Рішення № 30402823, 02.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3968/13 02.04.13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоТрансЛогістика"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лімімпорт"

про стягнення 40 261,72 грн.

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники:

позивача: представник Гривцов С.Є. (довіреність № 07 від 08.11.2012 року)

відповідача: представник Шинкарук М.М. (довіреність № б/н від 18.03.2013 року)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоТрансЛогістика" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Лімімпорт" 40 261,72 грн. (у тому числі: 20 500,00 грн. - основного боргу, 3 239, 00 грн. - пеня, 16 195, 00 грн. - 0, 5 % проценти, 61,50 грн. - інфляційні втрати, 266, 22 грн. - 3% річних).

Позовну заяву обґрунтовано тим, що Відповідач неналежним чином розрахувався за надані транспортні послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року порушено провадження у справі № 910/3968/13 та призначено її розгляд на 19.03.2013 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні з 19.03.2013 року до 02.04.2013 року оголошувалась перерва.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача надав довідку за підписом директора та головного бухгалтера, яка підтверджує про існування заборгованості перед Позивачем у розмірі 20 500,00 грн., крім того, подав письмовий відзив, в якому проти позову в частині стягнення 0, 5 % у розмірі 16 195, 00 грн. заперечував, зазначаючи про те, що одночасне стягнення пені двічі за порушення Відповідачем грошового зобов'язання не ґрунтується на приписах правових норм, в частині стягнення пені просив суд обмежити нарахування у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.04.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем 27.07.2012 року укладено договір № UA114/07/2012, відповідно до якого Позивач зобов'язався здійснювати перевезення вантажів, наданих Відповідачем, а останній сплатити їх вартість.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач звернувся до Позивача з заявкою № 510208/12 від 27.07.2012 року про перевезення води вагою 20 тонн за маршрутом місто Київ (Україна) - місто Кримськ (Краснодарський край, Російська Федерація).

Надання послуг по перевезенню вантажу у серпні 2012 року Позивачем підтверджено наданим суду актом № Б-000185 від 05.08.2012 року (копія залучена до матеріалів справи), підписаний Відповідачем без заперечень та зауважень.

Таким чином, наявними доказами у справі підтверджено належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за договором № UA 114/07/2012 від 27.07.2012 року на суму 20 500, 00 грн.

Відповідно до пункту 4.2 договору № UA 114/07/2012 від 27.07.2012 року оплата здійснюється на підставі оригіналів документів, зокрема, рахунку Позивача, акту виконаних робіт та CMR через 5-20 днів після отримання вищезазначених документів (пункт 4.3).

Доказом направлення Відповідачу оригіналів вищезазначених документів Позивач надав фіскальний чек № 9413 від 14.08.2012 року, опис вкладення та повідомлення про вручення поштового відправлення від 31.08.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач свої зобов'язання за надані Позивачем транспортні послуги не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 20 500, 00 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому, як випливає із вимог, визначених статтею 545 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання має бути належним чином підтверджено.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено абзацом 1 частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки факт надання транспортних послуг підтверджується актом, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати наданих послуг суду не надано, позовна вимога про стягнення з Відповідача 20 500, 00 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Відповідач вчинив господарське правопорушення, яке полягало у невиконанні прийнятих на себе зобов'язань за господарським договором в частині строків оплати за надані послуги перевезення.

Статті 216-218 Господарського кодексу України передбачають, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.

Згідно пункту 2 статті 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються наступні види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У розумінні статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.4 договору № UA 114/07/2012 від 27.07.2012 року у випадку прострочення оплати рахунків Позивача, Відповідач сплачує пеню в розмірі 0, 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно частини другої статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору № UA 114/07/2012 від 27.07.2012 року сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо строків оплати наданих послуг, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

Таким чином, суд задовольняє вимогу про стягнення пені за період з 21.09.2012 року по 26.02.2013 року у розмірі 1 335, 86 грн., враховуючи розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період.

Крім того, Позивачем заявлено вимогу про стягнення 16 195, 00 грн. - 0, 5 % процентів, в обґрунтування якої Позивач посилається на пункт 104 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 року № 104.

Однак заявлена вимога задоволенню не підлягає, оскільки Постанова, на яку посилається Позивач у позовній заяві регулює інші правовідносини, ніж ті, що склалися між сторонами у справі.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 266, 22 грн. та 61, 50 грн. інфляційних втрат за період з 21.09.2012 року по 26.02.2013 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоТрансЛогістика" вимоги документально підтверджені, а отже такі, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 163, 58 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з Відповідача стягуються понесені Позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лімімпорт" (04070, м Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, буд. 12-А, ідентифікаційний код 36866872) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоТрансЛогістика" (18008, Черкаська область, місто Черкаси, Соснівський район, вулиця Смілянська, будинок 163, ідентифікаційний код 38089771) 20 500 (двадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 335 (одна тисяча триста тридцять п'ять) грн. 86 коп. - пеня, 61 (шістдесят одна) грн. 50 коп. - інфляційні втрати, 266 (двісті шістдесят шість) грн. 22 коп. - 3% річних та 947 (дев'ятсот сорок сім) грн. 11 коп. - витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ.

Повне рішення складено: 03.04.2013 року.

Суддя Т.Ю. Кирилюк