Постанова № 30348275, 26.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2013 р. Справа № 16/89

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О. В.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Ковіка П.П. (дов. б/н від 08.08.2012р.),

відповідача - Білявського В.В. (дов. №2 від 03.01.2013р.), Бабіча Ф.П. (дов. №1 від 03.01.2013р.), Лози Д.О. (дов. №42 від 26.02.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (вх.№641 П/2-7) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. у справі №16/89

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс", м. Батайськ, Російська Федерація,

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. у справі №16/89 (суддя Тимощенко О.М.) заяву Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" від 21.08.2012р. про визнання наказу суду від 21.07.2011р. таким, що не підлягає виконанню задоволено. Наказ №16/89, виданий 21.07.2011р. на виконання ухвали господарського суду Полтавської області від 21.07.2011р., визнано таким, що не підлягає виконанню. Провадження по заяві від 21.07.2011р. про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, припинено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. по справі №16/89 та відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" від 21.08.2012р. про визнання наказу від 21.07.2011р. таким, що не підлягає виконанню.

Скарга обґрунтована тим, що оспорюваний боржником наказ повністю відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», рішенню господарського суду Полтавської області від 30.09.2010р. і ухвалам цього суду від 21.07.2011р. та від 11.01.2013р., а також не виданий помилково, або за наявності достатніх підстав (доказів) вважати, що вказаний наказ (судове рішення) ним або іншої особою виконано добровільно. Боржник доказів перерахування коштів хоча б у будь-якій частині судового рішення суду не надав, а також до суду із заявою про зміну способу його виконання, не звертався.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги та просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Представники відповідача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №2050 від 07.03.2012р.) проти апеляційної скарги заперечували та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно встановив невідповідність наказу від 21.07.2011р. вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження", відсутність підстав для його видачі, помилковість видачі наказу та встановив факт часткового добровільного виконання судового рішення.

Представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання (вх. №2447/1) про проведення економічної експертизи та залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Альфатекс".

Представники відповідача проти задоволення клопотань позивача про проведення експертизи та залучення третьої особи заперечували.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача, вважає, що у задоволенні клопотань слід відмовити, оскільки як свідчать матеріали справи, позивачем в суді першої інстанції зазначені клопотання не заявлялись та не розглядались. Крім того, дані клопотання є необґрунтованими, оскільки предметом розгляду даної апеляційної скарги є оскарження ухвали про визнання наказу суду від 21.07.2011р. таким, що не підлягає виконанню, а не розгляд справи по суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи, 30.09.2010р. господарським судом Полтавської області прийняте рішення у справі № 16/89, яким позов ТОВ ВКП "Альфатекс" про стягнення з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства 6 062 580,00 дол. США задоволено повністю.

21.12.2010р. на виконання рішення суду видано відповідний наказ на примусове виконання рішення у справі № 16/89.

14.06.2011р. позивач звернувся до суду з заявою про виправлення помилки в наказі, оскільки з вини позивача в наказі допущені помилки в банківських реквізитах сторін.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.07.2011р. за результатами розгляду заяви позивача було виправлено описки у вступній та резолютивній частині рішення від 30.09.2010р. та визнано наказ господарського суду Полтавської області від 21.12.2010p. таким, що не підлягає виконанню.

21.07.2011 року господарським судом Полтавської області на виконання ухвали господарського суду Полтавської області від 21.07.2011р. по справі №16/89 було видано новий наказ.

27.07.2012р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу №16/89 від 21.07.2011р. про стягнення з відповідача 6 062 580,00 дол. США заборгованості, 3220,00 дол. США державного мита та 236,00 грн. судових витрат.

21.08.2012 року відповідачем до суду надана заява (вх. №11143д) про визнання наказу суду від 21.07.2011 року таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що наказ від 21.07.2011 року не відповідає вимогам для виконавчого документу, містить помилки, строк пред'явлення останнього до виконання закінчився, а отже у суду є всі правові підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Як зазначено в заяві, рішення, яким з ХК "АвтоКрАЗ" стягнуто грошові кошти винесено 30.09.2010р., набрало законної сили 11.10.2011р., однак суд в якості правовстановлюючого документа зазначив ухвалу від 21.07.2011р., якою лише внесено зміни до резолютивної частини раніше винесеного рішення. Сама по собі дана ухвала не є рішенням спору по суті, не скасовує основне рішення, а лише доповнює його, а отже, не може бути реквізитом вище згадуваного наказу, так само як і не може бути підставою для продовження строку пред'явлення наказу до виконання.

Крім того, як зазначає відповідач, 07.08.2012р. на адресу позивача направлено заяву №28/18-84 про зарахування зустрічних однорідних вимог та згідно з вимогами ст.601 ЦК України припинення зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати за рішенням суду від 30.09.2010р. по справі №16/89 боргу в розмірі 6 062 580,00 дол. США частково на суму 2 084 903,00 дол.США. В зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем після зарахування складає 3 977 677,00 дол.США. Припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог відповідача перед позивачем на суму 2 084 903,00 дол.США проведено в зв'язку з заборгованістю останнього перед позивачем за поставлені після прийняття господарським судом рішення по справі №16/89 автомобілів в кількості 50 шт., що підтверджується відповідними первинними документами. Поставка автомобілів здійснювалась за договором №1065 Ри від 14.07.2005р., на підставі якого прийнято судове рішення і який є діючим до цього часу.

10.09.2012 року відповідачем до суду надана заява (вх. №11923д) про визнання наказу суду від 21.07.2011 року таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що наказ від 21.07.2011 року не відповідає вимогам для виконавчого документу, містить помилки, строк пред'явлення останнього до виконання закінчився, а отже у суду є всі правові підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Тобто, відповідачем надана ідентична заява, яка вже подавалась ним 21.08.2012 року.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Відповідно до ст. 117 Господарського процесуального кодексу України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013р. та 09.01.2013р. від позивача надійшли заяви про заміну його правонаступником та заміну найменування відповідача.

Заява обґрунтована тим, що внаслідок змін та доповнень до Закону України «Про господарські товариства», ГК України відповідач- Холдингова компанія "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства змінила організаційно-правову форму в зв'язку з чим має найменування Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ".

Крім того, як зазначає позивач, між ТОВ ВКП «Альфатекс» та ТОВ «Альфатекс» маються договірні відносини, що виникають із договору від 01.03.2010р., предметом якого є поставка вантажних автомобілів МАЗ. ТОВ «Альфатекс» виконало у повному обсязі договірні зобов'язання щодо поставки автомобілів та, внаслідок чого у ТОВ ВКП «Альфатекс» виникла заборгованість перед ТОВ «Альфатекс» на загальну суму 6 322 864,00 дол.США.

17.05.2010р. між ТОВ ВКП «Альфатекс» та ТОВ «Альфатекс» було укладено договір про уступку прав вимоги. Також між ТОВ ВКП «Альфатекс» та ТОВ «Альфатекс» укладено додаткову угоду №1 від 04.10.2010р. до договору, предметом якого є уступка прав вимог на суму 6 062 580,00 дол.США до Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.01.2013р. замінено найменування відповідача - Холдингову компанію "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" (ЄДРПОУ 05808735, Україна, 39600, м. Кременчук, Полтавської області, вул. Київська, 62).

Також замінено позивача Товариство з обмеженою відповідальністю ВКП "Альфатекс" (ОГРН 1027739560750, Російська Федерація, 620102, Свєрдловська обл., м. Єкатеринбург, вул. Посадська,21) на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" (ОГРН 1076141002365, Російська Федерація,346880, Ростовська обл. м. Батайск, вул. Подтопти 75) на підставі статті 25 ГПК України.

Відповідно до п.п.1 п.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до п.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчинюється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зарахування можуть містити вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Стаття 516 Цивільного кодексу України передбачає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом ст. 603 Цивільного кодексу України у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, первісний позивач та його правонаступник не повідомляли відповідача про укладення між ними договору про уступку прав вимоги від 17 травня 2010 року та додаткової угоди до нього від 04.10.2010 року.

Оскільки залік взаємних однорідних вимог був проведений за заявою однієї сторони - боржника, ПАТ "АвтоКрАЗ", він є одностороннім правочином.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України згідно з ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і ст.601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 ст.203 ГК України, ст.602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Як свідчать матеріали справи, заява ПАТ «АвтоКрАЗ» про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог відповідача перед позивачем на суму 2 084 903,00 дол.США не оскаржувалась та даний правочин не визнавався судом недійсним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Тобто, Закон України "Про виконавче провадження " визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку та не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних вимог.

Отже, виконання наказу господарського суду може здійснюватись у будь-який спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Тому, посилання позивача на неможливість такого зарахування, оскільки між сторонами не виникало зустрічних однорідних вимог, та надані ним в межах цієї справи заперечення (вх. №725д) є необґрунтованими (а.с.41- 44 т.4).

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, у відповідача перед позивачем, зокрема, в межах суми 2 084 903,00 дол. США зобов'язання припинено.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України стягнуто з відповідача на користь позивача 182464,26 грн., що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №33595332 від 27.07.2012р. (а.с. 86-87 т.2).

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (зі змінами та доповненнями) у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, в наказі від 21.07.2011 року не зазначено ідентифікаційного коду боржника та ОКПО стягувача, а також, як вбачається з наказу від 21.07.2011 року, наказ виданий на примусове виконання ухвали господарського суду Полтавської області від 21.07.2011 року у справі №16/89, а не на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 30.09.2010 р. у справі № 16/89. Крім того, на виконання ухвали про виправлення описки наказ не видається.

Отже, враховуючи те, що наказ від 21.07.2011 року видано з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність визнання наказу господарського суду Полтавської області від 21.07.2011р. таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів, щодо посилання позивача на те, що задовольнивши заяву боржника, господарський суд Полтавської області фактично скасував ухвалу від 21.07.2011р. в частині видання наказу, чим зробив неможливим виконання свого же судового рішення, перевіривши матеріали справи у всій сукупності, зазначає наступне.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. у справі №16/89, заява Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" № 28/18-84 від 04.01.2013 року (вх. №147д від 04.01.2013 року) про розстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 30.09.2010р. у справі № 16/89 задоволена. Розстрочене виконання рішення господарського суду Полтавської області від 30.09.2010р. у справі №16/89 згідно з графіку з січня 2013 року по грудень 2020 року.

Відповідно до ч.3 п.7.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішень, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі п.2 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали по даній справі, тому ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. у справі №16/89 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 31.01.2013р. у справі №16/89 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25.03.2013р.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Шевель О. В.