Рішення № 30401488, 26.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-31/17463-2012 26.03.13

За позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго», м.Київ доКомунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», м.Київпростягнення 181 562,82 грн.Суддя Жагорнікова Т.О.

Представники сторін:

від позивача не з'явився;від відповідачаМакусь Н.П. (дов. №110/005-1704/2 від 06.11.2012 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПуАТ «Київенерго») звернулось до господарського суду з позовною заявою до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (надалі -КП «Житло-сервіс») про стягнення 187 561,27 грн. заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 811409 від 30.10.2000 р., а саме: 169 460,84 грн. - основного боргу, 3 930,04 грн. - інфляції, 8 381,33 грн. - 3% річних за період з 01.12.2010 р по 01.11.2012 р. та 5 789,06 грн. - пені за період 01.05.2012 р. по 31.10.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-31/17463-2012 розгляд справи призначено на 21.12.2012 р.

В судовому засіданні 21.12.2012 р. надав додаткові документи на вимогу ухвали суду, надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позов, надав усні заперечення по суті спору та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2012 р., на підставі ст. 77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 17.01.2013 р.

До початку судового засідання 09.01.2013 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача.

В судовому засіданні 17.01.2013 р. представник позивача надав додаткові документи до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні заперечення по суті спору та просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 17.01.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 31.01.2013 р.

До початку судового засідання 22.01.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи на вимогу ухвали суду.

Під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, через канцелярію до суду 31.01.2013 р. подав заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, з якої вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 163 462,39 грн. - основного боргу, 3 930,04 грн. - інфляції, 8 381,33 грн. - 3% річних за період з 01.12.2010 р по 01.11.2012 р. та 5 789,06 грн. - пені за період 01.05.2012 р. по 31.10.2012 р. Крім того, просить припинити провадження у справі у справі в частині стягнення 5 998,45 грн. у зв'язку зі сплатою (29.11.2012 р.) відповідачем частини боргу.

Відповідно до пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши надані докази, суд вирішив прийняти до розгляду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог та розглядати позовні вимоги з урахуванням уточнення суми позовних вимог.

В судовому засіданні 31.01.2013 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов з урахуванням уточнень.

Представник відповідача надав доповнення до відзиву, заперечував проти позовних вимог.

Представники сторін надали клопотання про продовження процесуальних строків розгляду справи на 15 днів.

В судовому засіданні 31.01.2013 р. на підставі ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 12.02.2013 р., продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів.

В судовому засіданні 12.02.2013 р. представник позивача надав клопотання про долучення додаткових документів, надав усні пояснення по суті спору та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав додаткові документи до матеріалів справи, надав заяву про зменшення суми штрафних санкцій, визнав позовні вимоги частково.

В судовому засіданні 12.02.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 19.02.2013 р.

До початку судового засідання 14.02.2013 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача.

У зв`язку із перебуванням судді Жагорнікової Т.О. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 19.02.2013 р. справу було передано судді Ващенко Т.М. для вирішення питання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2013 р., на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею Ващенко Т.М. та призначено розгляд справи на 26.03.2013 р.

У зв'язку із виходом з лікарняного судді Жагорнікової Т.О., з метою уникнення затягування розгляду справи розпорядженням заступник голови господарського суду міста Києва від 22.02.2013 р. справу було передано судді Жагорніковій Т.О. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2013 р., на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею Жагорніковою Т.О.

В судовому засіданні 26.03.2013 р. представник відповідача надав усні заперечення по суті заяви, визнав позовні вимоги частково.

Позивач в судове засідання 26.03.2013 р. своїх представників не направив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач був належним чином повідомлений, суд приходить до висновку, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (надалі - енергопостачальна організація) та КП «Житло-сервіс» (надалі - абонент) укладено Договір № 811409 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з пп. 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобов'язується поставити теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону, гарячого водопостачання -протягом року, в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Абонент зобов'язаний, зокрема, додержуватися кількості споживання енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1 Договору); виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору (п. 2.3.2 Договору).

Відповідно до додатку № 3 до вищевказаного Договору, розрахунки за відпущену теплову енергію абоненту здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватися в період дії договору.

Згідно з п 5.1. Договору визначення кількості спожитої енергії проводиться по приладах обліку.

В додатку 4 до вказаного Договору сторонами визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

Відповідно до п. 2 додатку №4 (порядок розрахунків за теплову енергію) передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням поточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Оплату за вказаними у п. 2 цього Додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п.3 Додатку № 4).

Пунктом 3.1 Додатку № 4 передбачено, що при розрахунку абонента за показниками приладів обліку йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно Додатку № 1 до Договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Можливі змінення тарифів в період дії Договору (п. 3 Додатку №3 до Договору).

За своєю правовою природою договір є договором енергопостачання.

У відповідності до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, де передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, за період з 01.12.2010 по 01.11.2012 позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії, проте, відповідач за поставлену енергію розрахувався не в повному обсязі, виникла заборгованість на суму 163 462,39 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви табуляграмами за спірний період, та розрахунком позивача.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В обґрунтування заперечень позовних вимог відповідач у відзиві зазначив, що за умовами спірного договору відповідач не повинен самостійно сплачувати позивачу за теплову енергію, спожиту мешканцями будинку в м. Києві по вул. Тулузи, 3-Б; відповідач уклав з ГІОЦ КМДА договір про надання послуг від 04.05.2011 р., згідно якого кошти від мешканців будинку надходять на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а відповідач, таким чином, виконав своє зобов'язання по спірному договору, укладеному з позивачем, при цьому відповідач фактично не отримує кошти від мешканців та не користується ними. Відповідач вважає, що розрахунок позовних вимог не містить відомостей, за якими тарифами та за який період він повинен сплачувати. Також, відповідач зазначає, що позивачем не було враховано деякі проплати за Договором. Крім того, відповідач вважає, що позивач неналежним виконанням зі свого боку умов спірного договору (невідповідність температур теплоносія), фактично сприяв виникненню заборгованості мешканців будинку. Враховуючи фактичні правовідносини між сторонами, відповідач вважає необґрунтованим та безпідставним нарахування йому трьох відсотків річних та інфляційної складової боргу.

Твердження відповідача про те, що оплата вартості поставленої позивачем теплової енергії повинна здійснюватись не відповідачем, а кінцевими споживачами, тобто мешканцями будинку, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки умовами спірного Договору чітко передбачено, що саме відповідач є споживачем послуг, які надаються позивачем, та особою, яка прийняла на себе зобов'язання сплачувати вартість таких послуг (п.п.1.1, 2.3.1 Договору).

Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення змін до Договору в цій частині суду не надано.

Посилання відповідача на договір про надання послуг №637 від 04.05.2011р., укладений ним з Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», також є безпідставним, оскільки, укладення договору №637 від 04.05.2011 р. не впливає на договірні зобов'язання відповідача перед позивачем, а лише свідчить про виконання відповідачем вимог Договору, щодо забезпечення оплати коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА.

Окрім того, з наявних в матеріалах справи довідок про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію вбачається, що при здійсненні розрахунку заборгованості позивачем враховувались кошти, які надійшли на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА від населення за фактично спожиту теплову енергію.

Відносно твердження відповідача про те, що позивачем не надано обґрунтування застосованих ним тарифів на теплову енергію, зазначає наступне.

Згідно із п. 6.1.3. Договору Енергопостачальна компанія несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахування за фактично випущену теплову енергію Абененту.

Відповідно до пункту 3 Додатку №3 до Договору сторонами погоджено можливі зміни тарифів в період дії Договору

Відповідно до п.2.1 Договору при виконанні умов цього Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористувуючих установок і теплових мереж (далі - Правила), нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

В матеріалах справи наявні листи позивача, з яких вбачається, що як у спірному, так і в попередніх періодах позивач на виконання п.2.2.3 Договору повідомляв відповідача про зміну тарифів та вказував розмір нових. При цьому, докази, які б свідчили про звернення відповідача до позивача з приводу виникнення розбіжностей у обсягах поставленої теплової енергії або у тарифах, які застосувались позивачем при наданні послуг у спірному періоді, суду не надані, хоча умовами п.7.1 Договору передбачено, що спори сторін, пов'язані з укладанням, зміною, виконанням та розірванням Договору, регулються Правилами, обміном лситами (телеграми, факсами), укладенням додаткових угод, а також іншими необхідними заходами. Пропозиції по зміненю договорних велечин теплопостачання надаються сторонамине нізніше, ніж за 30 днів до початку кварталу. Наведене свідчить про відсутність між сторонами у періоді, за який виникла заборгованість, спору щодо розміру застосованих тарифів.

Посилання відповідача на неналежне виконанням позивачем умов спірного Договору в частині забезпечення належної температури теплоносія не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Посилання відповідача на неналежну температуру теплоносія у подавальному трубопроводі (згідно п. 2.2.2 Договору) не стосується суті спору у даній справі, оскільки позивач проводить нарахування відповідачу за фактично спожиту теплову енергію для потреб опалення і гарячого водопостачання згідно з показниками комерційних приладів обліку. Тобто, Відповідач самостійно визначає і вказує постачальнику, яку кількість теплової енергії ним було спожито.

Щодо не зарахування коштів, що надходили від відповідача у спірному періоді, суд зазначає наступне.

Кошти у розмірі 675,35 грн. були сплачені відповідачем з призначенням платежу «за теплопостачання за 11 місяць 2010 року», що підтверджується відміткою на платіжному дорученні. З урахуванням вказаного призначення платежу ці кошти були заховані в погашення заборгованості за попередній період про що зазначено у рішенні Господарського суду м. Києва від 15.03.2011 р. у справі № 11/17 (копія якого знаходиться в матеріалах справи). Щодо коштів у розмірі 4 284,49 грн., то з призначення платежу, з яким вони дійшли, вбачається, що вони надійшли від УДК як компенсація за 2007-2009 роки, таким чином ці кошти також не можуть бути зараховані у даній справі, оскільки стосуються заборгованості попереднього періоду, що підтверджується, довідкою про надходження коштів, які міститься в матеріалах справи.

Крім того, на судовому засіданні постало питання, в якій сумі зараховані грошові кошти сплачені у листопаді 2012р. відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем в листопаді 2012 р. проведено три оплати:

1. 29.11.2012 у розмірі - 5 998,45грн. з призначенням платежу - Оплата теплопостачання за 10.2012р. дог. №811409;

2. 30.11.2012 у розмірі - 16 022,76грн. з призначенням платежу - Договір №811409;

3. 30.11.2012 у розмірі - 11 285,16грн. з призначенням платежу - Договір №811409.

Оскільки період заявлений позивачем в позовній заяві визначено з 01.12.2010 по 01.11.2012, а нарахування здійснюються відповідачу щомісяця відповідно до умов Договору, тому оплати без чіткого призначення платежу, які не входять в спірний період зараховувались позивачем в поточних місяцях. Оплата відповідача у розмірі 5 998,45грн. зарахована в заявлений спірний період. Дві оплати у розмірі 16 022,76 грн. та 11 285,16 грн. зараховані як оплата за листопад 2012 р.

За спожиту відповідачем теплову енергію за період з 01.12.2010 по 01.11.2012 позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 163 462,39 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вірно та правомірно здійснено нарахування суми грошових коштів за спожиту теплову енергію у розмірі 163 462,39 грн. за спірний період.

Проте дослідивши надані докази, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про припинення провадження у справі в частині стягнення 5 998,45 грн. основного боргу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що до звернення позивача до суду відповідачем 29.11.2012 р. було сплачено частину основного боргу в розмірі 5 998,45 грн.; позивачем оплату суми частини основного боргу підтверджено.

Відповідно до абзацу 3 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 5 998,45 грн., оскільки відповідач сплатив зазначену суму 29.11.2012 р., тобто до звернення позивача з позовом до суду (30.11.2012 р., що підтверджується відмітками на конверті про відправлення позовної заяви).

Наявність заборгованості відповідача підтверджується обліковими картками, табуляграмами та довідками про надходження коштів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у КП «Житло-сервіс» наявна заборгованість по сплаті за спожиту теплову енергію у гарячій воді в розмірі 163 462,39 грн., яка підлягає стягненню.

Оскільки доказів належної оплати заборгованості суду не надано, позовні вимоги в частині стягнення 163 462,39 грн. основного боргу за Договором за період 01.12.2010 по 01.11.2012 підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 3 930,04 грн. - інфляції, 8 381,33 грн. - 3% річних за період з 01.12.2010 р по 01.11.2012 р. та 5 789,06 грн. - пені за період 01.05.2012 р. по 31.10.2012 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву, частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання заперечує, оскільки він не є належним користувачем грошових коштів позивача, а також наголосив на не вірному застосуванні позивачем положень ч. 2 ст. 625 та ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Із змісту ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань на цей борг та трьох процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №13/210/10.

В розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 275 Господарського кодексу України боржником у спірному зобов'язанні, яке виникло за Договором, є відповідач, а тому підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від наявності чи відсутності вини боржника.

Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками інфляційних втрат та 3% річних.

Щодо нарахування пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі (п.1 ст.547 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.5 Додатку № 4 до Договору передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати отриманої теплової енергії не виконав, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є правомірними.

Проте, частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд враховує, що відповідач не є фактичним споживачем теплової енергії, заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку із несплатою мешканцями житлових будинків послуг з постачання теплової енергії, чинне у спірний період законодавство не дозволяє стягнення пені з фактичних споживачів послуг (мешканців будинку), а також те, що відповідач після порушення провадження у справі сплатив частину боргу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь ПуАТ «Київенерго» вдвічі до 2 894,53 грн.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 163 462,36 грн., 3% річних у розмірі 8 381,33 грн., інфляційних втрат в розмірі 3 930,04 грн. та пені в розмірі 2 894,53 грн.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, згідно з п. 6.3 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998 р. у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем. Наведене враховується судом при розподілі судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити у частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (02081, м.Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 25-Б; ідентифікаційний код 31025659) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) основний борг у розмірі 163 462 (сто шістдесят три тисячі чотириста шістдесят дві) грн. 39 коп., 3% річних у розмірі - 8 381 (вісім тисяч триста вісімдесят одна) грн. 33 коп., інфляційні збитки у розмірі 3 930 (три тисячі дев'ятсот тридцять) грн. 04 коп., пеню у розмірі 2 894 (дві тисячі вісімсот дев'яності чотири) грн. 53 коп. та судовий збір у розмірі 3 631 (три тисячі шістсот тридцять одна) грн. 26 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 01.04.2013 р.

Суддя Т.О. Жагорнікова