Ухвала суду № 30372083, 13.02.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/178/13 13.02.2013 13.02.2013 13.02.2013

Провадження №22ц/784/545/13 Головуючий в першій інстанції Кузьменко В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,

за участю відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2012 року по справі за позовом

ОСОБА_5

до

Миколаївської міської ради (далі - міськрада), виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - виконком міськради),

ОСОБА_3

про визнання недійсними та скасування рішення Виконкому і державного акту на право приватної власності на землю та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

11 травня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішення виконкому міськради № 136 від 31 березня 1997 року і державного акту серії IV-MK № 051202 на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_3 та зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач зазначав, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 08 грудня 2004 року. Рішенням міськради № 32/46 від 30 січня 2009 року йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0215 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вказаній адресі. Зазначений житловий будинок межує з земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності відповідачці ОСОБА_3 Рішенням виконкому міськради № 136 від 31 березня 1997 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0152 га для обслуговування індивідуального житлового будинку за вказаною адресою та на підставі цього, 24 квітня 1997 року видано на її ім'я державний акт на право приватної власності на землю. Без його дозволу, відповідачка біля стіни його домоволодіння викопала земельну ділянку площею 1,5м х 0,6 м, розмістивши там квітник, полив якого призвів до руйнування його домоволодіння. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року зобов'язано ОСОБА_3 перенести свої насадження, які займають площу розміром 1,5 х 0,6 м, від стіни домоволодіння АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_5, на відстань не менше 1,5 м. Вказане рішення суду відповідачкою не виконано, а споруди та господарські будівлі, що знаходяться на земельній ділянці останньої перешкоджають йому зробити замощення для будівлі.

Посилаючись на те, що державний акт, був виданий ОСОБА_3 з порушенням норм діючого законодавства, при його видачі не враховано відповідних обмежень земельної ділянки необхідних для обслуговування його майна, та державний акт складався без виготовлення відповідного розробленого та погоджуваного проекту, просив позов задовольнити. Крім того, просив зобов'язати ОСОБА_3 за власний рахунок знести господарську будівлю - дерев'яний сарай, який перешкоджає йому в обслуговуванні його майна.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про відсутність порушень прав і інтересів позивача з боку відповідачки та відсутність доказів, які б підтверджували порушення таких прав. Тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на жилий будинок НОМЕР_1 зареєстровано за позивачем на підставі договору дарування від 08 грудня 2004 року (а.с. 7-8). Земельна ділянка площею 0,0215 га передана йому у приватну власність 07 червня 2010 року (а.с. 9).

За відповідачкою зареєстровано право власності на будинок НОМЕР_2 та 24 квітня 1997 року їй передана у власність земельна ділянка площею 0,0152 га для обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на підставі рішення виконкому міськради № 136 від 31 березня 1997 року (а.с. 27, 102).

Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За загальними правилами добросусідства, закріпленими законодавцем у ст. ст. 103-109 ЗК, додержання правил добросусідства є обов'язком власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок, відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається щонайменше незручностей.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, яке набрало законної сили, встановлено, що будівлі позивача знаходяться на межі земельних ділянок сторін. На земельній ділянці розміром 1,5 х 0,6 м біля стіни літній кухні позивача, під якою знаходиться підвал, ОСОБА_3 посадила квіти та кущ винограду, що не відповідає вимогам Державних будівельних норм. Тому, суд зобов'язав ОСОБА_3 перенести свої насадження від стіни будинку позивача на відстань не менше 1,5 м. (а.с. 10-11).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Порядок виконання рішення суду, яке набрало законної сили, регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та проводиться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вимога позивача щодо зобов'язання відповідачки не чинити йому перешкоди шляхом цементування земельної ділянки на місці квітника є безпідставними, так як вищезазначеним рішенням апеляційного суду встановлено, що квітник знаходиться на земельній ділянці відповідачки та місце квітника ніколи не було зацементовано.

Проте, ніхто не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним законодавством України.

Також є безпідставними посилання позивача на недійсність рішення виконкому міськради та державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3

Так, з матеріалів справи вбачається, що 24 квітня 1997 року на підставі рішення виконкому міськради від 31 березня 1997 року ОСОБА_3 була передана у власність земельна ділянка в межах згідно плану, для обслуговування житлового будинку НОМЕР_2 (а.с. 27, 102).

Повноваження виконкому міськради щодо права передачі земельних ділянок у власність громадянам підтверджується рішенням Миколаївської міської ради від 21 грудня 1994 року та Порядком про надання і вилучення земельних ділянок (а.с. 92-101).

Відповідно до приписів «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю…», затвердженої наказом Держкомзему України № 354/3647, до видачі державного акту на землю, встановлюється межа земельної ділянки, за попереднього її погодження з користувачами суміжних земельних ділянок.

Державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_3 за декілька років до видачі державного акту на право власності на землю позивачу, був зареєстрований у встановленому законом порядку та виданий згідно вимог, діючого на той час законодавства.

Порядок припинення права на землю регулюється гл. 22 ЗК України.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140-149 ЗК України. Указаний у ст. 140 ЗК України перелік є вичерпним.

Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як замощення земельної ділянки, на який розташований квітник відповідачки та яка є власністю останньої, земельним законодавством не передбачено.

Доказів того, що при видачі державного акту відповідачці неправильно проведено опис меж, її довжина, загальна площа земельної ділянки, її конфігурація позивачем суду не надано.

Також позивачем не надано суду доказів того, що дерев'яний сарай літ «г» належний відповідачці порушує його право, як власника будинку НОМЕР_1.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснила, що зазначений сарай не є новим будівництвом та побудований ще у 1956 році і існує на відстані, яка склалася історично між сусідами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права безпідставні та не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді