Рішення № 30406990, 03.04.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Заводян К. І.

Суддів: Винту Ю.М., Лисака І.Н.

Секретаря: Ковальчук Н.О.

З участю: представника ПАТ "Державний ощадний банк України"

Мамонтової І.В.,

представника нотаріуса ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі ПАТ "Державний ощадний банк України"), нотаріуса ОСОБА_2 про визнання недійсними виконавчого напису та договору поруки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 січня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ОСОБА_4 подав позов до ПАТ "Державний ощадний банк України", нотаріуса ОСОБА_2 про визнання недійсними виконавчого напису, зареєстрованого у реєстрі за №2367 за договором застави рухомого майна №1036 від 29.07.2008 року та визнання недійсним договору поруки №1855 від 29.07.2008 року.

Посилався на такі обставини.

11 червня 2009 року нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_2, на підставі заяви №4136 від 11.06.2009 року філії Чернівецького обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України", вчинено виконавчий напис за договором застави рухомого майна № 1036 від 29 липня 2008 року про стягнення з нього коштів на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" в сумі 170249 грн. 42 коп., з яких: 142500 грн. - сума боргу за кредитним договором № 1036 від 29

____________________ Провад. №22ц -410/2013 р. Головуючий у першій інстанції Смотрицький В.Г. Категорія: 19/27 Доповідач: Заводян К.І.

липня 2008 року, 19830 грн. 93 коп. - відсотки по кредиту, 1612 грн. 61 коп. - пеня, 1600 грн. за намір вчинити виконавчий напис, 4705 грн. - витрати за вчинення виконавчого напису.

Виконавчим написом нотаріус ОСОБА_2 запропонувала ПАТ "Державний ощадний банк України" задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна - автомобіля марки NISSAN, модель PATHFINDER SE, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності. ПАТ "Державний ощадний банк України" пред'явив до виконання виконавчий напис до Шевченківського ВДВС Чернівецького міського управління юстиції.

Вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням чинного законодавства.

Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факт наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вимоги ч.1 ст.88 Закону України "Про нотаріат". Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тіло кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчому написі зроблено банком одноособово, без урахування думки та позиції позичальника. Банк мав проінформувати позичальника та поручителів про розмір заборгованості позичальника до моменту вчинення виконавчого напису і в разі відсутності заперечень позичальника стосовно розміру заборгованості, сума заборгованості набула б статусу безспірної.

Жодних повідомлень про усунення порушень на суму вчиненого виконавчого напису він не отримував ні від будь-кого з відповідачів. Виконавчий напис було вчинено таємно із порушенням вимог законодавства України, тому він про нього дізнався лише після 11 червня 2009 року.

Предметом договору застави є рухоме майно. До вказаних правовідносин застосовуються вимоги Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Стаття 24 цього Закону не передбачає звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису, а лише за рішенням суду.

Вважає необґрунтованими дії нотаріуса стосовно задоволення вимог банку, щодо стягнення з позичальника та поручителів суми витрат за вчинення виконавчого напису, що складає 4705 гривень. Зазначена сума значно перевищує розмір, гранично встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (чинний станом на 11.06.2009 р.), а відтак його стягнення з нього є незаконним. Крім цього, зі сторони банку після вчинення виконавчого напису йому як солідарному співвідповідачу по кредиту, виставляються фінансові претензії на іншу суму, на загальну суму 476667 грн. (170249 грн. 42 коп. та 306417 грн. 58 коп.). Підставою для проведення таких розрахунків є підписаний ним договір поруки №1855 від 29.07.2008 року, який трактується як договір фінансової поруки. Проте, чинне законодавство ставить певні вимоги щодо визнання особи фінансовим поручителем. Платоспроможність поручителя повинна забезпечувати виконання зобов'язання боржника, у випадку не сплати кредиту. В цьому випадку, у нього повинні були б бути відібрані фінансові документи, які її підтверджували б. Таких документів ним не надавалося, а тому його статус як фінансового поручителя є не безспірним.

Договір поруки №1855 ним було підписано 29.07.2008 р., а заява про повернення кредиту банком надіслана через нотаріуса ОСОБА_2 06 лютого 2009 року, в якій містилась вимога на протязі 30 днів здійснити погашення кредиту та суми простроченої заборгованості в повному обсязі. Вважає даний договір поруки недійсним з 06 серпня 2009 року.

Просив визнати недійсним виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №2367 за договором застави рухомого майна №1036 від 29.07.2008 року та визнати недійсним договір поруки №1855 від 29.07.2008 року.

Вирішити питання про стягнення судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 січня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Суд в своєму рішенні вважає помилковим його твердження про те, що для визнання його фінансовим поручителем не достатньо підписаного договору поруки, а існують певні вимоги до платоспроможності фінансового поручителя, оскільки договір поруки повинен бути спрямований на настання певних юридичних наслідків. У випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань, згідно кредитного договору, поручитель відповідає у солідарному порядку з ним, тобто повинен сплачувати чергові внески. Для того щоб переконатися у можливості поручителя забезпечити виконання зобов'язання по кредитному договору Банком проводиться оцінка фінансового стану поручителя.

Незважаючи на те, що в справі міститься довідка з Банку про те, що оцінка фінансового стану не проводилася, судом даний факт було проігноровано. Більше того, він в судовому засіданні звертав увагу суду на те, що договір поруки підписаний ним під тиском, а також на те, що Банк ввів його в оману стосовно необхідності підписання даного договору поруки.

Він не може бути фінансовим поручителем, оскільки щодо такого його статусу Банком не було зібрано жодних документів, як того передбачають внутрішні інструкції НБУ та ПАТ "Державний ощадний банк України".

Суд неправильно витлумачив норми Закону України "Про нотаріат".

Нотаріальна дія, як виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №2367, щодо стягнення за рахунок рухомого майна по кредиту ОСОБА_6 була вчинена 11 червня 2009 року, а платіжне доручення №1327, свідчить що плата за дану нотаріальну дію була проведена 12 червня 2009 року. Тобто, на момент реєстрації нотаріальної дії, у нотаріуса були відсутні документи оплати нотаріальної дії, а тому нотаріус зобов'язаний був відмовити у вчиненні дій.

Суд не звернув уваги на розбіжності у сумах заявлених ПАТ "Державний ощадний банк України" до стягнення та нотаріальної вимоги, переданої йому через нотаріуса в лютому 2009 року.

Спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яким не передбачено звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

ВАТ "Державний ощадний банк" апеляційну скаргу заперечує, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

З матеріалів справи убачається, що 29 липня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №1036 про позику 150000 гривень під 26% річних зі строком остаточного повернення 28 липня 2013 року (а.с.7).

29 липня 2008 року в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного ОСОБА_6, між ВАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_6, та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 1855 (а.с.16).

Позичальник ОСОБА_6 умови кредитного договору не виконував, починаючи з 28.11.2008 року погашення тіла кредиту та сплату процентів за користування кредитом не здійснював, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 163943,54 грн.

Через приватного нотаріуса ОСОБА_2 06.02.2009 року ОСОБА_4 було вручене повідомлення про наявність боргу ОСОБА_6, з пропозицією погасити його протягом 30 днів з дня отримання листа, в іншому випадку банк зверне стягнення боргу на предмет застави (а.с.165).

ОСОБА_4 просив визнати договір поруки недійсним з тих підстав, що в договорі не визначено строк поруки і перед укладенням договору банк не перевірив його платоспроможності як фінансового поручителя.

Відповідно до ст.ст.203, 204, 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відмовляючи у цій частині позовних вимог, суд вірно виходив з того, що відповідно до ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порядок припинення договору поруки № 1855 від 29 липня 2008 року передбачено пунктом 4 договору, згідно якого, зокрема, порука припиняється, якщо кредитор протягом строків позовної давності, визначених у п.5.4 цього договору (три роки), не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того п.4.5 договору поруки передбачено, що припинення поруки не допускається без припинення забезпеченого нею зобов'язання.

За таких обставин доводи ОСОБА_4 про невизначеність строку договору поруки є безпідставними.

Безпідставними є і його доводи про не перевірку банком його платоспроможності як фінансового поручителя. Проведення аналізу платоспроможності поручителя чинним законодавством не передбачено. Вказане є фінансовим ризиком банку, регулюється це питання внутрішніми документами банку і не може бути підставою для визнання недійсним договору поруки.

Рішення суду в цій частині позовних вимог відповідає встановленим обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не убачається.

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним виконавчого напису від 11 червня 2011 року, вчиненого приватним нотаріусом ОСОБА_2 про задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором №1036 від 29 липня 2008 року, укладеного між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6, то судом вірно встановлено, що в забезпечення виконання кредитного договору №1036 від 29 липня 2008 року, укладеного між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6, 30 липня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 був укладений і нотаріально посвідчений договір застави майна. Предметом застави за договором був транспортний засіб - легковий джип марки "NISSAN", модель PATHFINDER, випуску 2007 року, реєстраційний номер НОМЕР_2, договірною вартістю 301464 гривні (а.с.10).

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис відповідає вимогам ст.18, 590 ЦК України, ст.31 Закону України "Про нотаріат", п.п. 284, 297 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року та договору застави транспортного засобу, а тому підстави для визнання виконавчого напису недійсним відсутні.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Вірно зазначивши, що виконавчий напис не є правочином і що позивачем невірно визначений спосіб захисту шляхом визнання виконавчого напису недійсним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, однак не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин і допустив помилку у правовому обґрунтуванні рішення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 203 цього Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є обов'язковим для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства ( ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Так, ч. 12 ст. 110 ЦПК України передбачено розгляд справ за позовами до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна (грошей) розглядається судом за позовом боржника до стягувача.

Системний аналіз викладених норм права свідчить про те, що виконавчий напис в розумінні ст. 202 ЦК України не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню.

За змістом ст.ст.4,11 ЦПК України суд не має права обирати спосіб захисту на власний розсуд, оскільки це виключне право позивача. Зважаючи на те, що позивач обрав такий спосіб захисту права, який за обставинами справи не може бути застосований, у задоволенні позову слід відмовити.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним виконавчого напису відповідно до п.4 част.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Керуючись ст.307, п.4 част.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 січня 2013 року у частині відмови в позовних вимогах ОСОБА_4 до ВАТ "Державний ощадний банк України про визнання недійсним виконавчого напису змінити в частині правового обґрунтування причин відмови у задоволенні позову.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 січня 2013 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: