Ухвала суду № 30396711, 14.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року м. Київ К-21178/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010

у справі № 13/409/07-АП-9/480/07-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»доДержавної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької областіпровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»(далі по тексту -позивач, ВАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту») звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області (далі по тексту -відповідач, ДПІ у м. Енергодар) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000102320/0 від 30.06.2006, яким позивачу нараховано штрафні санкції в сумі 34384,79 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 31.10.2007 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 скасовано постанову Господарського суду Запорізької області від 31.10.2007 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000102320/0 від 30.06.2006 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 34034,79 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Енергодар здійснено позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 20.06.2006, за результатами якої було складено акт №16/23-1/-04803109 від 23.06.2009, яким встановлено несвоєчасну сплату підприємством податку на додану вартість до бюджету на загальну суму 1094172,26 грн., у тому числі податкового зобов'язання по податку на додану вартість, визначеного у податковому повідомленні-рішенні №000632310 від 29.09.2005.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2006 №0000102320/0 про застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 34384,79 грн.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами п. 1.2. ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»податкове зобов'язання визначається як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку визначає у податковій декларації. При цьому платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у даній ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього закону (пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 даного Закону).

Законодавець визначив, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях (п. 7.7 ст. 7 цього закону). Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Національний банк України, згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізити «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

А відтак, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Отже, аналіз зазначеного законодавства показань, що Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, перерахувавши суми податку на додану вартість, виконало зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за періодами, визначених підприємством у платіжних дорученнях (перелік податкових декларацій та відповідних платіжних доручень наведеного у акті перевірки.

З наданих до суду розрахунків відповідача щодо нарахування суми податкових зобов'язань підприємства позивача по податку на додану вартість вбачається, що окрім сум податкового зобов'язання, визначених у податковому повідомленні-рішенні №000632310 від 29.09.2005, до спірного податкового повідомлення-рішення увійшли суми податкових зобов'язань за податковими деклараціями платника податку, визначеними ним самостійно.

Судом першої інстанції не з'ясовано та не взято до уваги факту сплати позивачем податку на додану вартість за платіжними документами, які є наявними в матеріалах справи. Отже, позивачем самостійно сплачені суми податкових зобов'язань, зазначені у податкових деклараціях з податку на додану вартість, проте відповідач всупереч вимогам Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»зазначені платежі зарахував в рахунок погашення суми податкового боргу, тобто не за призначенням платежу.

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства; самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова