Рішення № 30400941, 03.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1774/13

03.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотехімпульс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветфактор"

про стягнення 22 704,15 грн.

Суддя: Мельник С.М.

Представники сторін:

від позивача: Чеботарьов О.П. – за довіреністю;

від відповідача: Садовенко Т.В. – за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біотехімпульс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветфактор" про стягнення 22 704,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором поставки від 08.11.11 р. № 081111.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.13 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 06.03.13 р.

26.02.13 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи по справі.

01.03.13 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

27.03.13 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.13р., розгляд справи відкладено на 03.04.13р.

01.04.13 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 03.04.13 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у справі матеріали,заслухавши пояснення представника позивача та вдпавідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.11.11 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю " Біотехімпульс" (надалі – позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ветфактор" (надалі – відповідач, Покупець) було укладено договір поставки № 081111 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов’язується передати у власність Покупцеві товари, визначені у п. 1.2. Договору, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у накладній, що є невід’ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за Договором визначається у накладній за попередньою домовленістю між сторонами Договору.

Згідно з п. 3.2. Договору, оплата за товар відбувається шляхом 100% оплати протягом 10 календарних днів після отримання товару.

На виконання умов договору позивачем за видатковими накладними № 814 від 06.08.12 р. та № 911 від 29.08.12 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 23 849,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, наявних на час розгляду справи судом, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати відвантаженого товару виконав лише частково здійснивши оплату за товар на суму 2 699,88 грн., у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 21 149,52 грн.

08.11.12 р. відповідачу була надіслана претензія №2 з вимогою сплатити суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 21 149,52 грн., проте відповідач відповіді на претензію не надав, суму заборгованості не сплатив. Станом на час розгляду справи сума заборгованості не змінилась та становить 21 149,52 грн.

Такі твердження позивача підтверджуються наявними у справі матеріалами та не спростовані у встановленому законом порядку відповідачем.

Зобов’язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов’язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 8.1. Договору сторони встановили, що у разі прострочення термінів оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних від суми заборгованості за кожний день прострочення.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань").

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача, який не спростовано належним чином відповідачем, останній за порушення зобов’язань за Договором має сплатити суму пені у розмірі 1 260,29 грн., а також 42,27 грн. інфляційних втрат та 252,07 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, в якому зазначено, що довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей відповідачем не видавалися та всупереч п. 2.2. договору, позивачем завищені ціни на товар, судом до уваги не приймаються виходячи з наступного. Відсутність довіреності Відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей за вказаними накладними в даному випадку не є доказом неотримання товару, а може свідчити лише про недотримання учасниками даних правовідносин вимог законодавства, яким врегульовано порядок здійснення бухгалтерського обліку та податкової звітності. Відповідно до умов договору, ціна та загальна вартість товару визначається у накладних, які підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ветфактор" (03151, м. Київ, вул.. Ушинського, 25-А; код ЄДРПОУ 35251859) на користь Товариства з обмеженою відповідальність " Біотехімпульс" (40009, Сумська обл., м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3; код ЄДРПОУ 36778933) 21 149 (двадцять одну тисячу сто сорок дев’ять) грн. 52 коп. заборгованості, 1 260 (одну тисячу двісті шістдесят) грн. 29 коп. пені, 42 (сорок дві) грн. 27 коп. інфляційних втрат, 252 (двісті п’ятдесят дві) грн. 07 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.04.13 р.

Суддя С.М. Мельник