Ухвала суду № 30397780, 26.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2013 р.Справа № 1570/4165/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.при секретаріКапустинська А.М.

за участю сторін: ДПІ Лупуленко О.П. (довіреність)ПП „Гамільтоніан"Терещенко С.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі за позовом приватного підприємства „Гамільтоніан" до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Позивач, приватне підприємство „Гамільтоніан", звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 18.06.2012 року № 0000192240, № 0009262301, № 0009272301. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову суду та винести нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, відповідач зазначає, що постанова суду першої інстанції ухвалена без повного та всебічного з'ясування обставин, що мали значення для даної справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 30.03.2012 року №240, направлення на перевірку від 30.03.2012 року посадовими особами відповідача, згідно п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, в період з 03.04.2012 року по 18.05.2012 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року (а.с. 19-52), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року, п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року.

На підставі цього акту перевірки відповідачем 18.06.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №000182240 (а.с. 12) щодо нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 6253,29 грн., штрафних санкцій 1563,32 грн., №0000192240 (а.с.14) про донарахування штрафних санкцій за порушення порядку здійснення операцій в іноземній валюті в розмірі 274525,13 грн., №0009272301 (а.с. 17) про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 148882,00 грн., штрафних санкцій 37221,00 грн. та №0009262301 (а.с. 16) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 119105,00 грн., штрафних санкцій 29776,00 грн.

Позивач вважає вказані рішення протиправними оскільки, він правомірно відніс до складу валових витрат підприємства суми щодо придбання товарів, робіт (послуг) за операціями з контрагентами ТОВ «ЕКОЛІТОС», ПП «БАРС» та ТОВ «ПІВДЕНЬЕЛІТБУД», а тому не завищував суми валових витрат підприємства та від'ємного значення об'єкту оподаткування, вказані операції підтверджені належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку та не допускав заниження податкового зобов'язання з ПДВ за той саме податковий період. Відносно порушень положень ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» позивач зазначив, що підприємство не здійснювало безпосередньо розрахунки з нерезидентом України в іноземній валюті, а розраховувалась фізична особа, окрім того, за вказане порушення не можна було застосовувати штрафні санкції адже на час прийняття оскаржуваного рішення витекли граничні строки застосування, адміністративно-господарської санкції, передбачені ст.250 ГК України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 18.06.2012 року № 0000192240, № 0009262301, № 0009272301.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до положень п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», - Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Відповідно до положень п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Між позивачем та ТОВ «ЕКОЛІТОС» у січні 2009 року була досягнута усна домовленість про постачання на адресу позивача товарів. Факт постачання товарів на адресу позивача його контрагентом підтверджується видатковою накладною від 20.01.2009 року (а.с.103), прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів №2 (а.c.104), податкова накладна від 20.01.2009 року №15/01 (а.с.115).

Між позивачем та ПП «БАРС» у лютому 2009 року досягнута усна домовленість про постачання товарів на адресу позивача. Факт постачання товарів на адресу позивача підтверджується видатковими накладними від 26.02.2009 року №2602 (а.с.105), від 27.02.2009 року №2702 (а.с.106), прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів №19.(а.с.107), податкові накладні від 26.02.2009 року №2602 (а.с.116), від 27.02.2009 року №2702 (а.с.117).

Між позивачем та ТОВ «ПІВДЕНЬЕЛІТБУД» у лютому, листопаді, грудні 2009 року досягнута усна домовленість про постачання товарів на адресу позивача. Факт постачання товарів на адресу позивача підтверджується видатковими накладними від 20.11.2009 року №235/11 (а.с.108), від 20.11.2009 року №234/11 (а.с.109), від 19.02.2009 року №51/02 (а.с.111), від 25.12.2009 року №295 (а.с.113), прибутковими ордерами про оприбуткування позивачем отриманих товарів №82 (а.с.110), №7 (а.с.112), №100 (а.с.114), податковими накладними від 20.11.2009 року №234 (а.с.118), від 20.11.2009 року №235 (а.с.119), від 25.12.2009 року №295 (а.с.120), від 19.02.2009 року №51 (а.с.121).

Отримання та списання у виробництво вказаних товарів підтверджується актами списання позивача від 30.06.2009 року №2 (а.с.123), від 31.03.2009 року №1 (а.с.124), від 31.12.2009 року №4 (а.с.125).

Як вибачається з апеляційної скарги вказані вище контрагенти позивача знаходяться в стані 16 "Припинено (ліквідовано, закрито)", через банкрутство. Разом з тим, дати з яких контрагентів позивача визнано банкрутами та виключено з ЄДРПОУ відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано. Акти перевірки вказаних юридичних осіб відсутні. Відображення в бухгалтерському обліку контрагентів позивача операцій з ПП "Гамільтоніан", - відповідачем не досліджувалась, а отже висновок суду першої інстанції про товарність проведених позивачем господарських операцій не є спростованим.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України та підтверджують право позивача на формування на їх підставі валових витрат підприємства та сум податкового кредиту підприємства відповідних податкових періодів.

Відповідно до ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

За порушення вказаної норми передбачена відповідальність, встановлена ч.2 ст.16 цього ж Декрету за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

06.06.2007 року між позивачем та Фірмою «HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH» (Республіка Австрія) був укладений контракт №07-057-К (а.с.89-94) на поставку друкарської машини марки SM 52-4+L.

Для забезпечення виконання вказаного договору з боку позивача між продацем та фізичною особою ОСОБА_7 06.06.2007 року був укладений договір поруки (а.с.95-98), згідно якого фізична особа приймає на себе зобов'язання провести розрахунки з продавцем у разі невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань.

Згідно акту звірки розрахунків між продавцем Фірмою «HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH» (Республіка Австрія) та позивачем станом на 16.12.2010 року (а.с.99) заборгованість останнього склала 587856,90 Евро.

Відповідно до умов договору поруки фізичною особою ОСОБА_7 була проведена оплата заборгованості перед продавцем шляхом проведення оплати безпосередньо продавцю за місцем знаходження Фірми «HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH» (Республіка Австрія), що підтверджується касовими документами (а.с. 100-103).

Таким чином, розрахунки по оплаті проведені між поручителем - особою, яка не є суб'єктом господарювання та стороною зовнішньоекономічного контракту та Фірмою «HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH» (Республіка Австрія), а не позивачем, а тому у діях позивача не має складу адміністративно-господарського правопорушення, передбаченого ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Окрім того, навіть якщо в діях позивача й мало місце порушення приписів ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року № 0000192240 відповідач не мав права застосовувати штрафні санкції, встановлені ч.2 ст.16 цього ж Декрету з наступних підстав.

Згідно ст. 217 ГК України штрафні санкції є різновидом адміністративно-господарської санкції до суб'єкту господарювання за порушення встановленого порядку здійснення господарської діяльності. До цих санкцій відносяться й штрафні санкції, передбачені ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Враховуючи, що ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не встановлені спеціальні строки для застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про проведення розрахунків, необхідно виходити із загальних строків, встановлених Господарським кодексом України.

Статтею 250 ГК України встановлені строки застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій у терміни півроку з моменту встановлення правопорушення, але не більш ніж рік з моменту його скоєння.

Відповідно до ч. 2 ст. 250 ГК України, - дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

При цьому частина 2 ст. 250 ГК України вступила в законну силу з 01.01.2011 р. згідно з доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" № 2756-VI від 02.12.2010 року.

Згідно статті 6 Конституції органи законодавчої, виконавчої, судової влади здійснюють свої повноваження в межах, встановлених в Конституції України та згідно з законодавством України. Органи державної влади, їхні посадові особи згідно ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти тільки в межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони і інші нормативні правові акти не мають зворотної сили, за винятком випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі по Конституційному зверненню Національного банку України відносно офіційного тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України (діло про зворотню дію в часі законів і інших нормативних правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 по загальновизнаному принципу права закони і інші нормативні правові акти не мають зворотної сили в часі. Цей принцип закріплено у частині 1 ст. 58 Конституції, згідно з яким дія нормативно-правового акту в часі потрібно розуміти так, що вона починається з моменту його вступу в законну силу та втрачає силу з втратою їм дії, тобто до події, факту вживається той закон чи нормативно-правовий акт, під час дії якого вони наступили чи мали місце.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, - Конституційний суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний суд України приймає рішення щодо відповідності законодавства та інших нормативних актів України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Згідно акту перевірки №109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року (а.с.19-52) можливе, на думку податкового органу, порушення порядку проведення розрахунків в іноземній валюті позивачем сталося в період з 12.06.2009 року по 11.11.2009 року.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року № 0000192240 (а.с. 14) сплинули можливі терміни застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача за можливе порушення законодавства про проведення розрахунків в іноземній валюті.

Крім того, у листі Державної Податкової Адміністрації № 4091/7/23-4017/131. від 14.02.2011 р. визначено, що за порушення, скоєні в попередніх періодах, та виявлених після дати вступу Податкового Кодексу України у силу, не дозволяється вжиття фінансових санкцій, які не було передбачено нормативно-правовими актами до 01.01.2011р.

Також, у своєму листі № 5545/6/10-1015/1035 від 18.03.2011 р. Державна податкова Адміністрація розтлумачує, що якщо подія, факт не кваліфікувалися, як правопорушення, за скоєння якого передбачено вжиття юридичної відповідальності, то в такому випадку юридична відповідальність не застосовується.

Під час офіційного з'ясування обставин справи в суді першої інстанції позивачем визнано правомірність висновку органу ДПС про необхідність утримання з контрагента позивача податку на прибуток іноземних юридичних осіб відповідно до п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно» від 16.10.1997 року на загальну суму 6253,29 грн., а тому суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року №0000182240 на суму 7816,61 грн.

Отже, оскаржені акти суб'єкту владних повноважень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, податку на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафних санкцій частково прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому суд першої інстанції цілком правомірно прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі № 1570/4165/2012, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року по справі за позовом приватного підприємства „Гамільтоніан" до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 27 березня 2013 року.

Головуючий суддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль