Постанова № 30359873, 19.04.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2012 р.

справа № 2а-3984/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду у складі: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Щербака А.А. Мельника В.В.

при секретарі судового засідання: Цьокі І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів

на постанову : Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2010 р.

у справі № 2а-3984/10/0870

за позовом: Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів

до: Приватного підприємства «Агрофірма «Стимул»

про: про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 р- ,

Встановив:

У червні 2010 року до Запорізького окружного адміністративного суду звернулось Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) з позовною заявою до приватного підприємства «Агрофірма «Стимул»(далі відповідач) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 р.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано посиланнями на норми ст.218 ГК та тим, що відповідачем виконані всі необхідні вимоги для працевлаштування інвалідів, передбачені ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон № 875-Х11).

Крім того, суд зазначив, що статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак це не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на Фонд соціального захисту інвалідів та Державну службу зайнятості.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову та ухвалити нове судове рішення, задовольнивши позовну заяву позивача.

У апеляційній скарзі позивач вказує наступне.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону №875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.Факт невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів є доведеним, як і факт несплати санкцій, визначених законодавством. За таких обставин, враховуючи, що підприємство не забезпечувало щомісячного подання до центру зайнятості звітності про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, позивач вважає заявлені вимоги законними та обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися, про час та місце судового розгляду були повідомленні належним чином.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приватне підприємство «Агрофірма «Стимул» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2010р. відповідачем було подано до Токмацького міськрайоного цетру зайнятості звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2009 році склала 10 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди у кількості 1 особи. Згідно звіту середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів склала 0 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем

Згідно ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В обґрунтування відмови у задоволенні позову суд першої інстанції послався на норми ст..218 ГК, а отже визнав, що відповідач вжив усіх необхідних заходів щодо уникнення правопорушення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, виходячи з такого.

Згідно діючого законодавства органами, що сприяють працевлаштуванню інвалідів є державна служба зайнятості, управління праці та соціального захисту населення. Як свідчать матеріали справи, відповідачем направлялися звіти форми 3-ПН до органу працевлаштування, однак, інформацію про наявність робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів, подано відповідачем до центру зайнятості лише у березні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, та листопаді 2009р. Як свідчать наявні у справі звіти Форми 3-ПН , у січні, лютому , квітні, травні а також грудні 2009 р. така інформація була відсутня. Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов’язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2009 року належної та своєчасної інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян. Доказів щодо виконання заходів, передбачених ч. 4 ст. 19 Закону №875-ХІІ, у якій йдеться про співпрацю з підприємствами громадських організацій інвалідів, відповідач також не надав.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Отже, рішення суду першої інстанції прийнято внаслідок неповного з’ясування обставин справи, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Таким чином, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 4 895,00 грн.

Стосовно вимог про стягнення пені слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в чому числі за рішенням суду.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо їх стягнення є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону №875-ХІІ, у зв’язку з чим не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.07.2011 р. скасувати.

Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного підприємства «Агрофірма «Стимул» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –4 895,00 грн. адміністративно господарських санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

Постановив:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 р. скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Агрофірма «Стимул»71752, Запорізька область, Токмацький район, с. Остриківка вул. Ворошилова, 31, ЄДРПОУ 32018913 на користь Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, м.Запоріжжя, вул. Гоголя, 147 ЄДРПОУ 34676874 - 4 895, 00 грн. адміністративно –господарських санкцій.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: В.В. Мельник