Ухвала суду № 30397135, 11.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р.

справа № 2а-711/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Туркіної Л.П. Шлай А.В.

при секретарі судового засідання: Кязимовій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс»

на постанову: Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010р. у справі №2а-711/10/0870

за позовом: Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс», Запоріжжя

до: Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

за участю прокурора

про: визнання недійсними та протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Інтранс Холдінгс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс» (далі по тексту – ДП «Інтранс Холдінгс», ТОВ «Інтранс Холдінгс», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя від 04.08.2009р. №0002762302/0, від 18.09.2009р. №0003492302/1 та рішення про результати розгляду первинної скарги №12160/10/25 від 16.09.2009р.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось про безпідставність висновків акту перевірки від 23.07.2009р. №92/23-2/32786720 щодо порушення з боку позивача п.1.1 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, є необґрунтованими, незаконними і підлягають скасуванню.

Постановою суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. При цьому суд зазначив, що позивачем необґрунтовано включались до складу податкових зобов’язань до рядку 3 податкової декларації з ПДВ «операції, що не є об’єктом оподаткування» суми винагороди за отримане у лізинг майно, тому донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість за спірними податковими повідомленням-рішенням обґрунтоване, підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач оскаржує постанову від 23.03.2010 року в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що підставою для прийняття невірного судового рішення стало неповне з’ясування судом обставин справи та помилкове застосування норм матеріального права. Апелянт зазначає непогодження з висновками суду щодо неможливості врегулювання спірних правовідносин та щодо необхідності обкладення податком на додану вартість суми винагороди з комісії за послугу із надання автомобіля у фінансовий лізинг. На думку апелянта, судом не враховано, зокрема те, що договори займу, які залучені до матеріалів справи, є документами в розумінні п. «в» ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п.3.2.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість». Апелянт наполягає на тому, що операції з нарахування та сплати процентів або комісії у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкту лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу, не є об’єктом оподаткування. А тому, апелянт вважає, що порушень закону не було, рішення податкового органу за наслідками перевірки безпідставні; просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, судове рішення вважає законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, з урахуванням наданих заперечень, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем здійснено планову виїзну перевірку ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.03.2009р.

За результатами перевірки складено акт від 23.07.2009р. №92/23-2/32786720, в якому зазначається, що позивачем порушено, зокрема, п.1.4 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суми ПДВ всього на 982498грн., в тому числі: за квітень 2006р. - на 8674грн., за травень 2006р. - на 10330грн., за червень 2006р. – на 9125грн., за липень 2006р. – на 13610грн., за серпень 2006р. – на 13785грн., за вересень 2006р. – на 7416грн., за жовтень 2006р. - на 16174грн., за листопад 2006р. - на 13344грн., за грудень 2006р. - на 18233грн., за січень 2007р. – на 16270грн., за лютий 2007р. - на 18554грн., за березень 2007р. – на 28655грн., за квітень 2007р. - на 17454грн., за травень 2007р. - на 5251грн., за червень 2007р. - на 26480грн., за липень 2007р. - на 25525грн., за серпень 2007р. - 32377грн., за вересень 2007р. - на 25326грн., грудень 2007р. - на 63535грн., за січень 2008р.- на 47783грн., за лютий 2008р. - на 70738грн., за березень 2008р. - на 71203грн., за липень 2008р. - на 121363грн., за серпень 2008р. - на 45743грн., за вересень 2008р. – на 42480грн., за жовтень 2008р. - на 41398грн., за листопад 2008р. – на 36755грн., за грудень 2008р. – на 36916грн., за січень 2009р. – на 33303грн., за лютий 2009р. – на 32965грн., за березень 2009р. – на 31733грн. (а.с.58 т.1).

В акті перевірки також зазначено, що перевіряємий період ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс» здійснювало передачу майна на підставі договорів лізингу (від 01.07.2005р. №1569/5М1, від 01.07.2005р. №1, від 01.09.2005р. №1850/5М/2, від 01.10.2005р. №2045/5М/3, від 01.11.2007р. №5, від 01.11.2007р. №6, від 01.07.2008р. №9, від 01.07.2008р. №10, від 01.07.2008р. №1611/11, від 01.08.2008р. №1745/12).

Відповідно до умов вказаних договорів фінансового лізингу лізингові платежі включають в собі суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу вказану у додатках по договору, і платіж як винагороду лізингодавцю (а.с.38-39 т.1). Вартість об’єкта лізингу включаються підприємством до складу податкових зобов’язань ПДВ за ставкою 20% при передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоотримувачу. Сума ж винагороди за отримане у лізинг майно включались підприємством до податкових зобов’язань до рядку 3 податкової декларації з ПДВ «операції, що не є об’єктом оподаткування» (а.34 акту перевірки, а.с.42 т.1).

На підставі зазначеного відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.08.2009р. №0002762302/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1431553,00грн., з них: 954369грн. – за основним платежем, 477184,50грн. – штрафних санкцій (а.с.110 т.1). За наслідками розгляду первинної скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято рішення №12160/10/25 від 16.09.2009р., яким збільшено позивачу податкове зобов’язання на 293227,50грн. Податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 18.09.2009р. №0003492302/1 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 293227,50грн., з них: 195485,00грн – за основним платежем та 97742,50грн. – штрафних санкцій (а.с.117 т.1).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що отримання у лізинг майна є операцією з поставки послуг, а сума винагороди є об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковується за загальновстановленими правилами, визначеним Законом України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з висновками суду.

Так, у пункті 1.17 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За визначенням понять, наданих Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пп.1.18.2 п.1.18 ст.1), фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст.8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. При цьому, лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст.8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

-якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

-майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

За статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, за приписами Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Лізингові платежі можуть також включати компенсацію відсотків за кредитом (ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до пояснень позивача, що надавались до декларацій з податку на додану вартість, сума, яка вказана у рядку 3 декларації, є винагородою лізингодавцю за послуги фінансового лізингу у розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, та не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість згідно п.п.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (пояснення є в матеріалах справи).

Проте, апелянт помилково ототожнює поняття «платіж як винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно» з поняттям «грошова винагорода за надання послуг» в рамках фінансового лізингу. В договорах фінансового лізингу (від 01.07.2005р. №1569/5М1, від 01.07.2005р. №1, від 01.09.2005р. №1850/5М/2, від 01.10.2005р. №2045/5М/3, від 01.11.2007р. №5, від 01.11.2007р. №6, від 01.07.2008р. №9, від 01.07.2008р. №10, від 01.07.2008р. №1611/11, від 01.08.2008р. №1745/12) ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс» чітко визначило, що до складу лізингових платежів включається саме винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, яка розраховується як 1% від вартості об’єкта лізингу без ПДВ за кожний повний місяць використання об’єкта лізингу.

За приписами пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувача (орендарю).

Згідно з п.1.4 ст.1 вказаного Закону поставка послуг – будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг включає, зокрема, надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені ст.3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Слід зазначити, що апелянт помилково посилається на пп.3.2.4 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» в якості підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ст.292 ГК України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК України та інших Законів.

Отже, поняття «платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно» та «грошова винагорода» не є тотожним. В матеріалах справи відсутні докази того, що платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, під якою необхідно розуміти суму комісії у розмірі 1% вартості об’єкта лізингу без ПДВ, є компенсацією відсотків за кредитом. З актів виконаних робіт та банківських виписках вбачається, що лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

Таким чином, позивач отримав винагороду за послуги по наданню права користування товарами у межах договорів лізингу, що згідно з п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається як поставка послуг.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції та податковим органом щодо того, що послуги з надання предмета лізингу в фінансовий лізинг (вид цивільно-правових відносин), за який отримують платежі у вигляді винагороди, необхідно розглядати як окрему поставку, яка є об’єктом оподаткування згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Суд об'єктивно, повно і всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи; зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010р. у справі №2а-711/10/0870 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010р. у справі №2а-711/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: А.В. Шлай