Ухвала суду № 30362946, 01.04.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/1738/13 Головуючий у 1 інстанції: Ярош С.О.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім" на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім", третя особа відділ Дежкомзему в Гуляйпільському районі Запорізької області про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ „Аграрний дім" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

В позові зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,7366 га, розташована на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області, яку вона за договором оренди передала відповідачу строком на 5 років і дія договору закінчується 02.04.2011 року. Вона звернулася до відповідача з заявою про припинення договору оренди земельної ділянки після закінчення строку його оренди, однак їй було повідомлено, що нею підписана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, яка продовжує строк її оренди на 5 років.

Позивач, посилаючись на те, що додаткову угоду вона не підписувала, за фактом підроблення її підпису порушена кримінальна справа, вважає, що додаткова угода не відповідає її волі. З цих підстав просила визнати недійсною додаткову угоду від 30.06.2009 року до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року та стягнути на її користь з відповідача сплачену суму судового збору.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2013 року позов задоволено.

Визнано додаткову угоду до договору оренди землі №б/н від 15.01.2005 року, укладену між ОСОБА_2 та ПАТ „Аграрний дім" Гуляйпільського району Запорізької області, про оренду земельної ділянки площею 6,7366 га, розташовану в ДП 32 п. 346 на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області , належну ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЗП№019591, зареєстровану 02.11.2009 року за №040926900566 в Гуляйпільському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП „Центр ДЗК" недійсною.

Стягнуто з ПАТ „Аграрний дім" на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 100 грн. 75 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ „Аграрний дім" подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 203, 215 ЦК України, якими визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та підстави визнання правочину недійсним. Також суд застосував приписи статті 78 ЗК України - щодо змісту права власності на землю та пункту в) частини 3 статті 152 ЗК України, яким передбачено захист прав громадянина та юридичної особи на земельну ділянку шляхом визнання угоди недійсною.

При цьому суд виходив з того, що додаткову угоду до договору оренди землі позивач не підписувала, що підтверджується письмовим доказом - висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 26 грудня 2011 року № 151, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в розділі «Реквізити сторін» в графі «Орендодавець ОСОБА_2.» в додатковій угоді від 30.06.2009 року до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а. с. 60-62).

Також суд правильно вказував, що позивач ОСОБА_2 не надавала права підпису іншим особам, угода не відповідає волевиявленню позивача, а тому суд з огляду на положення до ч. 3 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України дійшов висновку, що такий правочин є недійсним.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зі змісту статті 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Основний довід апеляційної скарги стосується незгоди з тим, що судом не враховано факт виплати відповідачем та отримання позивачем після укладення додаткової угоди орендної плати у підвищеному розмірі - 3%, що на думку апелянта свідчить про дійсність додаткової угоди.

Проте, такий довід апеляційної скарги не знайшов підтвердження при апеляційному розгляді, оскільки відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Отже, отримання орендної плати не має суттєвого значення для визнання договору оренди недійсним. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання додаткової угоди недійсною, оскільки положення ч. 1 ст. 241 ЦК України - щодо подальших після укладення додаткової угоди дій позивача, які на думку відповідача, свідчать про наступне схвалення ОСОБА_2 додаткового угоди до договору оренди та її умов - не поширюються на спірні правовідносини, так як позивач не надавала довіреності та не передавала повноважень на підписання додаткового угоди іншій особі.

Іншій довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального права, взявши за основу висновок спеціаліста, який не є експертом. При цьому судом не було перевірено документів, що посвідчують право спеціаліста надавати будь-які висновки.

Такий довід апеляційної скарги є неприйнятним, оскільки з матеріалів справи видно, що суд дав належну оцінку такому письмовому доказу, як висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 26 грудня 2011 року № 151, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в розділі «Реквізити сторін» в графі «Орендодавець ОСОБА_2.» в додатковій угоді від 30.06.2009 року до договору оренди землі б/н від 15.01.2005 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а. с. 60-62).

Зазначений висновок відповідачем не спростований.

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Аграрний дім" відхилити.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: