Ухвала суду № 30396036, 20.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 р.Справа № 2а/1570/10143/2011

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "ТАВРІЯ ПЛЮС" до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 року №0000651540, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року ПП "ТАВРІЯ ПЛЮС" звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 10.06.2011 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» з ПВП «ТАНГО», ТОВ «АЛЄГОР», ПП «ТЕХНОТРЕЙД», ТОВ «ТАРРУС-В», НВЦ «СІГМА» підприємство у вигляді ТОВ за період грудень 2010 року, по результатам якої складено акт №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року. Позивач в адміністративному позові зазначив про ряд порушень, які на його думку було вчинено відповідачем при проведенні та оформленні документальної невиїзної перевірки, а саме: на день винесення податкового повідомлення-рішення не було розглянуто відповідачем заперечення ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС»на акт перевірки, а тому, зазначено позивачем в адміністративному позові, відповідач не мав права виносити оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Крім того, в порушення вимог п.78.4 ст.78 та п. 79.2 ст.79 ПК України, наказ СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 09.06.2011 року №409 про проведення перевірки та повідомлення від 09.06.2011 року №59 були одержані позивачем 15.06.2011 року разом із актом перевірки, тобто після проведення перевірки та складання акту перевірки. Також в адміністративному позові позивач наголошує, що ні в акті перевірки, ні в наказі на проведення перевірки не зазначено жодної обов'язкової підстави проведення перевірки, передбаченої п.78.1 ст. 78 ПК України. В висновках в акті перевірки відповідачем зазначено про завищення ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» суми податкового кредиту у грудні 2010 року на загальну суму 423134,26 грн., через встановлення розбіжностей між сумами податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі відносин ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» і його контрагентів ТОВ «АЛЄГОР»та НВЦ «СІГМА»підприємство у вигляді ТОВ, зазначення недостовірних відомостей в податкових накладних щодо місцезнаходження постачальників ПВП «ТАНГО», ТОВ «АЛЄГОР», ПП «ТЕХНОТРЕЙД», а також укладення нікчемних угод з ПВП «ТАНГО»та ТОВ «ТАРРУС-В» та відсутністю на підставі цього податкових зобов'язань у ПВП «ТАНГО», ТОВ «АЛЄГОР», ПП «ТЕХНОТРЕЙД», ТОВ «ТАРРУС-В», НВЦ «СІГМА» підприємство у вигляді ТОВ у грудні 2010 року по контрагенту ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС». Проте позивач не згоден з такими висновками відповідача, крім того позивач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державної податкової адміністрації України, проте скарги позивача зазначеними установами були залишені без задоволення, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з зазначеним позовом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі №0000651540 від 22.06.2011 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.06.2011 року на підставі наказу від 09.06.2011 року №409 та повідомлення від 09.06.2011 року №59 виданого СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС»з ПВП «ТАНГО», ТОВ «АЛЄГОР», ПП «ТЕХНОТРЕЙД», ТОВ «ТАРРУС-В», НВЦ «СИГМА» за період грудень 2010 року, по результатам якої складено акт №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року, в якому зазначено, що ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» було порушено п.п.7.2.3, п.п.7.2.6, п.7.2, ст.7, п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та «Порядок заповнення податкових накладних», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, а саме: було занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року, всього у сумі - 423134,26 грн., у т.ч. по періодах грудень 2010 року - 423134,26 грн.

Позивачем були подані заперечення на зазначений вище акт перевірки, при розгляді відповідачем яких акт №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року залишено без змін, а заперечення без розгляду, як вбачається з відповіді на заперечення від 21.06.2011 року №216.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.06.2011 року №0000651540 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 423134,26 грн. - за основним платежем та 317350,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

11.07.2011 року позивачем була подана скарга на вказане рішення в порядку процедури адміністративного оскарження, яка була залишена без задоволення рішенням ДПА в Одеській області від 29.08.2011 року №29954/10/25-0007.

Вказане рішення було повторно оскаржено позивачем скаргою від 12.09.2011 року №283, яка рішенням Державної податкової служби України від 14.11.2011 року №5458/6/10-2115 була залишена без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки в акті перевірки №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року встановлені на підставі помилкового висновку посадових осіб спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України, ст.9-11 Закону України "Про систему оподаткування в Україні"та ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підставою для проведення перевірки в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року (надалі - акт перевірки) у його вступній частині вказано п. 75.1.2 п. 75 ст. 75 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (надалі - ПК України).

За змістом абз. 5 пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Наказ № 409 від 09.06.2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС»було отримано підприємством 15.06.2011 року, про що свідчить відмітка канцелярії про його реєстрацію за вхідним № 117. Отже, наказ був наданий ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» після проведення перевірки та отримання акту перевірки.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно з п. 2.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок підстави для проведення перевірки відповідно до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів повинні міститися у вступній частині акту документальної перевірки. В акті перевірки таких підстав не зазначено.

Причиною проведення перевірки, зазначеною в наказі керівника СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 409 від 09.06.2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки, стали: акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 року №524/23-3 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Алєгор»з питань правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року», акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 07.04.2011 року №79/23-214 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ПВП «Танго», ДПІ у м. Іллічівську від 07.04.11 №846/23-0304 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Таррус-В»…», акт ДПІ у Київському районі м.Одеси від 07.04.2011 року №721/23-34 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Технотрейд»…», акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.04.2011 року №610/23-1 «Про неможливість проведення документальної перевірки НВЦ ТОВ «Сігма»з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року».

Отже, правильним є виснвок суду першої інстанції, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача була проведена СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі з порушенням вимог діючого законодавства, щодо умов та порядку її проведення, а отже є неправомірною.

Стосовно взаємовідносин ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» з ПВП «ТАНГО», претензії відповідача полягали в тому, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси було отримано акт від 07.04.2011 року №79/23-214 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ПВП «Танго», з якого вбачається, що на момент проведення та складання зазначено акту перевірки, місцезнаходження ПП «ТАНГО» не встановлено, підприємство не перебуває за місцем реєстрації, відповідачем, за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства ПП «ТАНГО», встановлено відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що унеможливлює здійснення господарської діяльності ПП «ТАНГО». Представник податкового органу вказав, що відповідно до діючого законодавства платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити місце розташування юридичної особи, при цьому позивачем до складу податкового кредиту було включено суму податку на додану вартість по податковим накладним, оформлених з порушенням діючого законодавства, а саме: постачальником визначені недостовірні відомості щодо розташування юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, всього на загальну суму -84592,70 грн. за 2010 рік.

Проте з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

15.12.2010 року між позивачем та ПВП «ТАНГО» був укладений договір №39 на поставку робочого одягу в асортименті та в кількості, що передбачена додатком №1 «Специфікація».

16.12.2010 року контрагентом - ПВП «ТАНГО»- був виставлений належним чином оформлений рахунок №340 на суму 1015112,34 грн., з яких сума ПДВ складає 169185,39 грн. Як правильно встановлено судом першої інстанції в додатку №2 до договору №39 від 16.12.2010 року сторони узгодили здійснення авансової оплати товарів 20.12.2010 року в сумі 507556,17 грн. ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» оплатило аванс в повному обсязі в сумі 507556,17 грн., в т.ч. ПДВ 84592,69 грн. Таким чином, податкові зобов'язання ПВП «ТАНГО» виникли в день отримання коштів згідно зазначено вище платіжного доручення. На підтвердження факту оплати авансу ПВП «ТАНГО» надало податкову накладну №189 від 20.12.2010 року. Суму податкових зобов'язань у розмірі 84592,69 грн. контрагент позивача включив до складу податкових зобов'язань у грудні 2010 року, про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість ПВП «ТАНГО» за грудень 2010 року. З приводу доводів апелянта щодо укладення вказаного договору без мети настання реальних наслідків та є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне. Так, представник відповідача, обґрунтовуючи зазначене вище, постилася на акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 07.04.2011 року №79/23/214, яким встановлено відсутність реалізації ПВП «ТАНГО»товарів та послуг у грудні 2010 року ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС». Проте в ході судового розгляду встановлено, що в грудні 2010 року ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» лише оплатило аванс у сумі 507556,17 грн., в т.ч. ПДВ 84592,69 грн., проте сама поставка товару (спецодягу) почала здійснюватися лише в січні 2011 року, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000007 від 27.01.2011 року, №РН-0000013 від 09.02.2011 року, №РН-0000026 від 23.02.2011 року, №РН-0000030 від 03.03.2011 року, №РН-0000034 від 17.03.2011 року, №РН-0000043 від 07.04.2011 року, №РН-0000046 від 15.04.2011 року, №РН-0000059, №РН-0000171 від 18 травня 2011 року.

Товар було перевезено постачальником - ПВП «ТАНГО» на адресу ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС», що підтверджується товарно-транспортними накладними: №7 від 27.01.2011 року, від 09.02.2011 року б/н, від 23.02.2011 року б/н, від 03.03.2011 року б/н, від 17.03.2012 року б/н, від 07.04.2011 року, від 15.04.2011 року б/н, від 11.05.2011 року б/н, від 18.05.2011 року.

Також судом першої інстанції було досліджено акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 07.04.2011 року №79/23-214 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ПВП «Танго», яким ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було встановлено відсутність ПВП «ТАНГО» за місцезнаходженням під час перевірки 07.04.2011 року, однак колегія суддів зазначає, що дані висновки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не свідчать про те, що ПВП «ТАНГО» було відсутнє за своїм місцезнаходженням на момент видачі податкової накладної -20.12.2010 року, а вказане в акті перевірки № 253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року порушення позивачем п. «д»пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 щодо зазначення невірної адреси постачальника в податковій накладній, у зв'язку з чим ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» по ПВП «ТАНГО» було завищено суму податкового кредиту у грудні 2010 року на суму 84592,70 грн. спростовується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ПВП «ТАНГО» серії А00 №261311, довідки з ЄДРПОУ №6335 від 31.08.2006 року та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №22293994 від 08.06.1998 року, згідно яких ПВП «ТАНГО» зареєстровано за адресою: 65005, м.Одеса, вул. Бугаївська, буд.21. Відповідно до договору оренди №03 від 01.12.2009 року, укладеного між ПВП «ТАНГО»та ФЛП ОСОБА_1, наявного в матеріалах справи, ПВП «ТАНГО» отримало в оренду нежитлове приміщення площею 1140,00 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 21 зі строком дії до 31.12.2010 року. Також судом першої інстанції правильно враховано договір оренди автотранспортного засобу від 01.06.2010 року, відповідно до якого орендодавець надав в тимчасове користування ПВП «ТАНГО» автотранспортний засіб з метою використання його для здійснення господарської діяльності ПВП «ТАНГО».

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив, що на моменти видачі податкової накладної ПВП «ТАНГО»знаходилося за місцем реєстрації та його адреса, вказана у податковій накладній відповідає його адресі фактичного місцезнаходження.

З приводу взаємовідносин ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» з ТОВ «АЛЄГОР».

Претензії перевіряючи полягали у тому, що станом на 07.04.2011 року ТОВ «АЛЄГОР» мав стан платника 23 «місцезнаходження не встановлено», а станом на 10.06.2010 року -0 «основний платник». Таким чином, з зазначеного слідує, що на день перевірки ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» було встановлено місцезнаходження ТОВ «АЛЄГОР». Також в акті перевірки № 253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року зазначено, що ТОВ «АЛЄГОР»не має власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень для здійснення господарської діяльності. Проте зазначені висновки відповідача, спростовуються дослідженим в судовому засіданні суду першої інстанції актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 року №524/23-3 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «АЛЄГОР» з питань правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року», в якому зазначено, що перевіркою, проведеною ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо ТОВ «АЛЄГОР» з 13.04.2011 року по 19.04.2011 року, встановлено, що ТОВ «АЛЄГОР» уклало договір оренди №56 від 15.05.2009 року з ЗАТ «Жанна»про оренду нежитлового приміщення площею 06,00 кв.м за адресою: м.Одеса, пров.Бісквітний,3, а також договір оренди №11/07 від 01.07.2010 року з СПД ОСОБА_2 про оренду нежитлового приміщення площею 35,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, встановлення в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси факту укладення вищезазначених договорів оренди, свідчить про наявність умов для здійснення ТОВ «АЛЄГОР»господарської діяльності.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що 01.01.2010 року між ТОВ «АЛЄГОР» та ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» укладено договір № 544 на поставку товарів (солодощів) в асортименті та кількості, що передбачені заявками. Платіжними дорученнями №113811708 від 29.12.2010 року, №9835 від 09.02.2011 року та №113838872 від 14.02.2011 року підтверджено оплату позивачем поставленого товару.

При цьому, реальність поставки товарів від ТОВ «АЛЄГОР» до ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» підтверджуються наступними доказами:

- видаткові накладні: від 01.12.2010 року №РН-0009467, №РН-0009468, №РН-0009473, №РН-0009465, №РН-0009460, №РН-0009459, №РН-0009469, №РН-0009466, №РН-0009458, №РН-0009461, №РН-0009470, №РН-0009462, №РН-0009457, №РН-0009463, №РН-0009464, від 02 грудня 2010 року №РН-0009513, №РН-0009537, №РН-0009510, №РН-0009509, №РН-0009504, №РН-0009505, №РН-0009501, №РН-0009496, №РН-0009503, №РН-0009538, №РН-0009499, №РН-0009495, №РН-0009498, №РН-0009497, №РН-0009500, від 03 грудня 2010 року №РН-0009541, від 04 грудня 2010 року №РН-0009562, №РН-0009564, №РН-0009572, №РН-0009554, №РН-0009556, №РН-0009567, №РН-0009568, №РН-0009558, №РН-0009559, №РН-0009573, №РН-0009566, №РН-0009563, №РН-0009557, №РН-0009565, №РН-0009561, №РН-0009560, №РН-0009555, від 06 грудня 2010 року №РН-0009600, №РН-0009611, №РН-0009607, №РН-0009610, №РН-0009618, №РН-0009617, №РН-0009601, №РН-0009639, №РН-0009599, №РН-0009612, №РН-0009613, №РН-0009603, №РН-0009602, №РН-0009604, №РН-0005598, №РН-0009605, №РН-0009606, №РН-0009651, №РН-0009690, від 09 грудня 2010 року №РН-0009676, №РН-0009679, №РН-0009680, №РН-0009670, №РН-0009687, №РН-0009686, №РН-0009682, №РН-0009669, №РН-0009672, №РН-0009681, №РН-0009668, №РН-0009671, №РН-0009673, №РН-0009667, №РН-0009674, №РН-0009675, від 10 грудня 2010 року №РН-0009724, від 11 грудня 2010 року №РН-0009750, №РН-0009744, №РН-0009740, №РН-0009746, №РН-0009755, №РН-0009748, №РН-0009747, №РН-0009754, №РН-0009780, №РН-0009741, №РН-0009778, №РН-0009779, №РН-0009742, №РН-0009739, №РН-0009743, №РН-0009749, від 13 грудня 2012 року №РН-0009784, №РН-0009793, №РН-0009786, №РН-0009806, №РН-0009795, №РН-0009802, №РН-0009791, №РН-0009785, №РН-0009797, №РН-0009796, №РН-0009792, №РН-0009787, №РН-0009783, №РН-0009788, №РН-0009790, №РН-0009789, від 14 грудня 2010 року №РН-0009838, від 13 грудня 2010 року №РН-0009798, від 15.12.2010 року №РН-0009873, №РН-0009870, №РН-0009866, №РН-0009869, №РН-0009868, №РН-0009867, від 16 грудня 2010 року №РН-0009893, №РН-0009894, №РН-0009888, №РН-0009884, №РН-0009890, №РН-0009892, №РН-0009899, №РН-0009885, №РН-0009898, №РН-0009886, №РН-0009897, №РН-0009896, №РН-0009891, №РН-0009887, №РН-0009889, №РН-0009902, від 17.12.2010 року №РН-0009930, від 18 грудня 2010 року №РН-0009959, №РН-0009956, №РН-0009964, №РН-0009946, №РН-0009948, №РН-0009963, №РН-0009967, №РН-0009957, №РН-0009958, №РН-0009947, №РН-0009945, №РН-0009954, №РН-0009953, №РН-0009952, №РН-0009951, №РН-0009944, №РН-0009950, від 20 грудня 2010 року, №РН-0009999, №РН-0010011, №РН-0010005, №РН-0009997, №РН-0010001, №РН-0010004, №РН-0010012, №РН-0009998, №РН-0010003, №РН-0010007, №РН-0010009, №РН-0010020, №РН-0010006, №РН-0010016, №РН-0010010, від 21.12.2010 року №РН-0010047, від 24 грудня 2010 року №РН-0010121, №РН-0010108, №РН-0010072, №РН-0010128, №РН-0010127, №РН-0010123, №РН-0010077, №РН-0010076, №РН-0010125, №РН-0010120, №РН-0010075, №РН-0010124, №РН-0010071, №РН-0010081 від 24 грудня 2010 року, №РН-0010085, №РН-0010126, №РН-0010074, №РН-001022, від 27 грудня 2010 року, №РН-0010145, №РН-0010159, №РН-0010162, №РН-0010155, №РН-0010146, №РН-0010152, №РН-0010147, №РН-0010150, №РН-0010142, №РН-0010153, №РН-0010154, №РН-0010143, №РН-0010144, №РН-0010141, від 28.12.2010 року №РН-0010192, №РН-0010149, від 30 грудня №РН-0010206, №РН-0010221, №РН-0010219, №РН-0010208;

- податкові накладні, видані на підставі видаткових накладних: від 01.12.2010 року №№9467, №9468, 9473, 9465, 9460, 9459, 9469, 9466, 9458, 9461, 9470, 9462, 9457, 9463, 9464, від 02 грудня 2010 року №№9513, 9537, 9510, 9509, 9504, 9505, 9501, 9496, 9503, 9538, 9499, 9495, 9498, 9497, 9500, від 03 грудня 2010 року №9541, від 04 грудня 2010 року №№9562, 9564, 9572, 9554, 9556, 9567, 9568, 9558, 9559, 9573, 9566, 9563, 9557, 9565, 9561, 9560, 9555, від 06 грудня 2010 року №№9600, 9611, 9607, 9610, 9618, 9617, 9601, 9639, 9599, 9612, 9613, 9603, 9602, 9604, 9598, 9605, 9606, від 07 грудня 2010 року №9651, від 09 грудня 2010 року №№9690, 9676, 9679, №9680, 9670, 9687, 9686, 9682, 9669, 9672, 9681, 9668, 9671, 9673, 9667, 9674, 9675, від 10 грудня 2010 року №9724, від 11 грудня 2010 року №№9750, 9744, 9740, 9745, 9755, 9748, 9747, 9754, 9780, 9741, 9778, 9779, 9742, 9739, 9743, 9749, від 13 грудня 2010 року №№9784, 9793, 9786, 9806, 9795, 9802, 9791, 9785, 9797, 9796, 9792, 9787, 9783, 9788, 9790, 9789, від 14.12.2010 року №9838, від 13 грудня 2010 року №9798, від 15.12.2010 року №№9873, 9870, 9866, 9869, 9868, 9867, від 16 грудня 2010 року №№9893, 9894, 9888, 9884, 9890, 9892, 9899, 9885, 9898, 9886, 9897, 9896, 9891, 9887, 9889, 9902, від 17 грудня 2010 року № 9930, від 18 грудня 2010 року №№9959, 9956, 9964, 9946, 9948, 9963, 9967, 9957, 9958, 9947, 9945, 9954, 9953, 9952, 9951, 9944, 9950, від 20 грудня 2010 року №№10002, №9999, №10011, №10005, 9997, 10001, 10004, 10012, 9998, 10003, 10007, 10009, 10020, 10006, 10016, 10010, від 21 грудня 2010 року №10047, від 24 грудня 2010 року №№10121, 10108, 10072, від 24 грудня 2010 року №10128, №10127, №10123, №10077, №10076, 10125, 10120, 10075, 10124, 10071, 10081, 10085, 10126, 10074, 10122, від 27 грудня 2010 року №№10140, 10145, 10159, 10162, 10155, 10146, 10152, 10147, 10150, 10142, 10153, 10154, 10143, 10144, 10141, від 28 грудня 2010 року №10192, від 27 грудня 2010 року №10149, від 30 грудня 2010 року №№10206, 10221, 10219, 10208.

А відтак є правильним висновок суду щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту внаслідок виконання угоди з його контрагентом ТОВ «АЛЄГОР»

Стосовно взаємовідносин між ПП «ТЕХНОТРЕЙД» та ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС».

В ході судового розгляду встановлено, що 01.04.2010 року між ПП «ТЕХНОТРЕЙД» та ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» був укладений договір поставки № 25 на поставку товарів в асортименті та в кількості, що передбачені заявками. У грудні 2010 року ПП «ТЕХНОТРЕЙД» поставило позивачу товар, передбачений зазначеним вище договором товар (білизну) на загальну суму 355858,32 грн., в т.ч. ПДВ 59309,72 грн.

В акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року, відповідачем зазначено про порушення позивачем п. «д»пп.7.2.1, п.7.2, ст.7 Закону України №168 щодо зазначення невірної адреси постачальника в податковій накладній, у зв'язку з чим позивачем по ПП «ТЕХНОТРЕЙД» було завищено суму податкового кредиту у грудні 2010 року на 59309,72 грн. Проте суд першої інстанції не погодився із вказаним висновком з огляду на наступне.

ПП «ТЕХНОТРЕЙД» зареєстровано 15.04.2002 року Виконкомом Одеської міської ради за адресою: 65114, м. Одеса, вул. Тополина, буд.30/1, кВ.25, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ПП «ТЕХНОТРЕЙД» серії А 01 №510328. Місцезнаходження підприємства відповідно до Свідоцтва №100246239 про реєстрацію платника податку на додану вартість: 65114, м. Одеса, вул. Тополина, буд.30/1, кВ.25. 05.05.2011 року було замінено Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ПП «ТЕХНОТРЕЙД»в зв'язку з зміною місцезнаходження юридичної особи та підприємству видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100339317 з зазначенням місцезнаходження, вказаного в Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 №381115: 65031, м. Одеса, вул. Проценка, буд.23.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент поставки товару в грудні 2010 року та видачі позивачу податкових накладних, які підтверджують факт такої поставки ПП «ТЕХНОТРЕЙД», місце реєстрації підприємства не змінювалося (така зміна відбулася, як зазначалося вище 05.05.2011 року) та підприємство знаходилося за місцем реєстрації, а його адреса, вказана у податковій накладній, відповідає його адресі фактичного місцезнаходження у грудні 2010 року.

Серед іншого здійснення господарських операцій за договором поставки № 25 від 01.04.2010 року, підтверджується наступними первинними документами.

Оплата товару приватним підприємством «ТАВРІЯ ПЛЮС» підтверджується платіжними дорученнями:

- від 31 травня 2011 року №15432, №14159, №106425, від 19 жовтня 2011 року, від 31 травня 2011 року №291034, від 19 жовтня 2011 року №135640, №24633, від 21 жовтня №527108.

Факт поставки товарів за договором поставки № 25 від 01.04.2010 року підтверджується видатковими накладними за цей період:

- від 01.12.2010 року №РН-А001999, №РН-А-002001, №РН-А002003, №РН-А001987, №РН-А002004, №РН-А002009, №РН-А002010, №РН-А001997, №РН-А001984, №РН-А002002, №РН-А002005, №РН-А001986, №РН-А001988, від 02 грудня 2010 року №РН-А002017, №РН-А002016, №РН-А002013, №РН-А001975, №РН-А002015, №РН-А002014, №РН-А002021, №РН-А002020, від 07 грудня 2010 року №РН-А002031, №РН-А002032, №РН-А002041, №РН-А002042, №РН-А002027, №РН-А002036, №РН-А002035, №РН-А002026, №РН-А002028, №РН-А002038, №РН-А002033, №РН-А002044, №РН-А002046, від 09 грудня 2010 року №РН-А002055, №РН-А002056, №РН-А002058, №РН-А002060, №РН-А002057, №РН-А002054, від 14 грудня 2010 року №РН-А002078, від 07 грудня 2010 року №РН-А002040, №РН-А002030, від 15 грудня 2010 року №РН-А002085, від 16 грудня 2010 року, №РН-А002090, №РН-А002084, від 17 грудня 2010 року №РН-А002096, №РН-А002095, №РН-А002094, від 20 грудня 2010 року №РН-А002126, №РН-А002101, №РН-А002118, №РН-А002117, №РН-А002114, №РН-А002103, №РН-А002104, №РН-А002125, №РН-А002105, №РН-А002098, від 21 грудня 2010 року №РН-А002145, №РН-А002129, №РН-А002130, №РН-А002128, №РН-А002131, від 22 грудня 2010 року №РН-А002159, №РН-А002164, №РН-А002165, №РН-А002162, від 20 грудня 2010 року, від 23 грудня 2010 року №РН-А002167, від 24 грудня 2010 року №РН-А002187, №РН-А002185, №РН-А002169, №РН-А002186, №РН-А002174, №РН-А002184, №РН-А002178, №РН-А002180, №РН-А002177, №РН-А002192, №РН-А002181, №РН-А002175, №РН-А002173, №РН-А002190, №РН-А002170, від 27 грудня 2010 року №РН-А002205, №РН-А002208, №РН-А002204, №РН-А002207, від 28 грудня 2010 року №РН-А002210, №РН-А002203.

На підставі видаткових накладних позивачу були виписані ПП «ТЕХНОТРЕЙД» податкові накладні:

- від 01.12.2010 року №1999, №2001, №2003, №1987, №2004, №2009, №2010, №1997, №1984, №2002, №2005, №1986, №1988, №2017, №2016, №2013, №1975, №2015, №2014, №2021, №2020, від 07 грудня 2010 року №2031, №2032, №2041, № 2042, №2027, №2036, №2035, №2026, №2028, №2038, №2033, №2044, №2046, від 09 грудня 2010 року №2055, №2056, №2058, №2060, №2057, №2054, від 14 грудня 2010 року №2078, від 07 грудня 2010 року №2040, №2030, від 15 грудня 2010 року №2085, від 16 грудня 2010 року №2089, №2090, №2084, від 17 грудня 2010 року №2096, №2095, №2094, від 20 грудня 2010 року №2126, №2101, №2118, №2117, №2114, №2103, №2104, №2125, №2105, №2098, від 21 грудня 2010 року №2145, №2129, №2130, №2128, №2131, від 22 грудня 2010 року №2159, №2164, №2165, №2162, від 20 грудня 2010 року №2116, від 23 грудня 2010 року №2167, від 24 грудня 2010 року №2187, №2185, №2169, №2186, №2174, №2184, №2178, №21809, №2177, №2192, №2181, №2175, №2173, №2190, №2170, від 27 грудня 2010 року №2205, №2208, №2204, №2207, №2210, №2203.

Щодо взаємовідносин між НВЦ «СІГМА» та ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» встановлено, що 03.01.2008 року між НВЦ «СІГМА» та позивачем було укладено договір поставки товарів №343. У грудні 2010 року НВЦ «СІГМА» поставило позивачу товари згідно зазначеного вище договору у вигляді приправ, зелені тощо на загальну суму 631627,00 грн. Проте відповідач в акті перевірки №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року, зазначив, що контрагент позивача - НВЦ «СІГМА» не мало умов для здійснення підприємницької діяльності, а тому позивачем у взаємовідносинах з зазначеним контрагентом було допущено порушення податкового законодавства. В ході судового розгляду встановлено наступні факти, які спростовують дане твердження відповідача.

Науково-виробничий центр «Сігма» підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту НВЦ «СІГМА») зареєстрований за місцезнаходженням: 65026, м. Одеса, вул. Пастера, будинок, 34, кв.35, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та є платником податку на додану вартість, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100093153.

Згідно договору оренди частини будівлі №01/07-2009 від 01.07.2009 року між НВЦ «СІГМА» та ТОВ «Людмила Плюс», останнє передало в користування НВЦ «СІГМА» частину нежилої будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Балтська дорога, 5. Відповідно до договору найму (оренди) автомобіля між ОСОБА_3 та НВЦ «СІГМА», ОСОБА_3 передав у платне користування НВЦ «СІГМА» автомобіль марки ЗИЛ 433362. Відповідно до акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси №2382/23-60/22486960 від 20.04.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки НВЦ «СІГМА» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, а саме на 12 аркуші зазначеного акту встановлено наявність у НВЦ «СІГМА»комп'ютерної техніки, телефонних апаратів, меблів, обладнання, оргтехніки. Отже, зазначені вище факти підтверджують наявність у НВЦ «СІГМА» умов для здійснення підприємницької діяльності.

Стосовно здійснення поставок товарів НВЦ «СІГМА» на адресу позивача на виконання умов договору поставки товарів №343 від 03.01.2008 року то зазначені факти підтверджуються наступними первинними документами.

Оплата товару позивачем підтверджується платіжними дорученнями: №79090 від 05.01.2011 року та №144987 від 23.02.2011 року.

Факт поставки товарів на адресу позивача підтверджується:

- замовленнями покупця: від 02 грудня 2010 року №71364, №71348, №71389, №71334, №71385, №71354, від 30 листопада 2010 року№70649, від 03 грудня 2010 року №71661, №71643, №71644, №71744, №71485, №71721, №71486, №71719, №71641, від 06 грудня 2010 року№71939, №71945, від 08 грудня 2010 року №72580, від 09 грудня 2010 року №73028, №73013, №73026, №73025, від 10 грудня 2010 року №73340, №73585, №73577, №73579, №73527, від 13 грудня 2010 року №73684, №73749, №73718, №73690, від 15 грудня 2010 року №74319, №74599, від 16 грудня 2010 року №75025, №74904, №75024, №74908, від 17 грудня 2010 року №75147, №75227, №75269, №75228, №75270, №75291, №75229, №75272, №75163, №75145, №75230, №75129, №75226, №75164, від 20 грудня 2010 року №75439, №75428, №75455, №75459, №75430, №75396, №75829, від 22 грудня 2010 №76396, №76362, №76610, від 23 грудня 2010 року №76614, №76609, №76609, №76773, від 24 грудня 2010 року №77249, №77131, №77250, №77035, №77110, №77144, №77308, №77696, від 27 грудня 2010 року №77717, №77713, №77693, №77414, від 28 грудня 2010 року №77813, від 27 грудня 2010 року №77688, від 29 грудня 2010 року №78326, №78328, №78339, №78335, від 30 грудня 2010 року №78443, №78384.

- видатковими накладними: від 02.12.2010 року №71364, №71348, №71389, №71334, №71385, №71354, від 30 листопада 2010 року№70649, від 03 грудня 2010 року №71661, №71643, №71644, №71744, №71732, №71488, №71485, №71721, №71486, №71719, №71741, №71641, від 06 грудня 2010 №71984, №71936, №71939, №71945, №72014 №71941, №71991, №71864, №71951, №71867 , від 08 грудня 2010 року №72580, №72624, від 09 грудня 2010 року №73028, №73013, №73026, №73025, від 10 грудня 2010 року №73526, №73340, №73534, №73585, №73579, №73527, №73577, від 13 грудня 2010 року №73706, №73715, №73684, №73749, №73676, №73718, №73709, №73671, №73687, №73690, від 15 грудня 2010 року №74319, №74599, від 16 грудня 2010 року №74905, №75025, №74904, №75024, №74908, від 17 грудня 2010 року №75147, №75227, №75269, №75228, №75270, №75291, №75229, №75272, №75163, №75145, №75230, №75144, №75129, №75226, №75164, від 20 грудня 2010 року №75439, №75428, №75455, №75459, №75430, №75829, від 22 грудня 2010 року №76396, від 20 грудня 2010 року №75396, №76362, №76613, №76610, від 23 грудня 2010 року №76614, №76982, №76609, №76773, від 24 грудня 2010 року №77249, №77131, №77285, №77250, №77035, №77110, №77144, №77116, №77308, №77696, від 27 грудня 2010 року №77718, №77713, №77693, №77414, від 28 грудня 2010 року №77813, від 27 грудня 2010 року №77688, від 29 грудня 2010 року №78326, №78328, №78339, №78335, від 30 грудня 2010 року №78443, №78384.

- податковими накладними: від 02.12.2010 року №71364, №71348, №71389, №71334, №71385, №71354, від 30 листопада 2010 року№70649 від 03 грудня 2010 року №71661, №71643, №71644, №71744, №71732, №71488, №71485, №71721, №71486, №71719, №71741, №71641, №71984, №71936, №71939, №71945, №72014, №71941, №71991, №71864, №71951, №71867, від 08 грудня 2010 року №72580, №72624, від 10 грудня 2010 року №73534, від 09 грудня 2010 року №73028, №73013, №73026, №73025, від 10 грудня 2010 року №73526, №73585, №73579, №73527, №73577, від 13 грудня 2010 року №73706, №73715, №73684, №73749, №73676, №73718, №73709, №73671, №73687, №73690, від 15 грудня 2010 року №74319, №74599, від 16 грудня 2010 року №74905, №75025, №74904, №75024, №74908, від 17 грудня 2010 року №75147, №75227, №75269, №75228, №75270, №75291, №75229, №75272, №75163, №75145, №75230, №75144, №75129, №75226, №75164, від 20 грудня 2010 року №75439, №75428, №75455, №75459, №75430, №75829, №75396, від 22 грудня 2010 року №76396, №76362, №76613, №76610, від 23 грудня 2010 року №76614, №76982, №76609, №76773, від 24 грудня 2010 року №77249, №77131, №77285, №77250, №77035, №77110, №77144, №77116, №77308, №77696, від 27 грудня 2010 року №77718, від 27 грудня 2010 року №77717, №77713, №77693, №77414, від 28 грудня 2010 року №77813, від 27 грудня 2010 року №77688, від 29 грудня 2010 року №78326, №78328, №78339, №78335, від 30 грудня 2010 року №78443, №78384.

Поставка товарів зі складу постачальника (НВЦ «СІГМА») на склад покупця (ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС») за спірний період, підтверджується також товарно-транспортними накладними про переміщення товару.

Отже товарність господарських операцій між НВЦ «СІГМА» та ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» правильно встановлена судом першої інстанції та підтверджується всіма дослідженими вище письмовими доказами.

З приводу взаємовідносин ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» та ТОВ «ТАРРУС-В».

В апеляційній скарзі, а також в акті перевірки зазначалося, що ТОВ «ТАРРУС-В» надавав податкові та видаткові накладні на адресу позивача на суму ПДВ 123199,20 грн. без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, встановлена презумпція правомірності правочину, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В ході судового розгляду встановлено, що 20.10.2009 року між ТОВ «ТАРРУС-В» та позивачем укладений договір поставки № 544 на поставку товарів. У грудні 2010 року на виконання вимог зазначеного договору, ТОВ «ТАРРУС-В» поставило позивачу товари у вигляді м'ясопродуктів на загальну суму 1048437,72 грн., в тому числі ПДВ 174739,62 грн. Позивач оплатив весь товар, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №113798921 від10.12.2010 року та №3804636 від 22.12.2010 року. Факт поставки товару контрагентом ТОВ «ТАРРУС-В» на адресу ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС» підтверджується наступними первинними документами:

- видатковими накладними: №РН-000479 від 02.12.2010 року, №РН-000480 від 03.12.2010 року, №РН-000485 від 14.12.2010 року;

- податковими накладними: №466 від 02.12.2010 року, №467 від 03.12.2010 року, №472 від 14.12.2010 року.

Отже, дослідивши зазначені вище первинні документи по кожному з контрагентів позивача, дійсність господарських операцій з якими була поставлена працівниками СДПІ по роботі з ВПП під сумнів в висновках акту перевірки №253/15-4/31929492/34 від 10.06.2011 року, колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо відсутності правових підстав для проведення перевірки та для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 року №0000651540.

В акті перевірки також зазначено, як вказувалося вище, про відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача - ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС», відсутність основних фондів, складських приміщень, транспортних засоби, не знаходження контрагентів за місцезнаходженням, в зв'язку з чим, відповідач в акті перевірки, в запереченнях на адміністративний позов та при наданні пояснень в судовому засіданні, посилаючись на ч.ч. 1,5 ст.203, п.п. 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, приходить до висновку про нікчемність досліджених вище договорів між ПП «ТАВРІЯ ПЛЮС»з ПВП «ТАНГО», ТОВ «АЛЄГОР», ПП «ТЕХНОТРЕЙД», ТОВ «ТАРРУС-В», НВЦ «СІГМА».

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим неприйняття судом першої інстанції посилання відповідача в акті перевірки на вищезазначені норми Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

За змістом ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

У відповідності до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Отже в контексті наведених норм, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Слід зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Поряд із тим, положеннями Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між постачальником позивача та позивачем, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Таким чином, висновки про ознаки нікчемності укладених угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Більше того, в висновках акта відповідач обмежився твердженнями про порушення позивачем тільки вимог ЦК України.

Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків та складання актів з такими висновками вже визнано ДПА України та доведено до відома нижче стоячих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року "Щодо підстав для визнання договорів нікчемними".

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено в ході судового розгляду фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Отже, враховуючи викладене, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Викладені вище висновки про те, що ПП "ТАВРІЯ ПЛЮС" вчинила податкове порушення не ґрунтуються на законі та є безпідставними.

На думку колегії суду відсутність за юридичною адресою контрагентів позивача після складання ними податкових накладних не може бути причинами для зменшення податкового кредиту та заявленої суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів не може погодитись з висновками про недостовірність формування податкового кредиту на підставі того, що відповідач не зміг встановити фактичне місцезнаходження контрагентів позивача. Акти про відсутність за місцезнаходженням були складені вже після проходження господарських операцій. Доказів, які підтверджували б відсутність даного підприємства за юридичною адресою на час оформлення ними податкових накладних відповідач суду не надав.

Отримані від місцевих ДПІ відомості свідчать про декларування своїх зобов'язань з ПДВ цими платниками податків за період складання податкових накладних, які підтверджують спірний податковий кредит.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України СДПІ по роботі з ВПП в м. Одесі ДПС як суб'єкт владних повноважень не довела правомірність своїх дій по зменшенню суми бюджетного відшкодування ПДВ позивачу.

На думку колегії суддів, позиція ДПІ, яка полягає в тому, що у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету всіма учасниками господарських операцій, у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування, не відповідає вимогам законодавства з податку на додану вартість. Фактично відповідач зменшив суму бюджетного відшкодування підприємству, яке виконало всі вимоги, передбачені податковим законодавством, із підстав, існування яких довести не може, тобто ґрунтуючи свої висновки на припущеннях.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "ТАВРІЯ ПЛЮС" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2012 року у справі № 2-а-1570/10143/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 25 березня 2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян