Рішення № 30392313, 13.03.2013, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

0508/11333/2012

Провадження № 2о/255/3/2013

Справа 0508/11333/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді Орєхова О.І.,

при секретарі Лещенко М.В., Лисенко Л.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів, посилаючись на анступні обставини.

6 березня 1982 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 (прізвище до шлюбу -Зиновенко) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1). Шлюб був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Ворошиловського району м. Донецька, актовий запис №183.

Разом з відповідачем-1 він прожив спільно однією сім'єю до 29 січня 2007 року. Вони спільно проживали як чоловік і жінка, вели спільне господарство, були пов'язані побутом, мали та виконували права та обов'язки як одне до одного, так і до народженого 9 березня 1989 року спільного сина ОСОБА_8, якого виховували і утримували разом, придбавали майно, спільно займалися бізнесом, отримуючи від цієї діяльності доходи, які використовувалися у спільному сімейному бюджеті, разом відпочивали; 24 серпня 2004 року вони однією сім'єю виїхали у ОСОБА_9 на постійне проживання, де також спільно проживали як чоловік і жінка, вели спільне господарство, були пов'язані побутом і таке інше.

З 29 січня 2007 року вони не живуть разом. У цей день він залишив відповідача-1 у ОСОБА_9 та повернувся в Україну на постійне проживання. З 2007 року до теперішнього часу він проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою жінкою.

Між цими подіями відбулися ще дві поди, які мають значення для розгляду цього позову.

Перша подія. 28 квітня 1992 року рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецьк був розірваний наш з відповідачем-1 шлюб, укладений 6 березня 1982 року. У судовому рішенні, яке було від нього утаємничене судом й відповідачем-1, і неперевірені відомості про яке з'явилися у нього наприкінці 2008 року, було зазначено, що їх з відповідачем-1 шлюб розірваний за позовом дружини та за її письмовою згодою. Але згоди на розірвання шлюбу він не давав, про існування позову нічого не знав, і продовжував жити з відповідачем-1 однією сім'єю з усіма наслідками цього стану, головним з яких є на теперішній час той, що усі майновій права щодо набутого майна будь-ким з нас він розцінював як спільні сумісні з відповідачем-1. Жодний з паспортів відповідача-1 не мав до 2004 року відміток про розірвання їх з нею шлюбу.

Більше того, оформлюючи документи на виїзд до ОСОБА_9, вони пред'явили її уряду їх свідоцтво про укладання шлюбу 6 березня 1982 року, переклад якого був посвідчений нотаріально. У той же час, в одному з судових засідань з питання відновлення втраченого судового провадження про розірвання нашого шлюбу, була оголошена письмова заява відповідача-І про те, що свідоцтво про укладання шлюбу вона додала до заяви про розірвання шлюбу, після чого вона його більше не бачила.

Маючи такі відомості про обставини прийняття у 1992 році судового рішення про розірвання їх шлюбу, з врахуванням того, що ні у якому вигляді не надавав згоду на розірвання шлюбу, він прийшов до висновку, що рішення суду є завідомо неправосудним, має ознаки кримінального злочину, вчиненого групою осіб за попередньою змовою. На підставі отриманих відомостей та своїх висновків він звернувся до правоохоронних органів з заявою про порушення кримінальної справи за фактом прийняття завідомо неправосудного рішення. Оскільки наслідком неправосудного рішення, яке було від нього утаємничене, стало привласнення відповідачем-1 належної йому частки у спільному майні та доходів від його використання, він у тій же заяві заявив вимогу про порушення кримінальної справи відносно відповідача-1 за ознаками шахрайства. На день подачі цього позову заява ще перевіряється. Крім того, ним приймаються заходи, спрямовані на скасування незаконного рішення Ворошилоського районного суду від 28 квітня 1992 року про розірвання нашого з відповідачем-1 шлюбу.

Друга подія. По обставинам, які склалися під час їх спільного проживання однією сім'єю в ОСОБА_9, відповідач-1 взимку 2004 року запропонувала йому фіктивно розірвати шлюб, про що вона вже домовилась у Донецьку, і їй лише потрібно прийти до відділення ЗАГСу (у теперішній час РАЦС) та зробити відмітку у його паспорті про розірвання шлюбу. На початку 2005 року під час чергового приїзду за справами у Донецьк, він зайшов до ЗАГСУ, де йому зробили у паспорті громадянина України відмітку про розірвання шлюбу 9 грудня 2004 року. Підстава розірвання шлюбу у паспорті не вказувалася, він вважав, що шлюб розірваний за заявою подружжя, хоча він такої заяви і тут не подавав. До цього розірвання шлюбу він поставився як до фіктивного, у чому його запевняла відповідач-1, з якою вони продовжували жити однією сім'єю в ОСОБА_9.

У подальшому, у 2012 році ним було виявлено, що в 2005 році у його паспорті відмітка про розірвання шлюбу 9 грудня 2004 року була зроблена на підставі вищезгаданого рішення Ворошиловського районного суду міста Донецьк від 28 квітня 1992 року, У той же час він виявив, що з заявою про реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду від 28 квітня відповідач-1 зверталася двічі: у червні 1992 року та у грудні 2004 року, про що його жодного разу не повідомила, хоча це мало значення для їх майнових стосунків.

Отже, він вважав, що перебував у шлюбі до 9 грудня 2004 року, а з цієї дати вважав шлюб фіктивно розірваним і продовжував разом з відповідачем-1 спільне проживання однією сім'єю, не укладаючи з нею нового шлюбу з рівними правами з відповідачем-1 щодо набутого ними майна.

Обставини їх з відповідачем-1 спільного проживання однією сім'єю з 6 березня 1982 року до 29 січня 2007 року підтверджуються документами та свідками. Серед документів, які підтверджують викладені обставини, є такі: свідоцтво про реєстрацію шлюбу у 1982 році; (нотаріально посвідчена копія знаходиться у Уряду ОСОБА_9); свідоцтво про народження сина ОСОБА_8; відомості про місце спільного проживання, які містяться в домовій книзі, в копіях паспортів; відомості з МРЕВ про купівлю-продаж автотранспорту; договори купівлі-продажу об'єктів нерухомості; фото- та відео- матеріали (будуть надані у судовому засіданні); повідомлення Уряду ОСОБА_9 про їх з відповідачем-1 в'їзд на територію ОСОБА_9 на постійне проживання однією сім'єю; рішення Ворошиловського районного суду міста Донецьк від 28 квітня 1992 року про розірвання шлюбу; паспорти з відмітками про розірвання шлюбу; відомості з відділу реєстрації громадян Ворошиловського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області про видані відповідачу-1 паспорти з відповідними відмітками; закордонні паспорти позивача та відповідачів 1 й 2 з відмітками про в'їзд -виїзд у ОСОБА_9 та в Україну; установчі і реєстраційні документи підприємств, які були створені ним та відповідачем-1; свідоцтво про розірвання шлюбу; заява про порушення кримінальної справи проти відповідача-1 за дії, що мають ознаки шахрайства, та за фактом ухвалення завідомо неправосудного рішення; постанова про відмову у порушені кримінальної справи; постанова про скасування відмови у порушенні кримінальної справи; канадські посвідчення; трудові книжки; розрахункова книга ЖКГ; візитні картки; авіаквиток Торонто-Київ-Донецьк.

Перелік свідків, які можуть підтвердити викладені обставини його з відповідачем-1 проживання однією сім'єю він надасть у попередньому засіданні суду по цій справі, оскільки у нього є розумні підстави вважати, що дехто з відповідачів може здійснити на свідків незаконний тиск з метою спонукати їх відмовитися давати показання в суді, або дати неправдиві показання. Він також забезпечить явку свідків до суду.

Обставина прийняття ним заходів щодо скасування завідомо неправосудного рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 28 квітня 1992 року підтверджується такими доказами: його заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 25 жовтня 2011 року; судовими рішенням щодо його заяви, прийнятими судами у 2012 році; його заявою про відновлення втраченого провадження по справі про розірвання його з відповідачем-1 шлюбу; судовими рішеннями по заяві про відновлення втраченого провадження.

Під час їх з відповідачем-1 спільного проживання однією сім'єю й сумісного ведення господарства та справ з 6 березня 1982 року до 29 січня 2007 року вони набули у спільну сумісну власність багато рухомого та нерухомого майна як на території України, так і на території ОСОБА_9. На теперішній час на території України залишилися неврегульованими їх майнові правовідносини стосовно двох об'єктів нерухомості та отриманих від їх використання доходів: трикімнатної квартири №4, загальною площею 72,7 м2, жилою площею 41,5 м2, розташованої в будинку 2а на проспекті Дзержинського в місті Донецьку (далі по тексту - квартира); вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 м2, розташованого за адресою: місто Донецьк, вул. Артема, будинок 122, літера А-5 за техпаспортом (далі - приміщення).

Квартира, яку вони з відповідачем-1, проживаючи однією сім'єю, фактично отримали від продавця і зайняли у 2000 році, викуповували у власника з розстрочкою платежу до березня 2006 року. Платежі здійснював особисто він за їх спільні з відповідачем-1 гроші, а покупцем у договорі купівлі-продажу квартири від 17 березня 2006 року була вказана відповідач-1. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 (реєстровий запис 1436) у той же день, право власності було зареєстроване КП „БТІ міста Донецька" 16 липня 2006 року.

В цій квартирі вони проживали з відповідачем-1 однією сім'єю з 2000 року до переїзду в ОСОБА_9 в серпні 2004 року. Повертаючись на України разом чи по одному, вони жили у тій же квартирі, де зараз, наскільки йому відомо, і зареєстрований відповідач-1. Цю квартиру власним коштом з спільного з відповідачем-1 сімейного бюджету він ремонтував в 2005 році. Після оформлення договору купівлі-продажу квартира з березня 2006 року здавалася в оренду юридичній особі. Гроші, отримані за оренду, до грудня 2006 року витрачались на спільні з відповідачем потреби спільного життя, а з грудня 2008 року до липня 2008 року ділили рівними частками. Після вказаної дати відповідач-1 припинила виплату частки орендної плати, посилаючись на якісь труднощі, і пообіцяла заплатити усе разом з іншими боргами переді ним до 1 липня 2011 року.

Квартира здавалася в оренду за місячну платню, яка була еквівалентна 600 доларам США. За період з серпня 2008 року до липня 2012 року, тобто за 48 місяців, відповідач-1 заборгувала йому еквівалент 12000 доларів США, з розрахунку щомісячної плати мені 250 доларів США за вирахуванням податку. Борг в гривні на день звернення до суду складає за курсом НБУ 96000 грн. Відповідач-1 борг не визнає і сплачувати його добровільно не бажає, приміщення також було оформлене на ім'я відповідача-1 за двома угодами: посвідченим нотаріально договором міни від 20 березня 2000 року про обмін з АТЗТ "Гарант" 60/100 приміщення на товари вартістю 11600 грн., які були нашою з відповідачем-1 спільною власністю; посвідченим нотаріально договором купівлі- продажу від 1 червня 2002 року з тим же АТЗТ „Гарант" 40/100 приміщення за спільні з відповідачем гроші в сумі 13 750 грн., які він передавав продавцю особисто за угодою про завдаток від 22 червня 2001 року.

Приміщення за спільною згодою вони здавали в оренду (свою згоду він посвідчив нотаріально). В 2007 році він та відповідач-1 здали приміщення в оренду банку, його згода була посвідчена нотаріально 27 липня 2007 року, договір оренди укладала відповідач-1, вона ж отримувала орендну плату з розрахунку 12 800 доларів США.

Отримані від оренди кошти вони розподіляли між собою порівну до 30 червня 2008 року, коли відповідач-1 останній раз розрахувалася з ним, передавши йому гривню в еквіваленті 6000 доларів США з вирахуванням податку. Після цього дня відповідач-1 зупинила виплату йому грошей, посилаючись на те, що в неї виникли якісь негаразди, та обіцяла заплатити у майбутньому з відсотками за першою його вимогою, але не раніше 1 липня 2011 року, усю суму, належної йому до сплати. За його розрахунком, з 1 серпня 2008 р. по липень 2012 року включно відповідач-1 заборгувала йому виплату частки орендної плати за 48 місяців, що склало еквівалент 288 000 доларів США - 2 304 000 (два мільйони триста чотири тисячі) грн., які підлягають стягненню на його користь з відповідача-1 як доход від розподілу орендної плати, оскільки відповідач-1 борг не визнає і сплачувати його добровільно не бажає.

У подальшому з'ясувалося, що відловідач-1 протягом 2008-2010 року без його згоди розпорядилася приміщенням на власний розсуд, подарувавши 1/3 приміщення ОСОБА_4 (відповідачу-2) та 2/3 - ОСОБА_5 (відповідачу-3), про цьому приміщення продовжував орендувати той же банк. Договори дарування були посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_6 Ця обставина стала йому відома таким чином: на черговій зустрічі з ним у 2011 році його колишня дружина забула на столі, за яким проходила їх зустріч, папку, у якій він побачив витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме - приміщення, яке він вважав і вважає їх спільною власністю.

Оскільки відчуження майна відбулося без виділення часток у спільному майні та без його згоди, вважає, що договори дарування часток майна відповідачу-2 та відповідачу-3 незаконні і тому підлягають визнанню недійсними.

Своїми діями відповідач-1 порушила його право спільної власності на приміщення та отримання доходу від його експлуатації.

Він бажав гарантовано отримувати дохід від експлуатації квартири і приміщення і тому у 2008 році звертався до Київського районного суду міста Донецьк з позовом до відповідача-1 про поділ майна, набутого у шлюбі, у тому числі - і спірних квартири і приміщення. Після обіцянки відповідача-1 сплатити йому половину боргу за оренду квартири і приміщення достроково, він відмовився від позову, про що судом була прийнята ухвала від 20 лютого 2009 року (справа №2-224/09). У той час відповідач-1 утаємничила від нього факт дарування нею часток приміщення відповідачу-2 та відповідачу-3.

Подальше спільне володіння квартирою та приміщенням є неможливим з огляду на недобросовісну поведінку відповідача-1 та значну суму її боргу перед ним по розподілу орендної плати. Крім того, з дій відповідача-1 по відчуженню приміщення випливає, що приміщення та дохід від його експлуатації їй особисто не потрібні.

На цій підставі, а також з врахуванням того, що він не має права заявляти позов про поділ майна, вважає можливим визнати його право на квартиру й приміщення з виплатою відповідачу-1 грошової компенсації у сумі, яку він оцінює у 700000 (сімсот тисяч) грн., виходячи з його оцінки квартири у 800000 (вісімсот тисяч) грн. і приміщення у 600000 (шістсот тисяч) грн, половину вартості яких (700000 тис. грн. від 1400 000 грн.) він згодний зарахувати у погашення боргу з розподілу доходу від передачі в оренду спільного майна.

Викладені в цій частині позовної заяві обставини підтверджуються наступними доказами, які додаються до позовної заяви: договором міни від 20 березня 2000 року про обмін з АТЗТ „Гарант" 60/100 приміщення; договором купівлі-продажу від 1 червня 2002 року з АТЗТ„ Гарант" 40/100 приміщення; угодою про завдаток при купівлі приміщення; технічним паспортом приміщення; договором №20-9/А1 оренди нежилих приміщень від 1 березня 2003року, з доповненням від 2 червня 2005 року; договором оренди вбудованого нежилого приміщення від 27 липня 2007 року; витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; нотаріально посвідченою його згодою на передачу приміщення в оренду; ухвалою Київського районного суду міста Донецьк по справі №2-224/09 від 20 лютого 2009 року, його заявою Київському районному суду про відмову від позову.

Просив суд визнати факти, що мають юридичне значення і пов'язані з правом: а) факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 6 березня 1982 року до 31 грудня 2004 року; б)факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 без укладання шлюбу з 1 січня 2004 року до 29 січня 2007 року; в) факт спільного придбання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, трикімнатній загальною площею 72,7 м2, жилою площею 41,5 м2 квартири АДРЕСА_1 і вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 м2, розташованого за адресою: місто Донецьк, вул. Артема, будинок 122, літера А-5 за технічним паспортом, ввизнати спільною частковою власністю ОСОБА_1, 1962року народження, та ОСОБА_2,1961року народження, з рівними частками у об'єктах нерухомості: а) трикімнатній загальною площею 72,7 м2, жилою площею 41,5 м2 квартири №4 в будинку 2а по пр-ту Дзержинського в місті Донецьку; б) вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 м2, розташованого за адресою: місто Донецьк, вул. Артема, будинок 122, літера А-5 за технічним паспортом, стягнути з ОСОБА_2 на його користь 2400000 грн., у тому числі: а) доход від по розподілу отриманої плати за оренду трикімнатної загальною площею 72,7 м2, жилою площею 41,5 м2 квартири АДРЕСА_1 в сумі 96000 (дев'яносто шість тисяч) грн., еквівалентній 12000 (дванадцять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день звернення з позовом до суду, яка підлягає уточненню на день ухвалення рішення за цим позовом; б) доход від розподілу плати за оренду вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 м2, розташованого за адресою: місто Донецьк, вул. Артема, будинок 122, літера А-5 за період з 1 вересня 2008 року по 31 липня 2012 року в сумі 2 304 000 (два мільйони триста чотири тисячі) грн, еквівалентній 288000 доларів США, визнати недійсними договори дарування, як такі, що не відповідають вимогам закону: 1/3 вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ. А-5, укладеного 31 липня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_11; 1/3 вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ. А-5, укладеного 31 липня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_12; 1/3 вбудованого нежилого приміщення загальною площею 256,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ. А-5, укладеного 05 жовтня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5, припинити право власності ОСОБА_2 у спільній з ним власності на об»єкти нерухомості: трикімнатну загальною площею 72,7 кв.м, жилою площею 41,5 кв.м квартиру АДРЕСА_2 з виплатою нею йому грошової компенсації в сумі 400 000 гривень і зарахування цієї суми у зменшення боргу ОСОБА_2, який підлягає стягненню за рішенням суду на його користь; вбудоване нежиле приміщення загальною площею 256,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ А-5 з виплатою нею йому грошової компенсації в сумі 300 000 гривень і зарахуванням цієї суми у зменшення боргу ОСОБА_2, який підлягає стягненню за рішенням суду на його користь, зарахувати 700 000 гривень, які складають вартість майна щодо якого просить припинити право власності у п. « 5» вимог позову, у зменшення боргу ОСОБА_2 перед ним в сумі 2 400 000 гривень, остаточно стягнувши з неї на його користь 1 700 000 гривень, віднести на відповідачів судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача ОСОБА_1, просила суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вимоги позивача є необгрунтованими та безпідставними.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилися, надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 в судове засідання не з»явилася, про час та місце слухання справи повідомлена.

Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

З 06.03.1982 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Від шлюбу подружжя має дитину - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Шлюбні стосунки між подружжям були припинені у 1990 році.

Рішенням Ворошиловського районного народного суду м. Донецька 28.04.1992 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

11.06.1992 року відділом реєстрації актів цивільного стану Воропшловського району міста Донецька було зроблено актовий запис № 279 про розірвання шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 просить суд встановити факт спільного проживання однією сім»єю з ОСОБА_2 у період з 06 березня 1982 року по 31 грудня 2004 року, факт спільного проживання без укладання шлюбу з 01 січня 2004 року до 29 січня 2007 року, а також факт спільного придбання з відповідачем ОСОБА_2 трикімнатної квартири АДРЕСА_3 і вбудованого нежилого приміщення, яке розташовано за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ. А-5. Крім цього, визнати спільною частковою власністю у рівних частках на вищевказане майно, визнати недійсними договори дарування та стягнення коштів.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані побутом, мають взаємні права та обов»язки.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо ) самостійного заробітку ( доходу ). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Згідно ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відпоідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 статті 57 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, плоказань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині визнання факту спільного проживання однією сім»єю з ОСОБА_2 у період з 06 березня 1982 року по 31 грудня 2004 року, та спільного проживання однією сім»єю без укладання шлюбу з 01 січня 2004 року до 29 січня 2007 року, то з цього приводу суд приходить до наступного.

Як, встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 у період з 06 березня 1982 року по 28.04.1992 року, шлюб розірвано рішенням Ворошиловського районного народного суду м. Донецька 28.04.1992 року, що не спростовано сторонами та підтверджено вказаним рішенням суду.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Отже, період проживання позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 підтверджується матеріалами справи та неспростовується сторонами у період з 06 березня 1982 року по 28.04.1992 року, а тому необхідності в цьому не має, а тому в цій частині вимоги позивача є безпідставні.

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 в частині вастановлення факту проживання однією сім»єю з відповідачем ОСОБА_2, а саме в період після рішення суду про розірвання шлюбу по 31 грудня 2004 року та з 01 січня 2004 року до 29 січня 2007 року, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні встановлено, що про розірвання шлюбу за рішенням суду у 1992 році ОСОБА_1 було достеменно відомо, оскільки дане питання було предметом дослідження численних судових справ.

Додане ОСОБА_1 до позову Свідоцтво про укладення шлюбу (додаток під № 5), яке отримано повторно 22.12.2011 року є недійсним, оскільки воно отримане на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2011 p., яка скасована постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 р. в зв'язку з чим здійснено дії щодо повороту виконання постанови від 06.12.2011 р. та актову запис про розірвання шлюбу поновлено.

Актовий запис від 22.11.2011 року про анулювання актового запису про розірвання шлюбу № 279 від 11.06.1992 p., повідомлення про яке додано ОСОБА_1 до позову (додаток № 6), анульований, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 23.02.2012 року.

Що стосується доданого ОСОБА_1 до позову Свідоцтва про розірвання шлюбу яке видане 05.01.2005 р. з актовим записом № 325 від 09.12.2004 р. (додаток під № 7), то цей актовий запис також анульований як повторний, про що свідчить Довідка та Повідомлення про анулювання актового запису № 2/03-81 від 11.07.2008 pоку, що видані Донецьким міським ВРАЦС.

Таким чином, на цей час існує актовий запис про розірвання шлюбу № 279 від 11.06.1992 року. Даний факт підтверджується Витягом від 23.02.2012 року з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про шлюб.

Встановлено, що після припинення шлюбних стосунків та розірвання шлюбу, відповідачка ОСОБА_2 разом з дитиною проживала окремо від ОСОБА_1

Зазначене підтверджується документами на отримання житла та довідками з місця проживання, із яких вбачається що ОСОБА_2 з сином проживали, були зареєстровані за наступними адресами: у період з 22.09.1992 р. по 27.10.1992 р. за адресою м. Донецьк, вул. Максима Козиря, б. 33, кв. 75; у період з листопада 1992 р. по 09.12.1993 р. за адресою АДРЕСА_4; у період з 10.12.1993 р. по 26.05.1995 р. за адресою АДРЕСА_5; з 1997 р. за адресою м. Донецьк, пр. Дзержинського, б. 2 «а», кв. 4. З реєстрації за даною адресою вона знята у квітні 2012 р.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 деякий час була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, так як житловий будинок № 151 складався із двох окремих частин, тобто це був будинок «на двох господарів», однак він мав одну поштову адресу, та у ньому не було позначення наявності двох квартир, домова книга велась на весь будинок. У 1995 році або у 1996 році ОСОБА_2 придбала частину житлового будинку № 151, в зв'язку з чим прописалась сама та прописала сина. В іншій частині будинку мешкав ОСОБА_1 Житлові приміщення були ізольованими.

В судовму засіданні встановлено, що у цьому будинку відповідачка ОСОБА_2 з сином прожили не тривалий час, після чого переїхали до іншого житла у зв»язку з тим, що проживання по сусідству з ОСОБА_1 було психологічно неможливим.

Встановлено, що у 2004 році відповідачка ОСОБА_2 разом із сином відповідачем ОСОБА_4 переїхала до ОСОБА_9, де проживає і по теперішній час.

Посилання позивача ОСОБА_1 на той факт, що він разом із відповідачами ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 однією сім»єю виїздждали до ОСОБА_9 та посилання позивача на лист-повідомлення уряду ОСОБА_9 від 11.05.2012 року спростовується наступним.

Так як, на підставі звернення відповідачки ОСОБА_2 у Посольство ОСОБА_9, яке надало листа від 28.05.2012 року, у якому зазначило, що на адресу Київського районного суду м. Донецька лист від 11.05.2012 р. не надсилався.

Додана позивачем ОСОБА_13 до позову довідка ТОВ «Пілот-1» (додаток під № 11), як доказ придбання авіаквитків для нього і відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні та спростовує довідкою від 30.10.2012 року на запит ОСОБА_2 директора ТОВ «Пілот-1» у якій зазначено, що «ТОВ «Пілот-1» не видає довідки із зазначенням платників та осіб для яких придбаваїшсь авіаквитки, компанія не несе відповідальність за використання бланків підприємства, довідку вважають недійсною».

Крім того, факт окремого проживання у ОСОБА_9 підтверджується Декларацією про сімейний стан ОСОБА_2, яка нотаріально посвідчена нотаріусом ОСОБА_9.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_14, та має сумісну дитину ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Постійне проживання у ОСОБА_9 за адресою - 23 Hollywood Ave, ap.3710, Toronto, Ontario M2N 7L8 Canada ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_4 з 2004 року підтверджується відміткою у паспорті громадянки ОСОБА_9 ОСОБА_2

Посилання позивача ОСОБА_1 на той факт, що він мешкав деякий час у ОСОБА_9 не спростовується сторонами у судовому засіданні, однак не знайшло свого підтвердження проживання позивача ОСОБА_1 разом із відповідачем ОСОБА_2 однією сім»єю за однією адресою, що були пов»язані побутом та мали взаємні права та обов»язки.

Отже, позивачем ОСОБА_1 не було надано жодного належного та допустимого доказу на обгрунтування своїх вимог, а також і не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні факту щодо проживання позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 однією сім»єю без укладання шлюбу після розірвання шлюбу до 29 січня 2007 року, тому вимоги позивача про встановлення фактів проживання є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_6 та вбудоване нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122 літ. А-5 були придбані відповідачкою ОСОБА_2 вже після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями договорів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не довів того факту, що він разом із відповідачкою ОСОБА_2 в період їх спільного проживання однією сім»єю без укладання шлюбу було придбане спірне майно, а тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині визнання факту спільного придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трикімнатної квартири АДРЕСА_3 і вбудованого нежилого приміщення, яке розташовано за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, б. 122, літ. А-5 є такими, що не підлягають задоволенню.

У зв»язку з відмовою у вищезаявлених вимогах, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині визнання спільною частковою власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках нерухомості: трикімнатної квартири та вбудованого нежилого приміщення, стягнення сум, визнання недійсними договори дарування та припинення право власності ОСОБА_2 у спільній з ОСОБА_1 власності на об»єкти нерухомості: трикімнатної квартири та вбудованого нежилого приміщення є також такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідачів судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 57, 60, 63, 65, 70, 74 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 про встановлення фактів, що мають юридичне значення і стосуються права, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів,- залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть оскаржити рішення суду до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його отримання.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя