Постанова № 30348281, 25.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа № 5021/1928/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги від 19.12.2012 р.)

відповідача - Кісіля А.В. (дов. б/н від 17.01.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (вх. № 451 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 15.01.13 у справі № 5021/1928/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Суми

до Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради

про стягнення 88675,43 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 88675,43 грн. за поставлені товарно-матеріальні цінності згідно видаткових накладних за період з серпня по жовтень 2012 року, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.01.2013 р. у справі № 5021/1928/11 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 88675,43 грн. заборгованості, судовий збір в розмірі 1609,50 грн.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення господарського суду Сумської області від 15.01.2013 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог зокрема зазначає про те, що акт звірки взаєморозрахунків не можна вважати належним доказом на підтвердження заборгованості в розмірі 88675,43 грн., оскільки, на думку відповідача, вказаний акт носить інформаційний характер щодо поставленого товару та він не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, відповідач звертає увагу на те, що поставка товарно-матеріальних цінностей по видатковій накладній ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. була частково сплачена згідно платіжного доручення № 1247 від 17.09.2012 р. на суму 20000,00 грн., а по видатковій накладній № ЛП_0001472 від 24.09.2012 р. - згідно платіжного доручення № 1424 від 19.10.2012 р. на суму 10000,00 грн., що не було враховано під час вирішення спору в суді першої інстанції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 р. розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено за клопотанням відповідача.

04.03.2013 р. позивач надав до суду клопотання про залучення до матеріалів справи документальних доказів - копії відповідних рахунків на підтвердження здійснення спірної поставки за видатковими накладними. Вказані документи були долучені до матеріалів справи та враховані під час розгляду справи по суті.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, за усною домовленістю сторін, позивачем здійснено на підставі видаткових накладних: № ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. (податкова накладна № 164 від 30.08.2012 р.); № ЛП-0001327 від 12.09.2012 р. (податкова накладна № 52 від 12.09.2012 р.); № ЛП-0001428 від 21.09.2012 р. (податкова накладна № 115 від 21.09.2012 р.); № ЛП-0001472 від 24.09.2012 р. (податкова накладна № 119 від 24.09.2012 р.); № ЛП-0001471 від 19.10.2012 р. (податкова накладна № 93 від 19.10.2012 р.) поставку товару на загальну суму 118237,37 грн., а відповідач зазначений товар прийняв, що підтверджується підписом уповноваженої особи на вказаних видаткових накладних та довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов'язався поставити продукцію, а відповідач, як покупець, її прийняти та сплатити. Дані відносини не були обумовлені конкретними строками поставки.

Проте, як вказує позивач, відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару виконав неналежним чином, за отриманий товар не розрахувався.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторонами не визначено строк оплати товару, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 10.12.12 р. (аркуш справи 30) з вимогою про сплату 88675,43 грн. заборгованості. При цьому, претензія містить посилання на накладні, за якими у відповідача виник борг.

Вказану вимогу відповідачем отримано 11.12.12 р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (аркуш справи 31).

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач свої зобов'язання не виконав, на час звернення позивача з позовом до господарського суду виниклу заборгованість не сплатив, що стало підставою звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 88675,43 грн.

Враховуючи, що сума боргу в розмірі 88675,43 грн. відповідачем визнана за актом звірки взаєморозрахунків, відповідач належних доказів погашення суми боргу не надав, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 88675,43 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши повторний перегляд справи, дослідивши наявні у справі документи на підтвердження здійснення позивачем поставки та наявності у відповідача боргу в означеній сумі за поставлений товар, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність факту поставки позивачем за вищезазначеними видатковими накладними на загальну суму 118237,37 грн.

Слід зазначити, що відповідачем отримання товару за видатковими накладним в період серпня по жовтень 2012 року не заперечується, факт направлення позивачем та отримання вимоги про сплату заборгованості в розмірі 88675,43 грн. будь-якими доказами не спростовується.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач та суд першої інстанції в своєму рішенні, не можна вважати належним доказом на підтвердження заборгованості в розмірі 88675,43 грн., оскільки, на думку відповідача, вказаний акт носить інформаційний характер щодо поставленого товару та він не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, відповідач звертає увагу на те, що поставки товару за видатковими накладними ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. та № ЛП-0001472 від 24.09.2012 р. була частково сплачена, що не було враховано під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, в матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 р. по 30.11.2012 р.. (а.с. 29) з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 88675,43 грн., який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження фактичної поставки позивачем товару за спірними накладними та наявності у відповідача боргу в означеній сумі.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів та може мати доказову силу лише в сукупності з первинними документами бухгалтерського обліку - накладними, рахунками, тощо.

В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи належним чином завіреними копіями первинних документів - видатковими накладними та податковими накладними № ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. (податкова накладна № 164 від 30.08.2012 р.); № ЛП-0001327 від 12.09.2012 р. (податкова накладна № 52 від 12.09.2012 р.); № ЛП-0001428 від 21.09.2012 р. (податкова накладна № 115 від 21.09.2012 р.); № ЛП-0001472 від 24.09.2012 р. (податкова накладна № 119 від 24.09.2012 р.); № ЛП-0001471 від 19.10.2012 р. (податкова накладна № 93 від 19.10.2012 р.), рахунками, які містять вичерпні відомості про господарські операції, в даному випадку підтверджують здійснення поставки товару на суму 118237,37 грн.

В той же час колегія суддів зазначає, що з вказаного акту звірки розрахунків вбачається, що в період з серпня по жовтень 2012 року відповідачем було здійснено оплату товару на загальну суму 30000,00 грн.

Вказане підтверджується наданими відповідачем документальними доказами, які свідчать про те, що поставка товарно-матеріальних цінностей по видатковій накладній № ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. була частково сплачена згідно платіжного доручення № 1247 від 17.09.2012 р. на суму 20000,00 грн., а по видатковій накладній № ЛП-0001472 від 24.09.2012 р. - згідно платіжного доручення № 1424 від 19.10.2012 р. на суму 10000,00 грн.

При цьому дані платіжні доручення містять конкретне призначення платежу з посиланням на підстави оплати - згідно видаткових накладних № ЛП-0001282 від 30.08.2012 р. та № ЛП-0001472 від 24.09.2012 р. відповідно.

Таким чином, відповідачем було оплачено товар за спірною поставкою частково на суму 30000,00 грн.

В зв'язку з чим сума основного боргу по видатковим накладним, що є предметом позовних вимог складає 88237,37 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 88675,43 грн., що на 438,06 грн. перевищує суму фактичної заборгованості відповідача за спірною поставкою.

Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості у повному обсязі.

Слід зазначити, що представник позивача під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції пояснив, що грошові кошти в розмірі 438,06 грн. були зараховані ним в рахунок іншої поставки, що не відноситься до спірного періоду.

Отже, колегія суддів вважає непідтвердженими документально позовні вимоги в розмірі 438,06 грн., оскільки зазначена сума стосується іншої поставки, що не було предметом дослідження в суді першої інстанції.

В свою чергу позивач не позбавлений права звернутись до господарського суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

На підставі викладеного, рішення господарського суду Сумської області в частині стягнення з відповідача 438,06 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, тому має бути залишено без змін.

Колегія суддів також зазначає, що інші доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження. До того ж, вимоги відповідача щодо залишення позову без розгляду позбавлені фактичного та правового обґрунтування та взагалі не мають правових підстав, тому не заслуговують на уваги.

.З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 15.01.13 у справі № 5021/1928/12 в частині стягнення з відповідача 438,06 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові про стягнення 438,06 грн. основного боргу відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради (40021, м. Суми, вул. Лебедінска, буд. 3, код ЄДРПОУ 05433057)на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ідент. номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарг в розмірі 4,51 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 25 березня 2013 року

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гребенюк Н. В.