Постанова № 30397033, 13.03.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року м. Миколаїв Справа № 2а-6239/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний у складі головуючого судді Брагар В.С., при секретарі судового засідання Тимошевській О. І. у відкритому судовому засіданні розглянувши адміністративну справу

за позовомТоваритсва з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", пр. Жовтневий, 471, м. Миколаїв, 54051

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС, вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Торгова, 63-А, м. Миколаїв, 54050

проскасування податкових повідомлень - рішеннь, За участю представників:

від позивача: Мезінов О.Г., довіреність № 862/101-05-117-05, від 02.04.12;

від відповідача СДПІ: Моторний О.С., довіреність № 14/9/10-021, від 30.03.12;

від відповідача Жовтневої МДПІ: Матвєєв Є.В., довіреність № 927//8/10-024, від 26.03.12;

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС (далі СДПІ) від 19.11.12р №0000442500, №0000452500, №0000422500, №0000432500, та податкового повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС (далі Жовтнева МДПІ) від 19.11.12р. №0000482301.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки:

- висновки СДПІ про те, що позивач надавав нерезидентам, з якими укладено договори про переробку давальницької сировини, безоплатні послуги щодо зберігання на власних шламосховищах позивача відходів, які утворюються від такої переробки, є необґрунтованими, оскільки позивач надавав послуги не по зберіганню, а по видаленню (захороненню) відходів, а також ці послуги надавалися за плату;

- СДПІ безпідставно вважає, що відходи, належні позивачу та розміщені у його власних шламосховищах, мають визнаватися активами та запасами і брати участь у розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, а також їх вартість (як зворотних відходів) має зменшувати прямі матеріальні витрати позивача, так як ці відходи захоронювалися позивачем, а ця операція не передбачає можливості використання відходів;

- висновок СДПІ про неправомірне включення до складу валових витрат позивача сум сплаченого ним до бюджету збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку за розміщені відходи від переробки давальницької сировини є таким, що суперечить закону, оскільки право на віднесення таких сум до валових витрат прямо передбачено законом та не залежить від тих обставин, на які послалася у акті СДПІ;

- висновок СДПІ про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за серпень 2011р. є безпідставним, оскільки законодавством передбачено право платника включити податкову накладну до складу податкового кредиту у будь якому податковому періоді протягом 365 календарних днів після виписки та отримання податкової накладної;

- висновок СДПІ про заниження позивачем екологічного податку є необґрунтованим, оскільки нею не враховано того, що позивач при оподаткуванні операцій зі зберігання відходів, належних іншому власнику, діяв у цілковитій відповідності з наданою йому ДПС України індивідуальною письмовою податковою консультацією, згідно якої такі операції не є об'єктом оподаткування екологічним податком.

СДПІ заперечила проти позову і зазначила, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є правильними з підстав, зазначених у акті перевірки.

Жовтнева МДПІ також заперечила проти позову, вважає висновки акту перевірки СДПІ в частині заниження позивачем екологічного податку правильними.

За таких обставин відповідачі просять суд відмовити позивачу в задоволені позову.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

23.08-4.10.12 СДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р., результати якої оформлено актом від 01.11.2012р. № 111/25/33133003 (далі - акт № 1).

У висновках цього акту № 1 зазначено, що позивачем порушено:

- п.п.1.23, 1.31 ст.1, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.5. п.5.2 ст.5, п.5.9 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 334), а також пп.пп.14.1.13, 14.1.56, 14.1.185, 14.1.203 п.14.1 ст.14 розд. І, п.135.1, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.4, п.137.10 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1. пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 розд ІІІ з урахуванням пп.242.1.3 п.242.1 ст.242 розд.VІІІ, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 розд. ІІІ Податкового кодексу (далі - ПК) України, з урахуванням положень Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», П(С)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246, П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.07.10 по 30.06.12 на загальну суму 3 702 578грн.;

- п.п.1.23, 1.31 ст.1 пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.5. п.5.2 ст.5, п.5.9 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону № 334, п.150.1 ст.150 розд.ІІ та п.3 підрозд.4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 2 063 532грн.;

- п.1.7 ст.1, пп.7.5.1 п.7.5 , пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, абз. а) п.6.5 ст.6, п.1.4 ст.1, п.4.1 ст.4, п.1.6 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.6.1 ст.6,пп.7.7.1 п.7.7 ст.7. абз. а) пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 168); та на порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.6 ст.198, абз.11 п.201.10 ст.201, абз. б) п.185.1 ст.185, абз. г) пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, абз. б) пп.14.1.13 п.14.1 ст.14, абз. в) пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14, п.201.4 ст.201, п.10 підрозділ 2 розд. ХХ Перехідних положень, пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200, п.200.3 ст.200, абз. а) п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за період з 01.07.10 по 30.06.12 на суму 3 505 881,95грн. та від'ємного значення у сумі 3 540 593.8грн.;

- пп.240.1.3 п.240.1 ст.240, пп.242.1.3 п.242.1 ст.242, п.246.2, п.246.5 ст.246, п.249.6 ст.249 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з екологічного податку всього в сумі 857 065,00грн.

На підставі зазначеного акту СДПІ прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000442500 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 702 578,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 461 220,00грн., всього на 4 163 798,00грн.;

№ 0000452500 від 19.11.2012р. про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2 063 532,00грн.;

№ 0000422500 від 19.11.2012р. про зменшення позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 3 540 593,80грн.;

№ 0000432500 від 19.11.2012р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування ПДВ на 3 505 881,95грн., визначення податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3 411 626,09грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 839 648,29грн.

На підставі цього ж акту Жовтнева МДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000482301 від 19.11.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 857 065,00грн. основного платежу та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 135 890,15грн., а всього на загальну суму 992 955,15грн.

Як вбачається з матеріалів справи з 15 листопада по 05 грудня 2012р. СДПІ проводилася документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень, серпень, вересень 2012р., результати якої оформлено актом від 26.12.2012р. № 138/25/33133003 (далі - акт № 2).

У висновках вказаного акту № 2 (п.4.2) зазначається, що позивачем в результаті порушення абз. б) п.185.1 ст.185, абз. г) пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, абз. б) пп.14.1.13 п.14.1 ст.14, абз. в) пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, пп. 14.1.179 п.14.1 ст.14, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ у декларації за липень 2012 року на 34 711,85грн.

На підставі зазначеного акту СДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000010250 від 14.01.2013р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування ПДВ на 34 711,85грн., визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 34 711,85грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17 355,93грн.

У зв'язку з тим, що як встановлено судом і не заперечується сторонами, висновки акту № 2 ґрунтуються виключно на висновках акту № 1 (про надання позивачем безоплатних послуг), суд розглядатиме доводи і заперечення сторін щодо податкового повідомлення-рішення № 0000010250 від 14.01.2013р. в контексті висновків акту № 1.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що висновки акту № 1 ґрунтуються на описі та аналізі СДПІ окремих епізодів господарської діяльності позивача, кожен з яких вплинув на прийняття відповідачами окремих оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, тому суд розглядає доводи та заперечення сторін в межах даних окремих епізодів.

1. По епізоду про надання позивачем безоплатних послуг.

У акті перевірки № 1 СДПІ зазначила, що позивач надавав нерезидентам (компанії «Alumina Trade LLP» та компанії «RS International GmbH», з якими укладені контракти на переробку давальницької сировини і які є замовниками за даними контрактами) безоплатні послуги, які полягали у зберіганні на шламовому полі № 2 позивача червоного шламу, що є відходами переробки давальницької сировини. Вартість даних послуг була включена СДПІ до доходів позивача, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до бази оподаткування ПДВ, у зв'язку з чим, згідно висновків акту № 1 позивачем занижено доходи на загальну суму 3 644 580грн., та занижено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 728 916,17грн., що стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, зменшення від'ємного значення з податку на прибуток, зменшення від'ємного значення суми ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

В обґрунтування висновку про надання позивачем безоплатних послуг СДПІ в акті № 1 (стор.18,34,35,112,116,118) послалася на те, що у контрактах на переробку давальницької сировини при розрахунку вартості переробки не передбачено витрат по зберіганню відходів, які утворилися в процесі переробки давальницької сировини та розміщені на шламосховищі № 2 позивача.

Проте суд не може погодитись з таким висновком СДПІ, з огляду на наступне.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що основним видом господарської діяльності позивача є виробництво глинозему (який є сировиною для виготовлення алюмінію) шляхом переробки імпортних бокситів способом Байєра.

20.11.2009р. позивачем з компанією «Alumina Trade LLP» та 30.01.2012р. з компанією «RS International GmbH» було укладено контракти, відповідно, № 1-NAP-AT-COR/2009 та № 1-NAP-RSI-COR/2012 на переробку давальницької сировини, згідно яких замовники (нерезиденти) зобов'язалися поставити давальницьку сировину (боксити) та оплатити вартість її переробки в готову продукцію (глинозем, пісок тригідрату), а виконавець (позивач) - прийняти, переробити поставлену замовником давальницьку сировину в готову продукцію та поставити її замовнику.

Пунктами 4.2 контрактів передбачено, що вартість переробки включає, зокрема, витрати по видаленню позивачем відходів переробки. У пунктах 3.3.8. зазначених контрактів визначено, що відходи переробки реалізуються замовниками на митній території України або видаляються виконавцем (позивачем) шляхом розміщення на власних шламосховищах. При цьому, у додатках № 2 (специфікаціях № 1 і № 2) до зазначених контрактів, у яких розшифровується складові витрат на переробку (а отже і складові вартості цих послуг), зазначено, що однією з складових вартості послуг з переробки давальницької сировини є витрати на видалення відходів позивачем.

Згідно визначення безоплатно наданих товарів (робіт, послуг), наведеного в п. 1.23 ст. 1 Закону № 334, а також пп.14.1.13 п.14.1 ст.14 ПК України, такими є товари (роботи, послуги), що, зокрема, надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладання таких угод; товари (роботи, послуги), які надаються без вимоги щодо компенсації їх вартості.

З аналізу змісту зазначених контрактів вбачається, що жодним з їх пунктів не передбачено надання позивачем нерезидентам таких послуг як «зберігання відходів», а також надання позивачем нерезидентам послуг без вимоги щодо компенсації їх вартості або без грошової або іншої компенсації їх вартості (безоплатні послуги).

Оскільки послуги з видалення відходів переробки давальницької сировини (як складова частина послуг з переробки давальницької сировини) позивач надавав нерезидентам за плату, то висновок СДПІ в акті № 1 про надання безоплатних послуг є надуманим та має характер припущення. А згідно розд.3 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008р. № 584, при оформленні встановлених порушень не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджуючих доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

У акті №1 (стор.18, 34) зазначено, що у контрактах на переробку давальницької сировини не передбачено подальше утримання відходів на шламосховищах після їх видалення, що також свідчить, на думку СДПІ, про те, що позивач після видалення відходів продовжував їх зберігати (безоплатно) на власних шламосховищах.

Однак такий висновок є помилковим, оскільки серед перелічених в ст.1 Закону України «Про відходи» операцій з відходами немає такої операції як «утримання відходів».

Суд вважає, що СДПІ також неправильно тлумачить поняття «видалення відходів» та «зберігання відходів», вважаючи, що після видалення відходів здійснюється їх зберігання, оскільки відповідно до ст.1 Закону України «Про відходи», зберігання відходів - це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення), а видалення відходів - це здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації. Тобто процес зберігання відходів може тривати тільки до їх видалення та припиняється з цього моменту, а тому ніякого зберігання відходів після їх видалення відбуватися не може.

Окрім цього, СДПІ не враховано специфіку місця, куди позивачем здійснювалося видалення відходів переробки давальницької сировини (шламосховище № 2), внаслідок чого зроблено помилковий висновок про тимчасове зберігання відходів у цьому місці. Так, відповідно до ст.28 Закону України «Про відходи», з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини ведеться реєстр місць видалення відходів. Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів.

Згідно з паспортом місця видалення відходів шламосховища № 2 позивача, на цьому сховищі здійснюються операції D-5 Складання у спеціально обладнані звалища. Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. N 1120, операцію з відходами D-5 відносить до переліку операцій по видаленню відходів (розділ А). А як зазначено у листі Міністерства екології та природних ресурсів України від 06.03.2012 N 4794/07/10-12, операція D-5 є захороненням відходів. Зазначений висновок узгоджується з визначенням «захоронення відходів», наведеним у ст.1 Закону України «Про відходи» - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів.

Тобто згідно наданих позивачем доказів, у шламосховищі № 2 не здійснювалося тимчасового зберігання відходів переробки давальницької сировини.

Податковим органом також не враховано, що всі операції з давальницькою сировиною підлягають митному контролю. Зокрема, відповідно до п. 13 розділу V Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 № 657 (зареєстр. в Мінюсті України 02.10.2012 р. за № 1669/21981), відходи, що утворились унаслідок переробки товарів, поміщених у режим переробки на митній території України, та підлягають видаленню відповідно до законодавства України з дозволу митного органу, перебувають під митним контролем до моменту подання власником цих відходів або вповноваженою ним особою документів, які підтверджують видалення відходів (договорів, актів приймання-передавання, актів видалення тощо) шляхом виконання операцій, зазначених у позиціях D 1-D 15 розділу А додатка 1 до Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 року № 1120 (зі змінами). Документи, які підтверджують видалення відходів, долучаються до відповідної МД, за якою було здійснено випуск товарів у митний режим переробки на митній території. Те ж саме було передбачено попереднім нормативним актом з цього питання - п.5.7 розділу V чинного до 29.10.2012р. Порядку застосування митних режимів переробки на митній території України та переробки за межами митної території України, затвердженого Наказом Держмитслужби України від 13.09.2003р. N 609 (за реєстр. в Мінюсті України 06.10. 2003 р. за N 897/8218).

Отже, позивачем доведено, а СДПІ не спростовано того, що на шламосховищі № 2 позивача здійснювались операції з видалення (остаточного розміщення) відходів переробки давальницької сировини та не здійснювались операції по їх зберіганню.

Суд також вважає помилковими висновки СДПІ про те, що вартість послуг по видаленню відходів (як безоплатних) слід визначати за витратами на утримання шламосховища № 2 (амортизація шламового поля, вартість послуг на шламовому полі по оранню шламових пляжів, їх поливу тощо, які надавалися позивачу іншим суб'єктом господарювання за укладеними договорами), оскільки як було встановлено судом та не спростовано СДПІ, у шламосховищі № 2 позивача захоронено не тільки шлам, утворений від переробки давальницької сировини, а також і шлам, який накопичено до початку роботи позивача за давальницькими контрактами та під час дії цих контрактів, але утворений від переробки сировини, належної позивачу. Між тим, амортизація розраховується у відношенні всього шламосховища в цілому, а не якоїсь його частини, і вищевказані роботи (орання, культивація) також проводяться на шламосховищі в цілому, а не у відношенні певних обсягів шламу. Представник СДПІ не зміг пояснити у судовому засіданні, яким чином було визначено, що вартість утримання 1 тони шламу, вказана у акті перевірки, є вартістю шламу, утвореного саме в результаті переробки давальницької сировини. Таким чином, розрахунок вартості безоплатних послуг фактично ґрунтується на припущеннях СДПІ.

Суд не погоджується з доводами СДПІ про те, що доказом безоплатності надання послуг по зберіганню червоного шламу нерезидентам є договір зберігання від 10.08.2010р. № 411-У, укладений позивачем з ТОВ «Південьнафтозбут», оскільки за даним договором позивач надає послуги саме зі зберігання (тимчасового, не більше одного кварталу) відходів, на відміну від передбаченого контрактами з нерезидентами «видалення» відходів.

Частиною 1 ст.71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У ч.2 цієї ж статті зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. СДПІ, в порушення цієї норми, не довела правильність своїх висновків про надання позивачем безоплатних послуг.

2. По епізоду про не оприбуткування червоного шламу на балансові рахунки позивача як активів (запасів).

У акті № 1 (стор.50-54, 71-77) зазначено, що позивач повинен був оприбутковувати власний шлам на баланс підприємства та включати його вартість до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, і внаслідок невиконання цього обов'язку позивачем завищено валові витрати в частині убутку балансової вартості запасів на 166 880грн. та завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за рахунок не проведення зменшення прямих матеріальних витрат на вартість відходів за період 2 - 4 квартали 2011 р. та півріччя 2012р., всього на суму 252 621грн., що потягло заниження податку на прибуток.

Пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого Наказом Мінфіну України № 87 від 31.03.1999р., ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що активами визнаються ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, шламосховище № 2 позивача, куди видаляються відходи переробки давальницької сировини, зареєстровано в реєстрі місць видалення відходів і має Паспорт місця видалення відходів, згідно якого це сховище є виключно місцем для видалення відходів і операції на ньому належить до операцій D-5 Складання у спеціально обладнані звалища. Постановою Кабінету міністрів України від 13.07.2000 р. N 1120, визначено, що операція з відходами D-5 належить до операцій по видаленню відходів (розділ А), які не призводять до можливої рекуперації, рециркуляції, утилізації, прямого повторного чи альтернативного використання відходів.

Відповідно, розміщення червоного шламу на шламовому полі позивача є операцією з видалення відходів (їх захоронення). Статтею 1 Закону України «Про відходи», видалення відходів визначено як операцію, яка не призводить до їх утилізації, а утилізацією, згідно цієї ж статті, є використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Таким чином, обсяги відходів, розміщені позивачем у шламосховищі № 2, не передбачають можливості їх будь-якого використання. А отже висновок СДПІ про необхідність визнання цих відходів активами є безпідставним.

До того ж, вищенаведене законодавче визначення активів передбачає, що для визнання активами ресурси мають не просто використовуватись, а використовуватись з метою отримання економічних вигод у майбутньому. СДПІ не навела в акті перевірки фактів будь-якого використання позивачем відходів, розміщених на шламосховищі № 2 протягом перевіряємого періоду, в результаті якого позивач отримав економічні вигоди.

Таким чином, видалені на шламосховище № 2 відходи переробки давальницької сировини не можуть використовуватись та не використовувались позивачем з метою отримання економічної вигоди, а отже вони не можуть визнаватися активами.

Згідно п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого Наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.1999р.: запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання в процесі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством.

Акт перевірки № 1 не містить посилань на докази того, що на шламосховищі № 2 позивач утримує відходи для подальшого продажу; того, що ці відходи перебувають в процесі виробництва з метою подальшого продажу; того, що ці відходи утримуються та споживаються в процесі виробництва продукції; а отже висновок СДПІ про необхідність віднесення цих відходів до запасів є безпідставним.

Таким чином, суд погоджується з позивачем у тому, що червоний шлам згідно стандартів бухгалтерського обліку останній не мав права визнавати активом та запасами, а також оприбутковувати, а отже позивач не повинен був включати його вартість до розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів.

Крім того, судом встановлено, що зазначаючи на стор.74, 75 акту № 1 про завищення позивачем витрат за період 2-4 квартали 2011 р. та півріччя 2012р. (через не оприбуткування шламу як активу) та посилаючись при цьому на п.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України, СДПІ не врахувала того, що в цій нормі вказується про необхідність зменшення прямих матеріальних витрат на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. Суд відзначає, що ні в ПК України, ні в Законі України «Про відходи», ні в будь-якому іншому чинному нормативно-правовому акті не міститься визначення такого поняття як «зворотні відходи». Однак згідно статті в Єдиній базі податкових знань, зворотними відходами по своїй суті є залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва робіт (послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або використовуються не за прямим призначенням, а також реалізуються на сторону. Проте згідно з паспортом шламосховища № 2, видалені на нього відходи не передбачають можливості їх використання, а окрім того, СДПІ не довела того, що зазначені відходи використовувалися або були реалізовані позивачем.

При цьому, суд відхиляє доводи СДПІ, наведені у акті № 1 (стор.52,73) про те, що позивач реалізовував червоний шлам, оскільки згідно укладеного у 2005 році між позивачем та ТОВ «Південьнафтозбут» договору № 78-Н від 01.07.2005р. позивач постачав ТОВ «Південьнафтозбут» кек глиноземистий згідно ТУ У 71-085-29-2001. Отже, зазначений договір не може бути підтвердженням факту реалізації позивачем саме шламу червоного, оскільки його предметом була поставка іншої речовини.

Таким чином, СДПІ в порушення ч.2 ст.71 КАС України не довела правильність своїх висновків про необхідність оприбуткування позивачем відходів як власних активів.

3. По епізоду про неправомірне включення до складу валових витрат сум сплаченого збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку за розміщені відходи від переробки давальницької сировини.

Згідно акту № 1, позивачем завищено валові витрати на загальну суму 10 994 787,05грн. (з 01.07.10 по 31.03.11 в сумі 4 399 199,33грн. та з 01.04.11 по 30.06.12 в сумі 6 595 587,72грн.) у зв'язку з включенням до складу витрат сум сплаченого збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку за розміщені відходи від переробки давальницької сировини, що вплинуло на прийняття податкових повідомлень-рішень по податку на прибуток.

Такий висновок СДПІ обґрунтовано у акті №1 тим, що контрактами на переробку давальницької сировини не передбачено отримання доходу від розміщення та зберігання у шламосховищах № №1 та 2 позивача червоного шламу, а також тим, що цей червоний шлам не є власністю останнього, тому суми збору за забруднення навколишнього природного середовища та екологічного податку, нарахованих на обсяги утвореного від переробки давальницьких бокситів шламу, не можна визнати операціями, пов'язаними з господарською діяльністю позивача, що виключає можливість віднесення цих витрат до складу валових витрат та витрат останнього (стор.60, 84 акту).

Суд погоджується з позивачем у тому, що до такого висновку СДПІ дійшла з неправильним застосуванням норм чинного законодавства України, виходячи з нижченаведеного.

Пунктом 1.32 Закону № 334 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що основною ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу.

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону № 334 та пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України, витрати визнаються тоді, коли вони пов'язані з господарською діяльністю платника. До таких витрат згідно пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону № 334 та пп.138.10.4 п.138.10 ст.138 ПК України належать суми нарахованих податків та зборів. Збір за забруднення навколишнього природного середовища та екологічний податок Законом України «Про систему оподаткування» (ст.14) та ПК України (ст.9) віднесені до загальнодержавних податків. Тому є незрозумілим, з яких підстав позивач не мав право включати сплачені суми до складу валових витрат.

Висновок СДПІ про те, що позивач не отримував доходу від операцій щодо розміщення (видалення) відходів переробки давальницької сировини суд вже спростував при розгляді першого епізоду, описаного в акті № 1 (про безоплатний характер послуг). Зокрема, судом встановлено, що за контрактами на переробку давальницької сировини позивач надає послуги з переробки давальницького бокситу на глинозем. Виробництво алюмінію (сировиною для якого є глинозем), згідно КВЕДів, є основним видом господарської діяльності підприємства. Ця діяльність спрямована на одержання доходу, оскільки послуги за контрактами надаються за плату, тобто вона має на меті одержання доходу. Більш того, самими контрактами (п.4.2) передбачено, що позивач за плату видаляє відходи переробки бокситів, а також, що вартість переробки включає, зокрема, сплату всіх податків, зборів, встановлених на території України, пов'язаних з виробництвом та поставкою готової продукції. Тобто, видалення відходів (їх захоронення) та оплачуваний у зв'язку з цим збір за забруднення навколишнього природного середовища та екологічний податок мають прямий взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача по наданню послуг по переробці бокситів за вищевказаними контрактами, що дозволяє відносити до складу валових витрат та витрат з податку на прибуток витрати по їх сплаті.

Крім того, є незрозумілою позиція СДПІ, яка, зробивши висновок у акті № 1 про неправомірне віднесення сум сплаченого збору та податку до валових витрат та витрат позивача, не зазначила в тому ж акті перевірки про відсутність у позивача обов'язку сплати цього ж збору та податку до бюджету або про їх надмірну чи помилкову сплату . Але такі факти є взаємовиключними, оскільки правильність нарахування та сплати податку означає правильність віднесення сплачених сум на валові витрати і ніяк не інакше.

Таким чином, СДПІ в порушення ч.2 ст.71 КАС України не довела правильність своїх висновків про завищення позивачем валових витрат.

4. По епізоду про завищення суми податкового кредиту за серпень 2011 р. в сумі 2 810 274,11грн. по податковим накладним, виписаним ТОВ «Карпатнафтохім», що вплинуло на прийняття податкових повідомлень-рішень по ПДВ.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 18.08.2011р. (згідно штампів про реєстрацію вхідної кореспонденції) позивачем були отримані податкові накладні, виписані ТОВ «Карпатнафтохім» у липні 2011р. за наслідками виконання операцій по поставці соди каустичної на адресу позивача.

З'ясувавши, що ці податкові накладні не були зареєстровані продавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач включив суму ПДВ (2 810 274,11грн.) за цими накладними до складу податкового кредиту у декларації за серпень 2011р. (період отримання накладних), скориставшись правом подання скарги на постачальника разом з декларацією за цей період.

На думку СДПІ, викладену на стор.132 акту № 1, позивач втратив право на включення цих накладних до складу податкового кредиту, оскільки подав скаргу на постачальника в періоді, відмінному від звітного податкового періоду, яким мав бути період виникнення права на податковий кредит, тобто липень 2011р.

Однак погодитись з правильністю такого висновку СДПІ не можна, враховуючи наступне.

Згідно з пп.14.1.181. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вказується у п.198.2. ст.198 цього ж кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до абз.11 п.201.10 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Пунктом 33.3. ст.33 ПК України визначено, що базовий податковий (звітний) період - це період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Згідно з абз.3 п.198.6. ст.198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

З наведених приписів слідує, що формування податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулася подія, що зумовлює виникнення підстав для такого формування (оплата, отримання товарів), є перш за все (і тільки) правом платника податків. ПК України не містить норм, які б позбавляли платника податків права на податковий кредит, якщо в періоді, коли таке право виникло, він ним не скористався.

На користь такого висновку свідчить зміст абз.3 п.198.6. ст.198 ПК України, згідно якого податкова накладна може бути включена до складу податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Тобто за приписами ПК України, податкова накладна може бути включена платником податків до складу податкового кредиту як в податковому періоді по даті виникнення такого права, так і в будь-якому наступному періоді за цим періодом протягом 365 днів.

Такий висновок також міститься в Узагальнюючій податковій консультації

щодо окремих питань відображення у податковому обліку з податку на додану вартість звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту (питання 9), затв. Наказом ДПС України

16.02.2012 N 127.

Крім того, СДПІ допустила розширене та неправильне тлумачення абз.11 п.201.10 ПК України, вказавши, що скарга на постачальника має бути подана саме і лише за період виникнення права на податковий кредит, оскільки з урахуванням абз.3 п.198.6. ст.198 ПК України позивач міг включити суму ПДВ за податковими накладними через подачу скарги на постачальника за будь-який наступний податковий період, який слідує за періодом формального виникнення права на це (оплата, отримання товарів).

Така позиція відповідає офіційній позиції ДПС України, викладеній в листі від 17.11.2011 р. N 6451/7/15-3117-10, згідно якого заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту. Така ж думка ДПС України викладена в консультації в Єдиній базі податкових знань - у разі формування в звітному періоді податкового кредиту на підставі податкової накладної, що виписана з порушенням порядку її заповнення у податковому періоді, який передує звітному періоду, платник податку - покупець товарів/послуг має можливість скористатися своїм правом та подати заяву зі скаргою на постачальника разом з податковою декларацією з ПДВ за такий звітний період з додаванням відповідних підтверджуючих документів.

Суд знаходить обґрунтованою позицію позивача про те, що звітним податковим періодом, про який згадується у абз.11 п.201.10 ПК України, може бути в т.ч. будь-який наступний за періодом виникнення права на податковий кредит період.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивач не допустив порушень приписів ПК України, включивши суму ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальником в липні 2011р. та не зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкового кредиту в декларації за серпень 2011р. шляхом подання скарги на постачальника разом цією декларацією.

5. По епізоду не нарахування екологічного податку за обсяги червоного шламу, належні ТОВ «Південьнафтозбут», які тимчасово зберігалися ТОВ «МГЗ» за договором відповідального зберігання, що вплинуло на прийняття податкового повідомлення-рішення про донарахування цього податку.

Згідно акту № 1 (стор.177,179,181), позивачем занижено податкові зобов'язання з екологічного податку за ІІ, ІІІ квартали 2011р., ІІ квартал 2012р. всього на суму 857 065,00грн.

Вказане порушення, на думку СДПІ (стор.181 акту), полягає у тому, що позивач не враховував до фактичних обсягів розміщення відходів (червоного шламу) обсяги цих відходів, належних ТОВ «Південьнафтозбут», які тимчасово зберігалися позивачем за договором відповідального зберігання.

Однак суд не може погодитись з таким висновком СДПІ, оскільки останньою не враховано, що позивач в описаному випадку діяв у відповідності до наданої йому індивідуальної податкової консультації.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем та ТОВ «Південьнафтозбут» 10.08.2010р. було укладено договір № 411-У зберігання, за яким позивач зберігає належний вказаному підприємству червоний шлам, який знаходиться в консистенції розбавленого водою розчину (пульпи). Зазначена речовина використовується ТОВ «Південьнафтозбут» як сировина для виготовлення готової продукції.

В матеріалах справи міститься копія запиту позивача до ДПС України про надання податкової консультації від 27.04.2012р. та копія податкової консультації ДПС України від 26.06.2012р., в якій ДПС України роз'яснила позивачу порядок оподаткування екологічним податком операцій, які виконуються ним за договором зберігання від 10.08.2010р. № 411-У.

Зокрема, ДПС України роз'яснила, що:

- призначенням спеціально відведених місць чи об'єктів є видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення;

- якщо певні речовини, матеріали або предмети, утворені під час виробництва, використовуються як товар, який постачається третім особам та не розміщується на території спеціально відведених для цього місць (тобто не проводяться остаточні операції з їх видалення), такі речовини не можна кваліфікувати як відходи, що розміщуються на території суб'єктів;

- при тимчасовому зберіганні не більше ніж один квартал відходів, які використовуються їх власником як сировина для виготовлення готової продукції, у зберігача та власника відходів не виникатиме об'єкт оподаткування екологічним податком;

- такий об'єкт виникатиме у власника відходів лише у випадку, якщо придбані відходи не будуть протягом поточного кварталу використані як сировина, тобто не розпочнеться процес трансформації речовину в готову продукцію, а відходи будуть остаточно розміщені (захороненні) їх власником у сховищі. Якщо ж процес перетворення речовини почався, її не можна вважати відходами, навіть якщо на кінець кварталу така речовина не перетворилася на готову продукцію.

Згідно з зазначеним договором зберігання, актами виконаних робіт, актами приймання-передачі майна у схов, актами повернення майна зі схову до нього, зберігання позивачем майна здійснювалося не довше одного кварталу, тобто не здійснювалось його остаточне розміщення.

Крім того, у зазначеній індивідуальній податковій консультації чітко зазначено, що об'єкт оподаткування екологічним податком може виникнути виключно у власника відходів, яким позивач не є, оскільки п.1.3. Договору зберігання визначено, що право власності на майно (червоний шлам) до зберігача (позивача) не переходить.

Таким чином, згідно з індивідуальною податковою консультацією, речовина, яку позивач тимчасово зберігав за вищевказаним договором, не може кваліфікуватися як відходи та таке зберігання не тягне виникнення у зберігача (позивача) об'єкта оподаткування екологічним податком.

Зазначена податкова консультація не скасована та не відкликана ДПС України, а отже є чинною.

Відповідно до пп. 14.1.172. п.14.1 ст.14 ПК України, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган. Згідно з п.52.2. ст.52 цього ж кодексу, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до п.53.1. ст.53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Таким чином суд вважає, що податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві ДПС від 19.11.12р №0000442500, №0000452500, №0000422500, №0000432500, та податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС від 19.11.12р. №0000482301. підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби від 19.11.2012 року № 0000442500, № 0000452500, № 0000422500, № 0000432500, податкове повідомлення - рішення від 14.01.2013 року № 0000010250.

3.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 19.11.2012 року № 0000482301.

4.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" судові витрати у розмірі 2493,12 грн. з Державного бюджету України.

5. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар

Повний текст рішення складений відповідно

до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 18.03.2013 р.