Ухвала суду № 30396247, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року м. Київ К-10093/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області

на постанову господарського суду Тернопільської області від 11.04.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2008 р.

у справі № 12/333-4599

за позовом державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Авіанафтогазмотор»; 2) приватного підприємства «Павлин»;

про визнання недійсним правочину, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопді 2006 р. державна податкова інспекція у Гусятинському районі Тернопільської області (далі - позивач, ДПІ) звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Авіанафтогазмотор» (далі - відповідач 1, ТОВ «Авіанафтогазмотор»), приватного підприємства «Павлин» (далі - відповідач 2, ПП «Павлин») про визнання недійсним господарського зобов'язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства на суму 517 962, 32 грн. та про застосування юридичних наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, у вигляді стягнення всього одержаного за зобов'язанням в дохід державного бюджету.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 11.04.2007 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2008 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Тернопільскої області від 11.04.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2008 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу не надали.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення позивачем невиїзна документальна позапланова перевірка ТОВ «Авіанафтогазмотор» з питань правильності обчислення та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за І квартал 2006 р., за результатами якої складений акт № 579/23-33799458 і встановлено порушення п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон), а саме товариство зайво віднесло до складу податкового кредиту в березні 2006 р. податок на додану вартість в сумі 3 796 120 грн., а також п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме товариство зайво віднесло до валових витрат за І квартал 2006 р. 18 980 599 грн. і занизило податок на прибуток на суму 4 745 149,75 грн. як витрати, не пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва.

Висновки ДПІ обґрунтовано тим, що під час проведення зустрічних перевірок ПП «Павлин» первинні документи, які б підтверджували здійснення господарської операції по виконанню умов договору купівлі-продажу в останнього відсутні, контрагент сторін по договору - ПП «Декор-Полюс» за місцем знаходження відсутній, податкова звітність, у відділ обробки та ведення податкових документів платників податків не надходила. Також, на підприємстві відсутні будь-які документи (первинна транспортна документація, товарно-транспортна накладна) на перевезення комплекту запчастин. На підставі цього позивачем зроблений висновок, що придбання товару ТОВ «Авіанафтогазмотор» не відбулося, а було проведено безтоварну операцію з метою незаконного формування податкового кредиту та валових витрат.

01.03.2006 р між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу № 6-Д, за умовами якого ПП «Павлин» зобов'язувався поставити і передати у власність ТОВ «Авіанафтогазмотор» продукцію - комплект запчастин до обладнання нафтогазового комплекту, а ТОВ «Авіанафтогазмотор» зобов'язувався прийняти і оплатити її на умовах цього договору. Загальна вартість договору складає 22 775 000 грн., в тому числі ПДВ - 3 795 833,33 грн.

Судом першої інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, Акт прийому передачі товарно-матеріальних цінностей, видаткових та податкових накладних, банківських виписок тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарської операції.

Як встановлено в судовому засіданні факт реального виконання договору підтверджено відповідними доказами та діями, що свідчать про подальше розпорядження майном з боку відповідача 1 - покупця по договору.

Підставою для звернення ДПІ з цими позовними вимогами слугували виявлені факти вчинення господарських зобов'язання між відповідачами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, свідомого здійснення ТОВ «Авіанафтогазмотор» з порушенням норми чинного законодавства та направлена на отримання ним прибутку, який був прихований від оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок -застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства та правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину суб'єктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.

У матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження відповідних обставин, як-то - притягнення винної особи (носія умислу) до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду за рахунок бюджету.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано відмовили у позові.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області - відхилити.

Постанову господарського суду Тернопільської області від 11.04.2007 р. та Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2008 р. у справі № 12/333-4599 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська