період з березня по вересень 2010 року.

Відповідно до норми ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Стосовно задоволення зустрічного позову у частині стягнення заборгованості по аліментах, то суд неправильно застосував норми матеріального права.

Так, суд керувався ч.3 ст.194 СК України, яка відсилає до ст.187 СК України. У ст.187 СК України говориться про відрахування аліментів за заявою платника за місцем його роботи, місцем виплати пенсії чи стипендії.

У даному ж випадку аліменти на утримання ОСОБА_4 присуджені рішенням суду відповідно до ч.3 ст.181 СК України і стягнення та нарахування заборгованості регулюються Законом України «Про виконавче провадження» у порядку виконання рішення суду, тому в цій частині позову слід відмовити.

Стосовно нарахування та стягнення неустойки, то вона передбачена нормою ст.196 СК України. Так, у ч.1 ст.196 СК України зазначено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Те, що заборгованість існує, згоден і апелянт, заперечуючи лише час її виникнення та розмір.

Відповідно до ч.1 ст.194 СК України, до пред`явлення виконавчого листа до виконання це можуть бути аліменти за минулий час.

У даному випадку, відповідачка-позивачка пред`явила виконавчий лист до виконання 8.09.2010 року, що визнають обидві сторони по справі та підтверджується довідкою-рахунком заборгованості по виплаті аліментів ОСОБА_2 на а/с51. Як видно з копії рішення Замостянського районного суду м. Вінниця від 28.04.2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, відповідач ОСОБА_2 був належно повідомлений про час та місце розгляду справи, що спростовує твердження апелянта у апеляційній скарзі про те, що він дізнався про вказане рішення лише у листопаді 2010 року.

Враховуючи викладене, заборгованість з вини платника аліментів слід рахувати з часу пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання - з 8.09.2010 року, як це зроблено державним виконавцем у довідці-розрахунку на а/с 51.

Ч.9 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що спір про розмір заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Апелянт цим правом не скористався і рішення суду з цього приводу не ухвалювалося.

Виходячи з вказаного та вимог ч.1 ст.196 СК України, неустойку на заборгованість по аліментах слід рахувати з 8.09.2010 року і до 1 січня 2013 року.

Виходячи з нарахованої заборгованості на а/с 51 неустойка за 23 дні вересня 2010 року складає 138 грн. (6*23= 138); за жовтень 2010 року -186 грн. (6*31=186); за листопад 2010 року - 180 грн. (6*30=180); за грудень 2010 року теж 186 грн. (6*31=186).

У 2011 році неустойка складає за :

січень-139,5 (4,5 * 31=139,5);

лютий - 126 грн. (4,5 *28=126);

березень-93 грн. (3*31=93);

квітень-135 грн. (4,5*30=135);

травень - 139,5 грн. (4,5*31=139,5);

червень-135 грн. (4,5*30=135);

липень-186 грн. (6*31=186);

серпень-124 грн.(4*31=124);

вересень-120 грн. (4*30=120);

жовтень-124 грн. (4*31=124).

У 2012 році неустойка складає за:

січень - 186 грн. (6*31=186);

березень-186 грн. (6*31=186);

квітень - 180 грн. (6*30=180);

травень -186 грн. (6*31=186);

червень - 180 грн. (6*30=180);

серпень - 186 грн. (6*31=186);

вересень - 30 грн. (1*30=30);

жовтень - 31 грн. (1*31=31);

листопад -180 грн. (6*30=180);

грудень -186 грн. (6*31=186).

Таким чином, загальна сума неустойки по заборгованих аліментах складає 3543 грн., що і слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, задовольнивши частково зустрічний позов. В іншій частині зустрічного позову слід відмовити за його безпідставністю.

Щодо Наказу Державної податкової адміністрації №614 від 1.12.2000 року, зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України під №115/5296 від 5.02.2011 року «Про затвердження реєстрів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то він не може бути застосований до правовідносин за даним позовом, оскільки сплата аліментів не є розрахунковими операціями у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Виходячи з викладеного, рішення суду у частині задоволення зустрічного позову ухвалене з порушенням норм матеріального права та при невідповідності висновків суду обставинам справи, тому в цій частині його необхідно скасувати і ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3543 грн. неустойки за заборгованість по аліментах за період з 8.09.2010 року по січень місяць 2013 року. В решті позовних вимог зустрічного позову відмовити. Рішення суду першої інстанції в іншій частині залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2013 року скасувати у частині задоволення зустрічного позову. У цій частині ухвалити наступне нове рішення: зустрічний позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3543 грн. неустойки (пені) за заборгованість по аліментній платі на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 8.09.2010 року по січень місяць 2013 року. В решті позовних вимог зустрічного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та з цього ж моменту може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: