Ухвала суду № 30376591, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13874/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу по обслуговуванню великих платників податків Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Макрохім» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу по обслуговуванню великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Макрохім» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу по обслуговуванню великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2012 року № 0000234030.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Окружною державною податковою службою - Центральним офісом по обслуговуванню великих платників податків Державної податкової служби подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.02.2009 року по 01.02.2012 року, a саме по взаємовідносинах з ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» за лютий 2010 року та вересень, жовтень 2011 року, ТОВ «Супреммум» за вересень 2011 року та ТОВ «Укрдрім» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складений акт 27.03.2012 року № 251/40-30/24720905, яким встановлені порушення позивачем норм податкового та цивільного законодавства України, а саме: ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 236 Цивільного кодексу України в результаті чого правочини з придбання здійснені між позивачем та ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» за лютий 2010 року та вересень, жовтень 2011 року, ТОВ «Супреммум» за вересень 2011 року та ТОВ «Укрдрім» за серпень 2011 року визнані нікчемними; п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 022 638 грн., а саме: у лютому 2010 року на суму 35 367 грн., у серпні 2011 року на суму 2 335 000 грн., у вересні на суму 1 918 988 грн., у жовтні на суму 733 283 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012 року № 0000234030, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5 022 638 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 502 477,25 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентами -ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг», ТОВ «Укрдрім», ТОВ «Супреммум».

На підтвердження виконання умов договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентами були виписані позивачу видаткові та податкові накладні.

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем не досліджувалась, первинні документи не оглядались, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались. Таким чином, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами є безпідставними.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2. Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ «Укрдрім», ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг», ТОВ «Супреммум» підтверджені первинними документами, їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства не встановлено.

Згідно до п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби».

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрдрім» (від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590), ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» (від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165) та ТОВ «Супреммум» (від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957), викладені висновки. Разом з тим, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Крім того, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами було складено акти перевірки, а не довідки.

За таких обставин, висновки акту перевірки позивача, які сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок його контрагентів, є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу по обслуговуванню великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.