Рішення № 3039581, 19.02.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.02.09 р. Справа № 15/244

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія ДВС” м. Київ (код ЄДРПОУ 33742506)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Будремсервіс” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 30189907)

про стягнення боргу в сумі 140074,12 грн., 3% річних в сумі 3364,23 грн., пені у розмірі 26085,94 грн., штрафу в сумі 28014,82 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко Б.І. за довіреністю № 5 від 17.02.2009 р.

від відповідача: Піткелев Є.О. за довіреністю б/н від 21.01.2009 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія ДВС” м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю “Будремсервіс” м. Донецьк про стягнення боргу в сумі 140074,12 грн., 3% річних в сумі 3364,23 грн., пені у розмірі 26085,94 грн., штрафу в сумі 28014,82 грн.

Ухвалою суду від 23.12.2008 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/244, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

У судовому засіданні представниками позивача та відповідача було заявлено письмове клопотання про ведення судового засідання без здійснення технічної фіксації, у зв’язку з чим відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу. Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у період з 08.11.2007 р. по 12.02.2008 р. на підставі усної домовленості здійснив на адресу відповідача поставку товару на загальну суму 590074,12 грн. за видатковими накладними: № РН-00638/1 від 08.11.2007 р. на суму 53057,98 грн., № РН-0000726 від 07.12.2007 р. на суму 63352,80 грн., № РН-0000737 від 12.12.2007 р. на суму 70543,00 грн., № РН-0000029 від 31.01.2008 р. на суму 267703,73 грн., № РН-0000034 від 01.02.2008 р. на суму 29564,64 грн., № РН-0000039 від 05.02.2008 р. на суму 61768,98 грн., № РН-0000053 від 12.02.2008 р. на суму 44083,00 грн. (завірені копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи).

Факт отримання відповідачем товару на суму 590074,12 грн. підтверджується крім вказаних видаткових накладних довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, що видані на особу, яка фактично отримала товар для відповідача, податковими накладними, рахунком-фактурою № СФ-0001273 від 24.10.2007 р. на суму 1529587,68 грн. Завірені копії вказаних документів додані до позову. Найменування товару, кількість, ціна та сума містяться в вищезазначених документах.

Відповідач здійснив попередню оплату в сумі 450000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 30.10.2007 р. на суму 200000,00 грн., від 31.10.2007 р. на суму 100000,00 грн., від 13.11.2007 р. на суму 150000,00 грн. та податковими накладними, завірені копії яких містяться в матеріалах справи, чим підтвердив наміри щодо подальшої співпраці з позивачем в правовідносинах купівлі-продажу. 23.11.2007 р. сторони уклали договір поставки № 25/50, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався забезпечувати виготовлення та передачу у власність покупця партії товару (будівельних матеріалів та комплектуючих до них за номером Р/Ф СФ-0001051), а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених договором.

Таким чином неоплаченою залишилась частина заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 140074,12 грн. (590074,12 грн. (загальна вартість поставленого товару) – 450000,00 грн. (сума передоплати) = 140074,12 грн.).

Відповідач надіслав позивачу лист № 41/09-08 від 04.09.2008 р., в якому зобов’язався погасити заборгованість протягом 3 місяців: у вересні 2008 р. – 40074,13 грн., у жовтні 2008 р. – 50000,00 грн., у листопаді 2008 р. – 50000,00 грн. Факт отримання вказаного листа позивач підтверджує в претензії № 259 від 21.10.2008 р.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію № 259 від 21.10.2008 р. з пропозицією в добровільному порядку сплатити заборгованість за товар в сумі 140074,12 грн. Факт надіслання вказаної претензії підтверджує квитанція № 2109461 на кур’єрську доставку (копії претензії та квитанції додані до матеріалів справи). Але відповідач суму заборгованості за вказаним договором не сплатив.

Ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно ст. 181 ч. 1 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пропозиції позивача укласти договір купівлі-продажу викладені у формі рахунку, адресованого відповідачу, в якому містяться всі істотні умови: предмет договору, ціна товару, кількість товару. Факт прийняття пропозиції відповідачем підтверджують дії, які засвідчують бажання укласти договір купівлі-продажу на запропонованих умовах, а саме: здійснення попередньої оплати, видача довіреностей на отримання запропонованого товару відповідальній особі, отримання товару згідно видаткових накладних, в яких зазначено підставою відповідний рахунок.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися правовідносини купівлі-продажу товару, засновані на усній домовленості. Посилання позивача на договір поставки товару № 25/50 від 23.11.2007 р. не підтверджується будь-якими доказами. У всіх накладних (видаткових та податкових), довіреностях на отримання товару сторони вказують підставою купівлі-продажу рахунок-фактуру № СФ-0001273 від 24.10.2007 р., який виставлявся на оплату до підписання договору поставки. Будь-яких доказів зв’язку між фактами передачі товару, попередньою оплатою та договором поставки № 25/50 від 23.11.2007 р. до суду не надано.

Усну домовленість між сторонами про купівлю-продаж товару позивач називає попереднім договором перед укладенням договору поставки. Але вказане не відповідає вимогам ст. 182 ГК України та не підтверджується фактичними обставинами справи, коли у період до укладення договору поставки вже відбулася часткова поставка товару та його оплата. Такі дії не можна розцінювати тільки як попередній договір.

Таким чином, посилання позивача на договір поставки № 25/50 від 23.11.2007 р. як підставу позовних вимог є необґрунтованим, тому судом до уваги не приймається.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ч.1 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Вказана норма закону є спеціальною нормою для правовідносин купівлі-продажу товару, тому її застосування є пріоритетним перед іншими загальними нормами закону.

По всіх спірних видаткових накладних встановлений строк оплати – після прийняття товару або товаророзпорядчих документів, тобто з моменту підписання кожної видаткової накладної. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Прострочення виконання грошового зобов’язання у відповідача виникає з наступного дня від дати підписання кожної видаткової накладної.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву вх. № 02-41/7249 від 19.02.2009 р., в якому визнає основний борг в сумі 140074,12 грн. У відзиві відповідач підтверджує факт здійснення позивачем у період з 08.11.2007 р. по 12.02.2008 р. поставки товару на загальну суму 590074,12 грн., яка відбувалась частками на підставі рахунку-фактури № СФ-0001273 від 24.10.2007 р. без посилання на договір поставки. Відповідач проти сплати штрафних санкцій заперечує наступним: позивач при розрахунку пені не застосовує норму ст. 232 ГК України, яка обмежує період нарахування до шести місяців; нарахування 3% річних та штрафу, на думку відповідача, є незаконним та необґрунтованим, оскільки правовідносини між сторонами є позадоговірними, тому без застосування ст. 530 ЦК України неможливо визначити початок перебігу строку прострочення виконання грошового зобов’язання.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині основного боргу, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Заперечення відповідача проти 3% річних не приймається судом до уваги, тому що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити вартість отриманого від позивача товару на суму 140074,12 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

У зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись ст. 3 закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. нарахував відповідачу пеню в розмірі 26085,94 грн. (розрахунок пені доданий до позовної заяви).

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ч. 2 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом встановлена тільки верхня границя розміру пені, тобто вона не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, але конкретний розмір пені, який доцільно використовувати в даних правовідносинах законом не визначений.

Відповідно до ст. 231 ч. 4 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Поставки товару позивачем відповідачу здійснювались на підставі усної домовленості, якою розмір пені також не передбачений.

Таким чином розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, до нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання по оплаті вартості товару, поставленого згідно усної домовленості, застосовувати не можна. Суд вважає вимоги позивача в частині стягнення пені необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Позивач, керуючись п. 6.2 договору № 25/50 від 23.11.2007 р., нарахував відповідачу штраф в розмірі 28014,82 грн. Оскільки товар був поставлений відповідачу на підставі усної домовленості (позадоговірних відносин), у позивача не виникає права нарахування штрафу відповідачу за договором № 25/50 від 23.11.2007 р. Суд вважає вимоги позивача в частині стягнення штрафу необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Крім суми основного боргу позивач згідно ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних за період з 13.02.2008 р. (з моменту прострочення строку виконання грошового зобов’язання за останньою видатковою накладною № РН-0000053 від 12.02.2008 р.) по 01.12.2008 р. в сумі 3364,23 грн. (розрахунок доданий до позову). Але при розрахунку позивач припустився описки. Розрахунок суду наступний: 140074,12 грн. х 3% х 293 дні : 366 днів = 3364,08 грн. (замість 3364,08 грн., позивач в позовній заяві вказує 3364,23 грн.). Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 3364,23 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 3364,08 грн. В частині стягнення 3% річних на суму 3364,23 грн. – 3364,08 грн. = 0,15 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-36; 43; 49; 78; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Будремсервіс” (юридична адреса: 83018, м. Донецьк, вул. Новосінна, 78; код ЄДРПОУ 30189907; розрахунковий рахунок 26005187734001 в ДРУ „Приватбанк”, МФО 335495) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія ДВС” (юридична адреса: 04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, 18-А; код ЄДРПОУ 33742506; розрахунковий рахунок 26002010392201 у ЗАТ „Альфа Банк” м. Київ, МФО 300346) суму 143438,20 грн. (а саме: основний борг в сумі 140074,12 грн., 3% річних в сумі 3364,08 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1434,38 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 85,68 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних на суму 0,15 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 26085,94 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 28014,82 грн.

У судовому засіданні 19.02.2009 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення підписаний судом 23.02.2009 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя