Постанова № 30398045, 19.02.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/7920/12

категорія 8.2.6

19 лютого 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Липи В.А.

при секретарі - Лисайчуку А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2012 року № 0000175222 та № 0000176222,-

встановив:

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельфін" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 08 листопада 2012 року № 0000176222, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 171 711, 00 грн. (за основним платежем - 137 369, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 342, 00 грн.) та № 0000175222, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 381 943, 00 грн. (за основним платежем - 368 142, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 801, 00 грн.).

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень став Акт виїзної планової документальної перевірки ТОВ "Дельфін" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року від 19.10.2012 року № 4248/22-2/30620802/0110. Під час проведення перевірки податковий орган дійшов до висновку про порушення товариством вимог п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 368 142, 00 грн. та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 137 368, 00 грн. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеними в Акті перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому просить скасувати у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та письмових доказів долучених до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення посилаючись на які просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області ДПС від 08 листопада 2012 року №№ 0000175222, 0000176222 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із ст. 77 Податкового кодексу України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У відповідності до п. 81.3 ст. 81 Податкового кодексу України, під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельфін" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради 30.11.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 09633629 НВ № 345831 від 09.12.1999 року являється платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що в період з 24.09.2012 року по 05.10.2012 року на підставі направлень від 24.09.2012 року за №№ 1505, 1506, 1507, 1508, 1509, 1510 та від 28.09.2012 року № 1546 виданих ДПІ у м. Житомирі на підставі п. 75.1 ст. 75, ст. 77, ст. 81 Податкового кодексу України та відповідно до плану графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2012 року посадовими особами ДПІ у м. Житомирі Житомирської області проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ "Дельфін" вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, про що складено Акт від 19.10.2012 року за № 4248/22-2/30620802/0110.

ТОВ "Дельфін" проінформоване про проведення планової виїзної перевірки письмовим повідомленням від 29.08.2012 року № 569/10/22-2, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 29.08.2012 року.

Направлення на проведення перевірки вручено під розписку директору ТОВ "Дельфін" Драчу М.А.

Перевірку проведемо з відома директора ТОВ "Дельфін" Драча М.А. та в присутності головного бухгалтера Ніколайчук Т.Й.

У ході здійснення перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення товариством, зокрема, вимог: п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 368 142, 00 грн.; 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 137 368, 00 грн., які зафіксовані в Акті перевірки від 19.10.2012 року № 4248/22-2/30620802/0110 та доповненнях до нього.

Скориставшись своїм правом ТОВ "Дельфін" було подано до ДПІ у м. Житомирі Житомирської області письмові заперечення на Акт перевірки від 19.10.2012 року № 4248/22-2/30620802/0110 за № 198 від 29.10.2012 року, які рішенням податкового органу від 05.11.2012 року № 36765/10/22-2 були залишені без задоволення.

На підставі Акту перевірки та доповнень до нього податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2012 року за № 0000176222, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 171 711, 00 грн. (за основним платежем - 137 369, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 342, 00 грн.) та № 0000175222, яким товариству визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 381 943, 00 грн. (за основним платежем - 368 142, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 801, 00 грн.).

Перевіряючи зазначені рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає їх такими, що не узгоджуються з правовими положеннями законів України з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у 18 серпня 2011 році між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельфін" (який виступає як Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" (який виступає як Продавець) було укладено Договір поставки № 02-180811/1, відповідно до якого Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця Товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується проводити оплату за Товар та приймати його на умовах даного Договору.

Пунктом 4 Договору встановлено, що поставка Товару здійснюється у відповідності із замовленням Покупця. Передача Товару може здійснюватися на умовах самовивозу Покупцем зі складу Продавця або доставки Продавцем до складу Покупця.

На виконання умов Договору, позивачу було передано у власність Товар та видані податкові накладні від 22.08.2011 року № 330 на загальну суму з ПДВ 126 349, 00 грн.; від 30.08.2011 року № 384 на загальну суму з ПДВ 166 102, 32 грн.; від 07.09.2011 року № 423 на загальну суму з ПДВ 225 394, 90 грн.; від 12.09.2011 року № 447 на загальну суму з ПДВ 117 093, 82 грн.; від 13.09.2011 року № 457 на загальну суму з ПДВ 153 904, 82 грн.; від 20.09.2011 року № 538 на загальну суму з ПДВ 198 650, 64 грн.; від 03.10.2011 року № 611 на загальну суму з ПДВ 29 569, 61 грн.; від 08.10.2011 року № 641 на загальну суму з ПДВ 155 760,00 грн.; від 26.10.2011 року № 749 на загальну суму з ПДВ 111 390, 62 грн.; від 05.12.2011 року № 844 на загальну суму з ПДВ 276 853, 50 грн.; від 12.12.2011 року № 942 на загальну суму з ПДВ 215 664,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт придбання та передачі Товару також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000297 від 22.08.2011 року на загальну суму з ПДВ 126 349,00 грн.; № РН-0000353 від 30.08.2011 року на загальну суму з ПДВ 166 02, 32 грн.; № РН-0000389 від 07.09.2011 року на загальну суму з ПДВ 225 394, 90 грн.; № РН-0000389 від 07.09.2011 року на загальну суму з ПДВ 225 394, 90 грн.; № РН-0000413 від 12.09.2011 року на загальну суму з ПДВ 117 093, 82 грн.; № РН-0000423 від 13.09.2011 року на загальну суму з ПДВ 153 904, 82 грн.; № РН-0000503 від 20.09.2011 року на загальну суму з ПДВ 198 650, 64 грн.; № РН-0000574 від 03.10.2011 року на загальну суму з ПДВ 29 569, 61 грн.; № РН-0000727 від 26.10.2011 року на загальну суму з ПДВ 111 390, 62 грн.; № РН-0000610 від 08.10.2011 року на загальну суму з ПДВ 155 760, 00 грн.; № РН-0000956 від 22.12.2011 року на загальну суму з ПДВ 215 664, 00 грн. та товарно-транспортними накладними № 273 від 22.08.2011 року; № 318 від 30.08.2011 року; № 881 від 07.09.2011 року; № 897 від 12.09.2011 року ; № 423 від 13.09.2011 року; № 928 від 23.09.2011 року; № 979 від 03.10.2011 року; № 514 від 08.10.2011 року; № 612 від 27.10.2011 року; № 1098 від 05.12.2011 року; № 1123 від 22.12.2011 року.

У зв'язку із зменшенням поставки Товару та частковим поверненням Товару позивачем виписано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 22.08.2011 року № 330, від 30.08.2011 року № 384, від 07.09.2011 року № 423, від 12.09.2011 року № 447, від 13.09.2011 року № 457, від 20.09.2011 року, від 03.10.2011 року № 611, від 26.10.2011 року № 749, від 05.12.2011 року № 844 та зменшення податкових зобов`язань з ПДВ, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодекс України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що факт вчинення господарських операцій між ТОВ "Дельфін" та його контрагентом (ТОВ "Солодка країна-К") підтверджується Договором поставки № 02-180811/1 від 18.08.2011 року, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Надані позивачем документи дають підстави для висновку про сплату товариством сум податку на додану вартість в ціні придбання Товарів у свого контрагента, який видавав позивачу податкові накладні.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Солодка країна-К" було зареєстроване платниками податку на додану вартість (свідоцтво № 100334075 від 18.04.2011 року).

Посилання податкового органу в Акті перевірки на той факт, що ТОВ "Солодка країна-К" не подало податкової звітності, суд до уваги не приймає та зазначає слідуюче

Згідно із ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Також, у висновках довідки Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року "Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету" зазначається, що Закон не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Оскільки сума бюджетного відшкодування ПДВ підтверджена належним чином, позивач, відповідно до вимог чинного законодавства мав підстави для відшкодування податку на додану вартість в повному обсязі.

Таким чином, зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені чинним законодавством умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність під час проведення перевірки товарно - транспортних накладних, оскільки під час розгляду справи позивачем було надано товарно-транспортні накладні по всіх вчинених господарських операціях.

Також, в Акті перевірки податковий орган посилається на те, що на порушення п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, підприємством безпідставно включено до складу валових витрат вартість придбання Товарів у ТОВ "Баядера Логістик" та ТОВ "Сатурн Дистрибюшин", які документально не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Проте з даним твердженням податкового органу погодитися не можна, оскільки в матеріалах справи містяться податкові та видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, відомості про вантаж, акти про взаєморозрахунки між товариствами, які оформленні відповідно до вимог чинного законодавства із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

У відповідності із п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем було надано всі необхідні первинні документи, а тому товариство мало правові підстави для віднесення до валових витрат витрати по придбанню Товарів у своїх контрагентів.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність укладених Договорів між позивачем та його контрагентами, то слід зазначити наступне.

Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення Договорів між ТОВ "Дельфін" та його контрагентами, з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи ДПІ у м. Житомирі не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про фіктивність господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

З огляду на викладене, законодавче регулювання спірних правовідносин, встановлені у справі обставини щодо дотримання позивачем усіх визначених Податковим кодексом України умов для включення сплаченого в ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту товариства та при наявності належним чином складених податкових накладних, виданих контрагентами, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 08 листопада 2012 року № 0000175222 та № 0000176222, не відповідають вимогам названого Кодексу, а тому підлягають скасуванню.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, оцінивши докази сторін, перевіривши оскаржувані рішення податкового органу відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2012 року № 0000175222 та № 0000176222 прийняті без урахування всіх обставин, які мали значення у цьому випадку. Правомірність висновків податкового органу, який є відповідачем у справі, представленими суду доказами і матеріалами не доведена.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а оспорюванні податкові повідомлення - рішення скасуванню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 2236 грн. 00 коп. підлягає відшкодуванню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 08.11.2012 року № 0000175222 та № 0000176222.

Відшкодувати з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельфін" кошти у сумі 2236 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя В.А. Липа

Повний текст постанови виготовлено: 25 лютого 2013 р.