Постанова № 30398057, 28.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2013 р. м. Київ К/9991/7462/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" (далі -Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-12118/10/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі -ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2010 № 0002262301/0, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 171 402 грн. (у тому числі 119 943 грн. за основним платежем та 51 459 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, у позові відмовлено.

На вказані судові акти Товариством подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами пунктів 1.28, 1.32 статті 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її задовольнити з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму податку на прибуток із застосуванням штрафних санкцій було донараховано контролюючим органом за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2010, оформлену актом від 20.07.2010 № 4728/23-2/02016241.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт отримання позивачем кредитних коштів від нерезидента -фірми "Grossprofit capital LTD" (Велика Британія) для здійснення господарської діяльності за договором від 22.05.2008 № 2008/GG, частину яких у сумі 2 520 000 грн. було внесено позивачем до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю «Сімінвест».

Кваліфікувавши вказані кошти як такі, що використані платником поза межами його господарської діяльності, ДПІ не визнала право Товариства на включення до валових витрат відсотків по кредитному договору, нарахованих на суму цих коштів, та збитків від курсових різниць, одержаних позивачем при перерахунку балансової вартості цієї заборгованості внаслідок зростання офіційного курсу іноземної валюти.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, попередні судові інстанції підтримали вказану позицію податкового органу, покладену в основу оспорюваного донарахування податку на прибуток із застосуванням штрафних санкцій.

Однак такий висновок судів не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, перевірка дотримання суб'єктом господарювання умов кредитування є питанням банківського контролю та нагляду, а відтак перебуває поза межами компетенції податкового органу.

Використання ж платником залучених на умовах кредитування коштів з порушенням вимог господарського законодавства не є імперативною ознакою використання цих коштів поза межами господарської діяльності платника.

Для цілей оподаткування господарська діяльність визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Оскільки внесення платником коштів до статутного фонду іншої юридичної особи презюмує отримання таким платником прибутку у вигляді збільшення вартості корпоративних прав, отриманих в обмін на такий внесок, або у вигляді дивідендів на суму внеску, то операція з придбання таких корпоративних прав належить до господарською діяльності платника.

Як випливає зі змісту підпункту 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на придбання корпоративних прав підлягають відображенню в окремому обліку платника.

У той же час відсотки за користування кредитними коштами, витраченими на придбання корпоративних прав, не є витратами у розумінні підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону.

Так, відповідно до зазначеної норми під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Зі змісту викладеного вбачається, що під витратами слід розуміти суму коштів, сплачену продавцю цінних паперів (емітенту корпоративних прав), або розмір заборгованості перед ним, в рахунок якої отримано цінні папери (корпоративні права).

Згідно ж з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Наведене обумовлює правомірність віднесення Товариством до валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами, витраченими на здійснення внеску до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю «Сімінвест».

Слід погодитися і з правильністю відображення позивачем у складі валових витрат збитки від курсових різниць іноземної валюти при перерахунку балансової вартості спірної заборгованості в іноземній валюті.

Згідно з абзацами першим, третім підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 названого Закону балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, непогашена сума фінансового кредиту є заборгованістю в іноземній валюті, що підлягає перерахунку в порядку наведених норм Закону. Курсова ж різниця щодо заборгованості виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу. При цьому у складі валових витрат чи валових доходів платника підлягає відображенню курсова різниця, отримана при порівнянні балансової вартості заборгованості на початок звітного періоду або на дату виникнення такої заборгованості і балансової вартості на кінець звітного періоду в залежності від того, яка із цих вартостей є більшою.

Сума ж процентів, нарахованих на основну суму кредиту, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, є поряд з такою основною сумою кредиту заборгованістю в іноземній валюті у розумінні підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак підлягає перерахуванню в тому самому порядку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги Товариства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" задовольнити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-12118/10/2670 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 № 0002262301/0.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у загальній сумі 18,40 грн. на користь приватного акціонерного товариства "Золоті ворота" за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко